Тур'ї Ремети - туристичний клондайк замість транзиту (ФОТО)

Село Тур’ї-Ремети, Перечинського району, Закарпатської області лежить у Тур’янській долині – місце, де зливаються гірські річки Тур’я та Туриця. В основі цих назв – тур, тварина, що водиться в карпатських лісах. Що ж до другої частини назви селища “Ремета”, то перекази стверджують, що так колись називали ченців, які мали свої таємні підземні ходи через гору Магуру. Ще одна легенда про назву села говорить: Тур і Ремет – так звали двох биків, після бою яких розлилось багато крові. З неї і утворились річки Тур’я і Туриця. 

Нещодавно у Тур'ї Реметі презентували туристичний маршрут - з новими розвіданими локаціями, гастрономічними родзинками, велосипедними маршрутами, впорядкованими історичними фактами і місцевими легендами. Зараз з популяризацією нових локацій, розробкою додаткових велосипедних маршрутів туризм у Тур’ї Реметі перетвориться з транзитного на цільовий, адже у селі є, що подивитися і чим надихнутися. Втіленню таких планів сприяє реалізація проекту «Розробка концепції розвитку туристичних маршрутів с. Тур’ї Ремети», який розробила громадська організація «Тур’я-реметівська мрія».

На сьогодні мрія потроху наближується до реальності, адже вийшла за межі написаних документів та кошторисів і прямує мальовничою Турянською долиною.

До слова, для Тур'ї Ремети в рамках проекту по концепції туристичних маршрутів був розроблений сайт, на якому можна ближче знайомитись із селом та досягненнями його жителів.

Історія

Не офіційно, але упевнено Тур’ї-Ремети називають «столицею Тур’янської долини». Воно розкинулося у райські місцині, у колисці зелених гір. Тут проживає понад 3300 чоловік - в основному корінні українці, але й осіли тут родини словаків.

На гербі села відтворено особливості Тур'ї Ремети. Є там дата – 1451 рік, з тих пір село згадується у літописних згадках. Сині стрічки – злиття двох рік. Лівобіч – легендарна постать листоноші Ф. Фекети. Праворуч – святий Михаїл, з мечем і щитом у формі підкови. Внизу зображений червоний тур, враховуючи, що назва села теж поєднує спомин тура європейського – могутнього владики лісів, що був поширений з прадавніх часів і зник у XVII ст. 

Офіційна назва – Тур’ї-Ремети, однак місцеві жителі іменують село в однині. Тур’я-Ремета вперше згадується у латинському тексті 1451 року як «Ремете, поселення на Унгу». У ту пору вже вважалося великим селом. Спочатку село входило в домінію В.Омодея, а відтак - графа В.Другета. Звичайно, про точну дату заснування села питання спірне. Очевидно, воно виникло значно раніше, бо Унґський комітат створений 1214 року і у володіння ішпана - ставленика короля - входили села Ужанської і Тур'янської долин. 

У 1802 році в селі відкрито мануфактуру Ужгородської домінії – залізо ливарний завод, враховуючи наявність залізних руд в урочищах Клокотива, Діл, околицях Порошкова. З 1815 року стали виготовляти не тільки сільськогосподарський інвентар і побутові речі, а й чудові твори залізо ливарного мистецтва.

Із закриттям заводу в 1871 році, на цьому місті відкрито державний «жеребчинець» - кінний завод, на якому вирощували коней в’ючних порід та для верхової їзди. Спочатку кінзавод підпорядковувався військовому відомство Австро-Угорщини. Утримували понад 120 племінних коней різних порід. Австро-Угорщина поринула в полум’я війни, і з імперії лишилося попелище. Чехи відновили кінний завод. Вже у 1922-1923 роках «жеребчинець» передано у підпорядкування сільськогосподарського відомства. 

З 1911 року розпочалося будівництво вузькоколійки до сіл Тур’янської долини. Упродовж багатьох років вузькоколійкою перевозили не тільки деревину. Для лісорубів і жителів довколишніх сіл був пасажирський вагон. Іноді на відкритих платформах перевозили й худобу, пшеницю до млинів. Вузькоколійку демонтували у 1964 році.

У 1937 році в селі проводився з’їзд крайової «Просвіти». У роки фашистської окупації в 1942 році у селі влаштовано концтабір. У повоєнні роки в селі діяла підпільна група ОУН-УПА.

У 1955-1963 роках у селі виробляла струм міжколгоспна ГЕС потужністю 360 кіловольт/ампер.

У селі чимало відомих пам’яток історії і культури та містобудування. Тур’я-Ремета приваблива для розвитку туризму й рекреації.

У селі народилися відомі особистості: Олександр Рот (1921-1997) – доктор філологічних наук, який вільно володів 11 іноземними мовами; нащадки Федора Фекети – Юзуф Фекета – театральний режисер, Іван Фекета – кандидат філологічних наук та Володимир Фекета – доктор біологічних наук, професор, дійсний член Нью-Йорської Академії наук; казкар Федір Скубенич-Кость, хірурги Йосип Уйлокі, Василь Воронич, художник-педагог Антон Петер. Тур’я-Ремета дала вісім кандидатів наук.

Пропонуємо вам ознайомитись із найцікавішими фактами про Тур'ї Ремети:

Працьовитий поштар

Туристи чули про Тур'ї Ремети завдяки унікальному пам'ятнику листоноші Ф. Фекету. Подібний пам'ятник - єдиний у світі. Меморіальна дошка на честь поштаря, який понад 30 років сумлінно виконував свою роботу, знаходиться на стіні місцевого православного храму. Видний храм, стрункий, з намальованим годинником на фасаді, з дерев'яною зеленою дзвіницею. Федір Фекета щодня долав 25-кілометрову відстань до Ужгорода, а потім повертався назад з листами і газетами. 50 кілометрів. Це більше, аніж марафонська дистанція. І так - щодня!

Дорогою до Ужгорода всі 40 кілометрів буде, тому Федір шлях скорочував - знав, як пройти горами та долами. Перешкодила Федору та селянам зима: одного морозного дня поштар невдало поставив ногу на скуту кригою річку (напевно, в місцеву Турицю), провалився в холодну воду, застудився - і невдовзі помер. А земляки в пам'ять про нього поставили пам'ятну дошку.

Звідки родом Геркулес?

Багато хто бачив на подвір'ї Ужгородського замку кремезну фігуру Геракла, що катує отруйну Лернейську гідру. Добре відомо, що до 1947 року ця скульптура прикрашала досить популярний бальнеологічний курорт в селі Ужок. Найімовірніше за все, Геракла було відлито на невеликому чавунноливарному заводі, який в 1830-1870-х роках працював у Тур'їх Реметах. До речі, завод й на експорт працював. Саме тому клеймо на вироби ставили з написом "Унгвар" (Ужгород), а не "Turje Remete" - задля престижу.

Пам'ятна дошка-барельєф "загадковому скороходу" Фекету була відлита теж на місцевому заводі.

На заводі виготовляли й могильні пам'ятники: кілька таких старих ратитетів все ще стоять на цвинтарі навколо церкви.

Млин-музей

Неподалік від костелу стоїть непримітна двоповерхова будівля. Колись тут була броварня. Потім облаштували млин, для чого звезли сюди з околиці обладнання з старих млинів, що вже не працювали. Заходиш сюди - і потрапляєш в своєрідний музей. В ряд вишикувалися три верстати: австрійський (1896 р.), чеський та радянський. На другому поверсі дива продовжуються: величезну махіну, яка молола муку, підтримують тендітні на вигляд бамбукові стеблі - вони одні могли "пережити" стадію активного трясіння-дріботіння апаратури. До речі, збереглася ще табличка. яка суворо забороняє стороннім особам на цей другий поверх підніматися. Та млин останній раз працював ще в 2000-му році. Тепер і справді - хоч музей створюй. Однак наразі млин закритий для відвідувачів.