Російський «автостопер» разом із українськими друзями мандрував Закарпаттям

Дмитро Воронцов, Віктор Губський і собачка Джульєтта разом подорожують автостопом Західною Україною та вперше приїхали на Закарпаття. Дмитро — із Санкт-Петербурга, Віктор і його собачка — з Івано-Франківська. Знайшлися через групу мандрівників у соц-мережі, а познайомилися вже у Франківську. 

Дмитро перебуває в Україні з кінця грудня. Зустрічав тут Новий рік. Розповідає, що приїхав задля того, аби не чути кремлівської пропаганди, а також, щоб підтримати друзів і знайомих, яких має тут чимало. 

Говорити з мандрівниками про політику не хотілося, але все одно розмова поверталася до постаті російського узурпатора, як його називає Дмитро, який за професією історик і спеціалізується на політичних партіях. Розповідає, що працювати політологом у Росії неможливо, тому сьогодні займається Інтернет-рекламою і проводить тренінги із саморозвитку. 

«Перед приїздом в Україну мене запитували, чому подорожую серед бандерівців, у яких на кожному будинку висить прапор УПА», — зазначив Дмитро у розмові. На моє запитання, чому ж не побоявся, відповів, що добре знайомий із ситуацією в Україні, шкодує, що не побував на Донбасі у мирний час, і російським знайомим пояснює, що тут немає бандерівців. 

На Закарпатті «автостопери» Дмитро, Віктор і Джульєтта успішно проїхалися Раховом, Хустом, Мукачевом, а в Ужгороді завітали і до редакції «РІО», де поділилися своїми враженнями від подорожі. 

— Чи пригадуєте свою першу мандрівку автостопом? 

Дмитро. Я з дитинства захоплювався походами. Перша подорож тривала від Москви до Санкт-Петербурга. Вона була недовгою, але важливою для моїх наступних подорожей. 

Віктор. Я почав подорожувати з 13 років. Регулярно подорожую близько 6 років. У вільний від автостопу час працюю в Івано-Франківську з технікою, ремонтую її. У мирний час був і на Донбасі. Враження дуже хороші, пам’ятаю вулицю Каштанів, яка саме тоді цвіла у Луганську. Мені здається, що київські каштани зовсім інші. 

Останнім часом подорожую з Джульєттою. Люди іноді побоюються собачки, але значних проблем не виникає. У подорожах мені дуже допомагають спільноти мандрівників. Навіть коли немає знайомих у місті, можна написати, чого ти потребуєш, і люди відгукнуться. Бував у Білорусії, Росї. У Росії подорожував автостопом два роки. 

— Чим сьогодні для вас є автостоп? 

Дмитро. Автостоп для мене — це можливість дізнатися про людей щось нове, дізнатися про те, що вони думають. Друге важливе — це дорога. Мені подобається вигляд траси, особливо вночі. Я намагаюся не спати в машинах, завжди розмовляю з людьми. Проїхав за цей час багато. Казахстан — це містика степів, Киргизія — гостинна, де базар нагадує ХV—XVI століття. Побував також у Абхазії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Білорусії. Об’їздив Росію — був автостопом у Башкирії, Чечні, Татарстані… 

Віктор. Автостоп — це, в першу чергу, спілкування з людьми. Під час туристичних поїздок не побачиш стільки, як тоді, коли подорожуєш автостопом. Автостоп для мене — це стиль життя. У подорожах я дізнався багатьом новим речам, багато різного побачив. Я можу розпізнати за ревом двигуна, якої марки їде машина. Особливо це вдається вночі. 

— Найкраще подорожувати самому? 

Дмитро. Ні, двом завжди цікавіше. Намагаюся їздити не один. На цей раз мені поталанило з другом із Франківська. Унікально, що з нами чотирилапий друг Джульєтта. Загалом за час подорожей у мене було багато супутників, із яких понад 50 супутниць. Жінки сприймають мандрівку зовсім по-іншому, ніж чоловіки, і з ними цікаво подорожувати. 

У РОСІЇ ПРОПАГАНДА «ВИЛАЗИТЬ» ІЗ КОЖНОГО ЧАЙНИКА 

— Дмитре, коли ти виїхав з Росії? 

— Уночі з 27 на 28 грудня. Приїхав для того, щоб відсвяткувати Новий рік у Києві на Майдані, щоб не чути новорічної пропаганди Кремля, а також щоб підтримати своїх друзів, знайомих у цей непростий час. В Україні у січні відбувається зустріч мандрівників Академії вільних подорожей, яку я також представляю. Загалом Академія об’єднує 13—15 тисяч людей в усьому світі. 

У Росії пропаганда «вилазить» із кожного чайника, навіть із дитячих передач. Говорять, зокрема, про повернення Криму, хоча кожен адекватний розуміє, що це типова крадіжка території у держави-сусіда.

У Санкт-Петербурзі в тролейбусі розвішена пропаганда. Люди їдуть на роботу, а їм повідомляють про те, що у такому-то році російські війська взяли турецьку фортецю чи щось інше. І постійно вони щось захоплюють. 

— Не виникає бажання виїхати назавжди з Санкт-Петербурга? 

— Хочеться виїхати з Росії. Друзі пропонували переїхати до України, але мені клімат не дуже підходить. В Україні люди кардинально відрізняються своїм сприйняттям. Я ніколи не купую сувенірні магнітики у подорожах, але на Майдані придбав один магніт, який пояснює різницю між українцями і росіянами. На ньому написано: «Моя земля — мої правила». У Росії такого магніту не знайдеш. Там зовсім інше сприйняття — земля батюшки, поміщика, колгоспна, адміністративна земля. 

— Скільки зазвичай тривають твої подорожі автостопом? 

— Зазвичай подорожую 8 тижнів, а потім повертаюся в Санкт-Петербург. Хочеться і надовше виїхати. Хотів би побувати в Китаї, Індонезії, на Філіппінах. Поки що не поїхав туди через те, що не готовий до розбіжностей на ментальному рівні. Вже стикався з подібною ситуацією в Туреччині. Іноді існує бар’єр нерозуміння. Нерозуміння на банальному рівні, коли я не можу поділитися враженнями, як пройшов сьогоднішній день. 

ЗАКАРПАТСЬКІ ДОРОГИ НЕ ГІРШІ ЗА ТРАСУ ФЕДЕРАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ 

— Які враження від Закарпаття? Наскільки погані місцеві дороги порівняно з іншими країнами? 

Дмитро. Якщо порівнювати закарпатські дороги зі шляхом від Москви до Петербурга, то не гірші. Траса федерального значення «Росія» дуже погана. На ділянці, де дорога звужується і пролягає через місто, дуже великі корки. Там можна простояти понад 5 годин. 

Ми побували на Закарпатті недовго, але враження залишилися. Наприклад, сьогодні йшли площею Корятовича, звернулися до жінки, коли шукали вашу редакцію. То вона так хотіла нам допомогти, що почала запитувати в перехожих, де знаходиться «РІО». Потім хотіла провести нас. Взагалі, люди тут дуже приязні. 

Оскільки в Ужгороді не знайшлося учасників Академії вільних подорожей, через групу ВКонтакті я познайомився з Віктором. Після цього написав ще в кількох групах, що їду в Ужгород і шукаю супутників. Мені написали двоє дівчат із Ужгорода, які дуже добре нас прийняли, нагодували, навіть Джульєтті надали окреме місце. Взагалі закарпатці дуже гостинні до своїх туристів. Крім Ужгорода, ми побували у Рахові, Хусті, Мукачеві. Хочеться, щоб такої людської гуманності було більше. Сьогодні в усьому світі прогресує епідемія ненависті. До прикладу, один із учасників нашої Академії понад рік перебуває у полоні в сирійських повстанців, і ми ніяк не можемо йому допомогти. На цих повстанців не може вплинути навіть кремлівський узурпатор на літеру «П». 

— Яким є найяскравіший спогад із подорожей? 

Віктор. Колись у Чечні я потрапив у полон. Це було на початку січня 2009 року. Просидів там місць. Ще тривала Чеченська війна, я подорожував у Росії сам. Мене запросили у Грозний, і я їхав через гори. На зворотному шляху, коли їхав із Грозного до Єкатеринбурга, мене підібрав УАЗ, номерів я не бачив. У машині було двоє чеченців. Потім вони підібрали ще двох пасажирів, після чого мене оглушили. Прокинувся у якомусь сараї, з болем у голові. Сидів у полоні із російськими солдатами, які й розповіли мені, що сталося. Чеченці поводилися з нами досить нормально, годували і не били. Виводили надвір по черзі, хоча роздивитися місцевість не дозволяли. Заспокоювало те, що я знав, що перебуваю на приватній території. А за чеченськими законами гостей кривдити не годиться. Хоча я неодноразово думав, що можу не вийти звідти живим. До того ж ніхто не знав, де я. Визволили нас усіх разом, під час якогось свята. Нам сказали одягнути маски і вивезли. Відпустили зі словами «Не лізьте в гори». 

Дмитро. Пригадую багато історій, кожна з них варта окремої розповіді. Наприклад, колись у Грузії моєю супутницею була лесбіянка, яка підібрала мене на шляху. Взагалі водії бувають різними, однак найцікавішими є дівчата. У мене були два романи з дівчатами-водіями. Я тонув у озері, коли мене врятувала дівчина. 

ДЕСЯТА-ДВАДЦЯТА МАШИНА НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ЗУПИНЯЄТЬСЯ 

— Чи відрізняється ставлення людей до «автостоперів» у різних країнах? 

Дмитро. Люди ставляться по-різному. Я завжди беру з собою гроші для подорожей, але коли сідаю в машину, то попереджаю, що подорожую автостопом. Автостоп — це не халява. Потрібно бути готовим до всього.

Люди запитують різне, я вже готовий до найбільш каверзних питань: чому 82 % росіян підтримують Путіна? Як ми терпимо культ особи? Відповідаю, що з моїх знайомих 30—40 % емігрували, тому що не погоджуються з такою політикою. У кожній машині я трохи політолог. 

— Які найважливіші правила автостопу напрацювали за час подорожей? 

— Якщо маєте бажання почати подорожувати автостопом: 

1. Знайдіть однодумців, аби не подорожувати одному. 
2. Спочатку виїжджайте недалеко, аби протягом світлового дня досягнути кінцевої точки. 
3. Послухайте розповіді тих, хто вже має досвід, під час зустрічі мандрівників. 
4. На трасу потрібно виходити виключно тверезим, у жодному разі без впливу наркотичних речовин. Траса не любить таких жартів. 
5. Автостоп — це екстрим, досить небезпечне хобі. Дорогу потрібно прораховувати. 
6. Попереджайте друзів, знайомих про те, що приїдете, і куди їдете. Заводьте нові знайомства у різних містах. 
7. Беріть з собою кілька мобільних телефонів, щоб подзвонити, вийти в Інтернет. 
8. Пояснюйте людям, що подорожуєте не з тією метою, щоб досягти кінцевої точки, а задля самої подорожі. 
9. Запасіться терпінням, машина може трапитися не одразу. Навіть десята-двадцята не обов’язково зупиниться. Потрібно вибрати вдалу позицію, щоб водії могли помітити вас і зупинитися.