Втрачений Ужгород: будівля євангельської церкви (Фото)

Красива неоготична споруда у кінці вулиці Підгірної за свій столітній вік пережила багато чого, навіть була бібліотекою і гімнастичною залою. З неї збивали шпиль і хрести, з неї повиносили все цінне надбання релігійної громади, її забирали в людей, погрожуючи зброєю. За той час, поки ця церква служила громаді євангелістів, в ній змінилися всього три священики. Зрештою громада настільки зменшилася, що на початку 1990-х років просто не було кому попросити споруду в держави назад. Тому віддали її іншій громаді – адвентистам сьомого дня, котра нині й опікується красивою церквою з такою цікавою історією, пише "Про Захід".

Ми не будемо зараз розповідати про те, хто такі євангелісти і як утворилася ця течія протестантизму – усю інформацію про це можна знайти у вільному доступі. Розповідь свою почнемо з того, що міська громада євангелістів уперше згадується в документах 1793 року. Була вона дуже нечисленною і свого молитовного дому не мала, відвідуючи богослужіння в домі одного з вірників. Із 1800-го до 1833 року жодної інформації про діяльність громади дослідникам знайти не вдалося, далі ж про неї в різних джерелах згадували регулярно, в основному завдяки куратору громади, інженеру лісової справи Якобу Ламу. І хоч із року в рік кількість вірників зростала, а серед її членів були відомі, інтелігентні та впливові родини (більшість із них мали стосунок до лісництва і були направлені сюди в різні роки на роботу), визнання громади дієздатною і самостійною місцевим євангелістам довелося добиватися багато років.

Основною проблемою було те, що громада не мала ані власного приміщення (відомо, що з 1860 року місцеві євангелісти ходили на богослужіння до реформатської церкви), ані свого священика. Пастор приїздив до Унґвара лише двічі на рік – навесні та восени. І так тривало аж до 1 травня 1906 року, коли єпископ Пал Зеленка призначив унґварським священиком місіонерського пастора Аладара Марґочі.

Аладар Марґочі серед колег та вірників. На фото він позначений цифрою 7

Аладару Марґочі на той час було 32 роки, з яких останні п’ять він був місіонером. Народився він у 1874-му в маленькому селі Дунаедьгазa (Dunaegyháza), вивчав теологію у Братиславі, служити почав у рідному селі, де пастором був його батько Калман. Коли у 1906-му Аладар Марґочі приїхав до Унґвара, то одразу з великим завзяттям взявся за роботу. Перш за все, подякував реформатському священику Габору Ком’яті за те, що стільки років церква давала прихисток громаді євангелістів, і почав просити в магістрату окреме місце для богослужінь. Таким виявився звичайний клас у горожанській школі на площі Другетів (нині – ЗОШ № 2), де вірники могли збиратися лише у позакласний час, аби не заважати навчанню. Відомо, що Аладар дуже гарно співав, багато років обходившись без кантора, а його дружина з великим смаком оформила олтар.

Дружину священика Аліз Сасрібі варто згадати окремо, бо це була жінка дуже освічена і добра. Вона навчалася у Лондоні, знала 6 мов, в тому числі володіла есперанто. В Унґварі займалася благодійністю, безкоштовно навчала молодь іноземним мовам, писала книжки. Під час Першої світової війни працювала медсестрою, отримавши за самовіддану працю нагороду від Червоного Хреста.

До слова, у Першій світовій брав участь і сам Аладар Марґочі, котрий два роки служив капеланом на російському та італійському фронтах. Саме війна та відсутність священика поставили кому у здійсненні багаторічної мрії громади євангелістів Унґвара побудувати власну церкву. Аладар Марґочі у довоєнні роки робив усе, аби збільшити громаду за рахунок вірників з навколишніх населених пунктів – Перечина, Великого Березного, Тур’їх Ремет та Собранце.

Богослужіння священик проводив трьома мовами, закликаючи всіх вірників об’єднатися навколо ідеї зведення молитовного дому. Гроші на будівництво збирали довго і врешті навесні 1914 року було остаточно вирішено будувати церкву за проєктом одного з членів громади, архітектора Ерно Ковоша. Проект передбачав зведення невеличкого неоготичного храму за 47 000 крон, та щойно роботи у липні 1914-го почали, вибухнула Перша світова війна. Будівельники встигли лише витягнути посеред парку на площі Другетів метрові стіни, які стирчали серед старих платанів і лип рівно 10 років.

Коли війна закінчилася і Ужгород став столицею чехословацької Підкарпатської Русі, Аладар Марґочі та його громада повернулися до завершення будівництва. Від проєкту 10-річної давності не відмовилися, його всього за рік втілили в життя підрядники з фірми «Гамош і Штерн». Далі приступили до внутрішнього оздоблення, яке можна побачити з кількох збережених світлин. Всередині храм був скромним, з дерев’яними лавицями на 160 сидячих місць. Дерев’яний олтар та кафедру виготовив майстер Дюла Олчварі, центральну ікону на олтарі із зображенням Ісуса, котрий молиться у Гетсиманському саду, написав греко-католицький священик Сіон Сільвай, красиву люстру виготовив місцевий золотар Вальдемар Когут, а басейн для купання подарувала громада з Виноградова. Органа в церкві не було – лише 25-регістрова фісгармонія, подарована благодійницею, вірницею римо-католицької церкви. У 1925 році покровитель реформатської церкви, відомий ливар Ференц Еґрі, подарував євангелістам 47-кілограмовий дзвін.

Інтер’єр храму. Фото – з книги «Архітектура Ужгорода. Австро-угорська доба» О. Олашина та Л. Дегтярьової

Як пізніше згадував наступник Аладара Марґочі, той був хорошим господарником, котрий зміг побудувати церкву у невеличкій незаможній громаді. Мовляв, навіть у греко-католицькій духовній семінарії учням на прикладі Марґочі показували, як треба розвивати громаду і дбати про неї. Однак були і ті, хто казав, що Марґочі занадто вислужується перед чехословацькою владою, за що його нібито призначили єпископом Земплінського округу. Між тим, Марґочі залишився в Ужгороді і після того, як чехословацька влада з міста пішла, і край став частиною Угорщини. У 1940 році, після 34 років роботи в Ужгороді, старенький Аладар Марґочі вийшов на пенсію. На його місце призначили молодого священика Еміла Корена (Koren Emil).

У 1997 році Еміл Корен видав книгу своїх спогадів – «Підкарпатський щоденник» («Kárpátaljai napló»), яку для підготовки цієї статті надав краєзнавець Шандор Ковач. У цій книзі пастор детально описав життя громади євангелістів за його керівництва, а ще відверто розкритикував свого попередника Аладара Марґочі, фактично звинувативши його у знищенні всієї церковної документації чехословацьких років. Еміл Корен зазначав, що коли приїхав до міста, то йому передали лише метричну книгу – всі інші документи за 20 років чехословацької влади кудись зникли, мовляв, так Марґочі хотів приховати від угорської влади сліди своєї співпраці та симпатії до влади колишньої.

Цікаво, що Корена своїм наступником обрав сам Марґочі, хоча 26-річний пастор навіть не знав його близько і в місті до того не бував, служачи помічним священиком у Мукачеві. Еміл Корен народився у 1915 році в угорському місті Бийкешчобо. Всі чоловіки в його родині були священиками, тож не дивно, що такий життєвий шлях обрав і Еміл, вступивши у 1933-му до духовної семінарії в Шопроні. Ужгород став першою парохією молодого священика, він приїхав сюди зі скромними пожитками: одягом, книжками, друкарською машинкою та радіо. У книзі він згадував, яке сумне враження на нього спершу справив вигляд будинку священика, який знаходився на Підгірній, 19. До слова, за цією адресою багато років проживав і Аладар Марґочі з дружиною і трьома дітьми, однак нині нам так і не вдалося достеменно встановити, про який саме будинок на вулиці Підгірній йшлося.

Будинок на вулиці Підгірній, 19, який, ймовірно, належав громаді євангелістів Ужгорода

Еміл Корен описував його, як невеликий старенький будиночок, подарований парохії на початку ХХ століття однією родиною лісничих. Пішки від нього можна було дістатися церкви за 5 хвилин, стояв він у самому центрі міста, а вікна трьох світлих кімнат дивилися на жваву вулицю Домбойо (Підгірну). Квартира кантора, канцелярія священика та кухня виходили вікнами у маленький темний двір. Ці приміщення були завжди сирими, в них бракувало свіжого повітря. Попри такий опис, нове помешкання Емілу Корену сподобалося, він почав поступово обживатися, отримав від батьків з Дебрецену добротні меблі, якими користувався у своїй парохії ще дід молодого священика. Але найбільше тішився Еміл, коли до робочої канцелярії привезли меблі, виготовлені за його власним ескізом.

Так виглядав робочий кабінет священика Еміла Корена. Фото – з книжки «Kárpátaljai napló»

З того часу, як згадував у книзі сам священик, будинок парохії перетворився на прохідний двір. Там проводили біблійні бесіди з дітьми, жіноче товариство організовувало чаювання, збиралися куратори громади – одним словом, саме там був центр життя громади, до церкви ж ходили лише на богослужіння. До слова, будівля церкви новому священику одразу дуже сподобалася, у книзі він порівняв її з червоним коштовним каменем на зеленому фоні, а ще з іграшкою, складеною з маленьких червоних цеглинок. Всередині, за словами священика, нічого не чіпляло око – і в цій простій чистоті й була найбільша краса церкви. Килим з кокосового ворсу вів священика вздовж лавиць до кафедри, яка також йому дуже сподобалася, бо була невисокою, тож за нею він почувався не десь високо над вірниками, а серед них, в їхньому колі. Відзначив, що приміщення обігрівала кахельна піч, а коли запалювали вогні на люстрі, то всередині ставало дуже світло і по-домашньому затишно. І цікавий факт: на фото з книги видно, що всередині стеля мала форму купола, але, за словами Еміла Корена, замаскований під цеглу купол був дерев’яним, і ідея такого куполу належала лісовому раднику Арпаду Луксу. Невисокої думки був Еміл Корен лише про ікону, написану Сіоном Сільваєм. Ісуса у Гетсиманському саду він назвав слабенькою роботою, яка навіть не мала хорошої рами.

Вигляд церкви зсередини, добре видно дерев’яну стелю-купол. Фото – з книжки «Kárpátaljai napló»

У своїх спогадах відзначав священик і розташування церкви, написав, що коли місто у 1914-му виділило сквер громаді євангелістів, єдиною умовою було не вирубувати старі платани та липи – так церква «виросла» серед парку, але в самому серці міста, поруч із кінотеатром, кондитерською, школою, гімназією, аптекою, молитовним домом методистів тощо. Щодня повз цю красиву церкву проходили і проїздили у справах сотні людей, громада ж євангелістів дуже нею пишалася.

Еміл Корен покинув Ужгород у 1945-му, після нього короткий час обов’язки священика виконував Іштван Матейдес (Mathaidesz István), котрий ризикнув залишитися в місті, натомість ледь не був відправлений на «маленькі роботи». Як писала у 1996 році угорська газета «Evangélikus Élet», родину останнього священика євангельської церкви постійно тероризували, будівлю ж церкви забирали зі стріляниною, виганяючи звідти членів громади. «Одного ранку з вежі зник дзвін та музейної цінності орган. Наостанок знесли шпиль, щоб не муляв око відвідувачам сусіднього Будинку офіцерів», – йшлося у тій статті. Потім споруду передали Ужгородському університету, а навчальний заклад перетворив колишню церкву у спортзал.

Іштван Матейдес, фото з архіву Людвіга Філіпа

Лише у 1991 році виконком Закарпатської обласної ради народних депутатів, розглянувши клопотання релігійної громади адвентистів сьомого дня, вирішив передати їй «культову споруду на вулиці Горького, 48, в якій знаходиться спортзал УжДУ». Слід сказати, що вже в радянські часи, приблизно у 1960-х, до бокового входу була зроблена прибудова, яка порушила гармонійний вигляд цієї красивої споруди. На початку 90-х цю прибудову розширили ще більше, тоді ж відновили (щоправда, у менших розмірах) шпиль церкви.

Втрачений Ужгород Тетяна Літераті старе місто історія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
443 перегляди в березні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
В Україні зафіксовано 548 випадків коронавірусної хвороби COVID-19. За даними ЦГЗ, станом на 22:00 30 березня в Україні 548 лабораторно підтверджених  ПЛР-дослідженням випадків  COVID-19. Усього в Україні зафіксовано 13 летальних випадків від COVID-19. Загалом 8 людей вже одужали — повторне лабораторне дослідження не виявило вірусу в організмі. Читайте також: У 19-ти осіб, які контактували з інфікованою мукачівкою, виявили COVID-19 Підписуйтесь на наш Tele...
Суспільство
На Виноградівщині триває ремонт дороги Вилок – Велика Копаня. Це вже другий етап, адже перший стартував 2 роки тому. Ремонт дороги Вилок – Велика Копаня стартував ще у 2018 році. Журналісти розповідали про перший етап – укладку 6-сантиметрового покриття. Проте тоді на цьому і зупинилися, зі слів виконавців робіт – коштів для повного завершення не вистачило. Однак наразі фінансування відновили. Загальна протяжність автошляху, який підлягає ремонту – приблиз...
Суспільство
Про це повідомив Олексій Гетманенко, в.о. голови Закарпатської ОДА. За його словами, Закарпаття отримало: – більше 8 тисяч медичних масок і респіраторів – 1160 костюмів біозахисту – 379000 штук медичних рукавичок Необхідні засоби захисту отримають медики області та служби, дотичні до заходів по запобіганню та поширенню коронавірусу на Закарпатті. Ця партія – другий вантаж, перший область отримала минулого вівторка. Тоді в Закарпаття привезли швидкі та ПЛР...
Суспільство
Міністерство охорони здоров’я Іспанії повідомило, що за останні 24 години від коронавірусу померли 812 людей. Загалом в Іспанії від коронавірусу померли 7 340 осіб, – повідомляє El Pais. Зазначають, що за добу в країні захворіли ще 6 398 людей. Загальна кількість зареєстрованих випадків становить 85 195, що перевищує рівень захворюваності у Китаї на близько 4 тис. осіб. Серед хворих 12 298 медпрацівників. Одужали від корона вірусу в Іспанії 16 780 осіб. Ст...
Кримінал
27 березня в окружному суді словацького міста Кошице розпочався судовий процес над 16 громадянами України, які працювали на підпільній фабриці, де виготовляли сигарети. Нелегальне підприємство з виробництва сиграет було викрите у травні 2019 року в селі Ганіска Кошицького краю. Тоді ж співробітники кримінальної служби Фінансової адміністрації Словаччини затримали 12 українців. А згодом ще 4-х, пише Мукачево НЕТ. Розслідування показало, що фабрика діяла при...
Суспільство
Уже минули майже два тижні після закриття закладів в області й переходу на роботу з дому. Чим живуть закарпатці, як переформатували робочі процеси, якою є їхня рутина?   Про свою буденність з Varosh діляться Тамара Готра, керівниця закладів  Apriori й УнгварЪскій; Лариса Липкань, журналістка; Аліса Смирна, власниця велосадиби Bed&Bike, організаторка екскурсій;  Юрій і Дарина Сідун, засновники мережі кав’ярень Muffin Cafe; Олексій Уманський, засновник інтер...
Суспільство
Комунальне Підприємство “Ужгородський муніципальний транспорт” інформує про графік руху автобусів, які перевозитимуть медиків з 30 березня 2020 – по 03 квітня 2020 р. 18 А. 1 рейс – 18 А епіцентр – через пл. Ш. Петефі та пл. Корятовича- УМЦКЛ- спецперевезення – 7:05 У зворотньому напрямку – 8:00 2 рейс – 18 А епіцентр – через пл. Ш. Петефі та пл. Корятовича – УЦМКЛ – спецперевезення – 7:20 У зворотньому напрямку – 8:15 3 рейс – 18 А ЦМКЛ- через пл.Корятови...
Суспільство
Верховна Рада з другої спроби підтримала призначення Сергія Марченка на посаду міністра фінансів, а Максима Степанова – на посаду глави Міністерства охорони здоров’я. Про це інформує UATV. За призначення Марченка проголосували 256 депутатів, за Степанова – 246 нардепів при 226 мінімально необхідних. Сергій Марченко у 2016-2018 рр. був заступником міністра фінансів, впродовж 2018-2019 рр. працював на посаді заступника голови Адміністрації президента. Максим...
Влада
Шоумена і коміка Сергія Сивохо звільнили з посади радника секретаря Ради національної безпеки і оборони, на якій він перебував на громадських засадах. Про це стало відомо з відповіді апарата РНБО на запит "Детектора медіа", пише Українська Правда. "Станом на 24 березня ц.р. (дата, коли надіслали запит, – ред.) Сивохо Сергій Анатолійович не є радником секретаря Ради національної безпеки і оборони України на громадських засадах". Причини звільнення в Апараті...