Ужгородець Олександр Богданов про монахів-пивоварів, макак-крадіїв та сіно у древній синагозі

«Для багатьох людей щастя – це коли приходиш додому стомлений з державної роботи, і син, радіючи, стрибає на руки. Для людей із непростим складом мислення потрібно дещо більше», - це один із багатьох цікавих висловів героя нашої розмови.

В інтерв’ю 0312.ua Олександр розповів про свою нелюбов до Ужгорода, захоплення Закарпаттям, лебедів, які змусили його стати фотографом-натуралістом та про священнослужителів, які варять пиво.

Із паном Богдановим зустрічаємось в одному із місцевих кафе. Вмощуємось у зручний диванчик і розпочинаємо розмову. Кажу, що хочу «отримати» від цієї розмови.

«Я не тільки пивний оглядач (посміхається – авт.), - знайомить мене із собою Олександр - Я – пивоман, натураліст, фотограф, краєзнавець, мандрівник, ресторанний критик. Все з доповненням «-дилетант». Крім пивомана, звісно (посміхається – авт.). А взагалі народився в Ужгороді, навчався у 3-ій школі. Закінчив, так само в Ужгороді, математичний факультет. Займаюсь розробкою сайтів. 13 січня наша компанія відсвяткувала 19 років роботи», - розповідає Олександр про свою професію.

Дитинство, за словами ужгородця, було типовим для того часу:

«Яким було дитинство? Властивим для радянського періоду. Усяких «планшетів» не було, тому чимало часу проводили на річці, купались на кар’єрі без відому батьків (посміхається – авт.), не злізали із велосипедів, крали яблука у сусідньому дворі. У цілому, росли здоровими та активними дітьми».

 Порожнеча та «ненатуральні» хобі

«Коли досягаєш певного віку, коли бізнес працює, як годинник, коли все стабільно налагоджено, з’являється купа вільного часу. Відповідно його потрібно «з толком» використовувати, щоб людину не захопила порожнеча».

«Але ні в якому разі непотрібно придумовувати собі хобі. Це погано, оскільки вони будуть певною мірою нав’язані, будуть «не натуральні». Все має статись спонтанно, воно повинно саме по собі прийти. Власне так сталось і у мене…»

«…став краєзнавцем – завдяки бензину і GPS»

«Років десять тому ми з другом вирішили випробувати машину на новому бензині і новий GPS-пристрій, який нам надіслали з Києва. Поїхали у Перечин. Звернули з дороги. Потрапили у село, яке було крайньою точкою Перечинського району. Місцева бабця сказала, що неподалік є джерело, яке за народним повір’ям, лікує від сліпоти. І, знаєте, щось у душі «йокнуло». Це було так класно дізнатись щось нове, побувати там, де ще не був. Після цієї поїздки вирішили, що обов’язково треба повторити. Можна сказати, що так власне я і став краєзнавцем – завдяки бензину і GPS. У результаті, за наступні 3 роки я побував у більш, аніж 1200 «точках інтересу» нашого краю».

Олександр каже, що закарпатці зовсім не знають своєї області:

«Закарпатці зовсім не знають свій край. Але справа навіть не у простих людях. Іноді навіть до сліз доходило. Приїжджаєш у село у пошуках печери. Питаєшся у селян, як дістатись до неї. І ніхто не знає. Подарунком долі буде те, якщо знайдеться той, хто щось знає. Люди навіть своє село достеменно не знають».

Як Василь у єдину деревяну синагогу на Закарпатті сіно та дрова складав

«Був один випадок. Напевно, найбільш болючий, як для мене-краєзнавця. Приїхали ми у село Великі Ком’яти, що на Виноградівщині. Там, за твердженнями одного історика, була єдина на Закарпатті збережена дерев’яна синагога. Ніхто із місцевих ні сном, ні духом про неї. «У нас такого нема», - казали нам. Аж раптом один дідусь, який працював на єврейському кладовищі, сказав, де її шукати. «Та то там, де Василь складає сіно і дрова», - каже. Пішли ми туди. Це двоповерхова будівля, на дверях якої були Зірки Давида, всередині – також купа єврейської символіки. Ми відзняли матеріал, а потім вирішили провести свого роду експеримент. Стоячи прямо перед синагогою, ми питались у людей, чи знають вони про її існування. От так перші 50 людей сказали, що не знають. А на запитання, що це за будівля перед ними, казали: «Та це Василь там сіно складає». Люди, дізнавшись, що це насправді за будівля, були дуже здивовані».

На думку краєзнавця, необізнаність закарпатців можна пояснити декількома причинами:

IMG_7927

«Напевно, молоді наплювати на історичну спадщину. Вони всі на заробітках. Ті, хто залишились, безбожно п’ють. Старше покоління уже доживає свій вік… Це мрія будь-якого краєзнавця, аби люди розповіли і показали те місце, яке шукаєш.

«Якщо не був на Синевирі, значить – лох»

«Я займаюсь виробництвом безплатних путівників для туристів. Однак у мене на це питання альтернативний погляд. У них ви не знайдете на перших позиціях «розпіарені» місця, типу «Долини Нарцисів». От у мене є путівник, який складається із 30 місць, які повинен відвідати турист на Закарпатті. Синевир також у ньому є, адже там, з туристичної точки зору, «рибне» місце. Припустимо, приїде киянин із Закарпаття, і йому відразу скажуть: «Якщо не був на Синевирі, значить – лох».

За словами Олександра, від закарпатських краєвидів туристи верещатимуть, як свині:

«Обов’язково відправляв би людей кудись на полонину. Любителям «лінивого» відпочинку треба приїхати у село Пилипець, піднятись на крісельному підйомнику на передгір’я гори Гимба і повільним кроком вийти на саму вершину Боржавсього хребта. Якщо вгадати із погодою, то туристи не будуть говорити, вони верещатимуть, як свині. Чому? Дивишся в одну сторону – видно все –  до Андрашівського озера. Дивишся у інший бік – видно все аж до Львівщини. Ті, які не ліниві, їх можна направити на Полонину Руну. Там також шалені краєвиди».

«Люди приїжджають саме у Львів, а на Закарпаття уже проїздом…»

«Звичайно, головним конкурентом Закарпаття у плані туризму є Львів. Ми відчуваємо цю конкуренцію, і десь в глибині душі сумно, що поки її програємо. От приїздиш у Львів і бачиш ті потоки туристів… Аж сльози на очі навертаються. Там ти бачиш, як все має бути ідеально у плані туризму: як потрібно будувати пивоварні, як потрібно людей поїти пивом, як дегустувати паленку. Але ж розумієш, що на Закарпатті усе смачніше: і пиво, і паленка, і навіть шашлик смачніший. А їдуть усі у Львів… У них просто кращі можливості у цьому плані. Вони можуть витрачати шалені гроші на будівництво «туристичних родзинок». У нас із цим гірше. Люди приїжджають саме у Львів, а на Закарпаття уже проїздом…»

Олександр розповів про дратівливі фактори на Закарпатті та в Шрі-Ланці:

«Відмітка відвіданих мною країн скоро сягне 40. Дуже люблю їхати у ті країни, де все відрізняється від України, Закарпаття. Коли, наприклад, приїздиш у Шрі-Ланку або якусь країну Азії… Там зовсім інші люди, тварини, дерева і кущі, кухня. У нас сидиш у санаторії, чуєш дратівливі «співи» ворони, голуба, сойки. У Шрі-Ланці у тебе дратівлива птиця вже зимородок. Там виходиш на вулицю, і дратівливим фактором для тебе стає не кішка, а ящірка агама. Саме такі країни подобаються».

«Знімав тибетських макак, які сидять на гірських схилах і крадуть від туристів смаколики»

«Як я почав фотографувати тварин? Гуляли ми якось старицею Латориці на околицях села Червоне і помітили сімейство лебедів. Тато-лебідь, мама і дитинча. Вони почали тікати в сторону, потім навіть злетіли. У мене був звичайний фотоапарат зі звичайним об’єктивом. Не зміг зробити навіть більш-менш вдалий кадр. Лебідь вийшов «розмитим» і маленьким. Відразу ж наступного дня я зайнявся пошуками хорошої техніки. Вибрав хороший телеоб’єктив за відношенням ціни та якості і поїхав на те місце «полювати» на тих самих лебедів. Їх там уже не було. Ходив туди ще протягом місяця, але вони так і не повернулись».

Богданов каже, що невдало відзнятий лебідь надихнув його стати фотографом-анімалістом:

«Починав я із банального, типу качок. Потім хобі ставало дедалі серйознішим, як і самі знімки. Це лисиці, вовки на окраїнах сіл, дикі кабани, сови, чорні лелеки, зелені дятли, жовни. Знімав навіть тибетських макак, які сидять на неймовірних гірських схилах і крадуть від туристів смаколики. От так власне і став я фотографом-анімалістом – невдало відзнятий лебідь надихнув мене на щось більше».

«Пост-жарт у Фейсбуці про владу набере набагато більше «лайків», аніж знімки качок, над якими працював місяць».

«В Ужгороді достатньо 5 хвилин їзди, аби доїхати до лісу, там походити упродовж години і зробити знімки куниці, лисиці, півтораметрового полоза, до прикладу. У тому ж Києві ви за 5 хвилин проїдете до найближчого перехрестя. У нас ледь не на кожному подвір’ї живуть білки. Але містяни цьому не дивуються. Білки та й білки. От коли уже фазан сидить на капоті машини – це уже варте розголосу».

Аби сфотографувати сімейство диких качок, Олександр підготував справжню «спецоперацію»:

«Одного разу я помітив маму-качку і десять качат. Вона відразу ж відреагувала, сховавшись разом із качатами. Я поставив собі за мету сфотографувати їх, витратив багато часу на цей процес. Пройшло два тижні перед тим, як їх вислідив, аби зробити перші фото. Запросив друга, щоб із собакою «злякав» качок з одного боку, коли я сидів на іншому берегу річки у кущах із фотоапаратом. За той час, як слідкував, маленькі качата уже добряче виросли. От так, упродовж місяця, через тисячу комариних укусів, я «полював» на качок. Не завжди унікальність тварин відіграє ключову роль, як сам процес і важкість зйомки. А у результаті пост-жарт у Фейсбуці про владу набере набагато більше «лайків», аніж знімки качок, над якими працював місяць».

Ситуація про вовка у Дубках дотепер не сходить із клавіатури користувачів соцмереж:

wolf-dubky-3

«Я з багатьма сварився щодо нього. Спочатку я сам не вірив у те, що це справді вовк. Потім, переглядаючи фото та його сліди, зрозумів, що це дійсно вовк. Мені почали говорити, що я помиляюсь, що це здичавіла собака. Я приводив купу аргументів, а у відповідь не почув нічого адекватного, лише те, що це не вовк і все. «Бо він не може бути так близько біля людей», - говорили. Я показував усім відбиток його лапи, адже вовків першочергово визначають за лапою. Люди були упередженими, бо вірили у те, що хотіли».

«Приїхав, дивлюся, сльози на очах…»

«У мене є книга про чорних лелек. Я прочитав її 5 років тому. Ці птахи дуже не люблять людей. Завжди гніздяться так, аби їх ніхто не міг знайти. І уявіть моє здивування, коли мені зателефонували і сказали, що у Боздоському парку, біля мосту – чорний лелека. Приїхав, дивлюся… І справді, чорний лелека! Аж сльози на очах з’явилися… Два тижні я ходив фотографувати його. І що ви думаєте? 70 «лайків» під постом з фото… Не 400, не 700, а 70. А я пояснюю людям, що це чорний лелека, якого дуже важко зустріти на відкритому просторі, а сфотографувати взагалі… А коли пишеш пост про змій: яка отруйна, яка – ні, то цей допис має тисячу «лайків» і купу «репостів». А потім сидиш і не розумієш, чим тема про змій цікавіша за лелеку, на яку «полював» два тижні».

Більшість ужгородців почули про бакланів зовсім нещодавно, хоч пернаті були поміченими на Закарпатті близько 10 років тому:

«На Закарпатті про них відомо уже 10 років. Я тоді їхав на «розвідку» на Виноградівщину. Люди казали, що бачили птаха схожого на баклана. Увесь день ходили по снігу, майже нічого не знайшли. Лише якісь сліди… Йшли розчаровані до машини, як раптом над нами пролетів він, чорний баклан… Минуло 10 років, і вони вільно почувають себе у центрі Ужгорода. Тепер будь-хто, маючи більш-менш пристойну техніку, може зробити ідеальний кадр. А ти ходив за ними «по міфах», «по легендах».

«За останні 20 років життя я випив близько 2 тисяч сортів пива»

«Після того, як закінчив університет, дуже полюбив цей напій. У зв’язку з роботою регулярно бував у Празі, де познайомився із чеським пивом. І це дуже добре, що знайомство почалось саме із чеського. Напевно, якби почав тоді пити «Жигулівське», як робили це усі у нашому дворі, то теперішнє моє хобі було б приречене на фіаско.

У колекції Олександра 3 тисячі бірдекелів:

«Цей напій вартий поваги. Пляшечка за пляшечкою, і ти починаєш розуміти, що ареал випитого тобою пива починає збільшуватись. У мене уже набралось стільки сортів різного пива, що не називати себе «пивоманом» було б дуже неправильно. За останні 20 років життя я випив близько 2 тисяч сортів пива. Я колекціоную бірдекелі (підставки під пивні кружки – авт.). У мене їх близько 3 тисяч».

Недолік став хобі:

«Як вийшло хобі «Ужгородський пивний оглядач»? П’єш ти собі пиво. І з’являються різні інформаційні «штучки», типу відкрилась пивоварня, зварили нове пиво, підключили на кран новий сорт. Коли інформації надто багато, її нікуди дівати, крім як розповісти друзям і забути… Жаль. Тоді ти свій недолік, пивний алкоголізм, перетворюєш у хобі. Починаєш писати про пиво у Фейсбук і з’являється свого роду інформаційна доріжка. З’являються перші тисячі читачів, визнання серед людей, які варять пиво, і тебе уже запрошують на різні дегустації».

За словами пивного оглядача, «Oktoberfest» - «попсовий» фестиваль.

16216211_1751464305181904_1046490610_n

«Я регулярно відвідую різні пивні фестивалі. Звичайно, був на «попсовому» «Oktoberfest» (найбільший пивний фестиваль у світі, який проходить у Мюнхені – ред.). Мені зовсім не сподобалось, однак кожен пивоман хоча б раз у житті має відвідати цей фестиваль. Жаль, що поки закарпатські виробники пива ще нічого гідного стосовно пивних фестивалей «не народили». Ні в Ужгороді, ні в Мукачеві, ніде. Залишається радуватися пивним фестивалям, як під Прагою на льотному полі, чи в Братиславі, чи у Франківську… Ти сидиш, п’єш пиво «маленьких» не розкручених пивоварів, їж із паперових одноразових тарілок. От такі фестивалі набагато більше радують пивоманів, аніж той самий «Oktoberfest», де все напоказ, все дорого, все пафосно».

Про німецьких монахів-пивоварів, які переплюнули «Oktoberfest».

«Обожнюю пивні тури, де сам обираєш свій маршрут. Так само було і після  «Oktoberfest». Ми навідались у абатство Андекс, яке знаходиться недалеко від Мюнхену. Там є монастир, у якому живуть з десяток монахів. У них є своя пивоварня і кухня. Вони варять декілька сортів пива. Це просто «туристична Мекка». Це, напевно, найбільш смачне пиво, яке я куштував у Німеччині. Це повністю нівелювало усі враження від «Oktoberfest». Знаєте, завжди за поворотом є те, що перекреслить усі враження від чогось грандіозного та «розпіареного».

Богданов говорить, що на Закарпатті поки немає вартісних пивних фестивалів:

«Поки на Закарпатті немає ніяких ознак того, що тут можуть проводитись шикарні пивні заходи. Є спроби, але поки рано щось говорити. Закарпатські пивовари розвиваються, незважаючи на перепони, які робить влада. Чого тільки вартує пивоварня «Ципа» на Рахівщині. За рік вони увірвались у першу п’ятірку найкращих пивоварень України. Це наша закарпатська гордість».

В Ужгороді, на думку пивного оглядача, зовсім небагато місць, де можна випити хороше українське пиво:

«Де в Ужгороді найкраще пиво? Куди б я порадив піти й ужгородцям і туристам? Це, у першу чергу, паб «Годинка» та його «дочка» - «Годинка на Поді». У них зараз кілька десятків сортів закарпатського крафту. Із цього пабу потрібно починати. Потім варто перебиратись в єдину ужгородську пивоварню «Ungweiser». Ну, а потім куди душа забажає (посміхається – авт.). Можна піти у молодіжний «Egan». Там намагаються відтворити атмосферу ірландського пабу. Мені, наприклад, там не подобається. Можна відвідати паби преміум-класу, типу «LabPub» або «Labda». Ну, і ще декілька пабів. Скажу по секрету, через декілька тижнів у центрі Ужгорода відкриється ще один паб крафтового пива. Це буде «бомба» на пивному ринку. Вона «вб’є» усіх пивоманів насмерть. Такої кількості крафту у одному місці в Ужгороді не було ще ніколи.

Не збрешу, якщо скажу, що усі великі пивні комбінати, в основному, виготовляють ослину сечу

«Куди не йти пиво? Це всі точки, які «споживають» продукцію крупних пивних комбінатів. Не збрешу, якщо скажу, що усі великі пивні комбінати, в основному, виготовляють ослину сечу. Якщо ще 5 років тому ми могли говорити, що деякі сорти можна пити, то тепер цього немає. Колись «Перша приватна броварня» була моїм улюбленим пивом, за яке я був готовий вбити. Тепер є тільки декілька її сортів, які гідні уваги».

Навіть вибагливий пивний оглядач купляє пиво у звичайних магазинах:

«Чи купляю я пиво у звичайних магазинах? Купляю. Буквально декілька сортів: «Роберт Домс Мюнхенский», «Львівський Портер». Решту замовляю в інтернеті».

До питання про закуску до пива слід поставитись відповідально:

«Я б взагалі заборонив людям, які приходять дегустувати пиво, їсти щось до цього і так само під час дегустації. Щоб нічого не заважало вловити смак пива. А закусувати треба щось, на мою думку, нейтральне. Не горішки, не сир-косичку, якого у нас нормального нема, тощо. Це все перебиває справжній смак, спотворює його».

«Я не люблю Ужгород»

IMG_7933

Відповідь на запитання про Ужгород  не таке, як ми звикли чути:

«Тут велика проблема. Я, на жаль, один з тих, хто говорить це відкрито, і не соромлюсь цього. Я не люблю Ужгород. Я дуже люблю Закарпаття, але не Ужгород. Останньою краплею стало те, як почали руйнувати та розкуповувати історичні пам’ятки міста. Може місто виглядати хоч як модно, якщо воно не має автентичності. За Закарпаття я готовий вбити, але не за Ужгород!».

Нагадаємо, Професія «Ужгородець»: Блогер Сергій Микита.

Богданов інтерв'ю Ужгород
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Якість матеріалу
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
1339 переглядів у вересні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
У 2017р. населення області витрачало на харчування 51,7% своїх доходів. Щомісячно середньостатистична сім’я спрямовувала на продукти харчування 4994,89 грн. (включаючи вартість продуктів отриманих з особистого підсобного господарства). Найбільше грошей витрачалося на: м’ясо та м’ясопродукти (1020,35 грн), хліб і хлібопродукти (хлібобулочні та макаронні вироби, борошно, крупи) – 748,87 грн, молоко, сир та яйця – 569,31 грн, овочі – 554,36 грн, цукор, джем,...
Суспільство
Представники правозахисних організацій закликали президента Петра Порошенка домовитись про звільнення українця Едварда Чікоша. Вінуже сім років перебуває у в’язниці Єгиптуза сфальсифікованими звинуваченнями.Зустрітися з президентом Єгипту Порошенко має змогу під час свого візиту до США. В межах73-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй вінпроведе низку зустрічейз лідерами країн світу. Про це йдеться в зверненні до глави держави, підписано...
Пригоди
Як повідомив у соцмережі Олег Колесник: "На площі Петефі у славному Ужгороді з такою «інтенсивністю» йде ремонт, що вже достигла ціла грядка парадичок, а через рік-два вже можна буде рубати посадки айланту на дрова. Чи то вже суть ремонту така: звільнити площу під грядки і хащі." Нагадаємо,  наприкінці травня на Петефі висадили томати та цибулю з метою використати незатребувані перекопані землі.  Ужгородці до сих пір не знають, коли врешті-решт закінчать р...
Суспільство
Із 1 жовтня на базі УСШ І-ІІІ ступенів №3 розпочне роботу секція Малої Академії Наук «Робототехніка». Кількість учасників секції обмежена (до 40 учнів). Письмові заяви щодо участі у секції приймаються до 28 вересня 2018 року з 15.00 до 16.00 год за адресою: м. Ужгород, наб. Незалежності, 19 (приймальня школи №3). Крім того, із 10 жовтня ( щосереди) о 16.00 на економічному факультеті УжНУ (вул. Університетська, 14; новий корпус, 3 поверх) для учнів 8-11 кла...
Суспільство
Цьогоріч виповнилося 35 років з дня жахливої автокатастрофи на Закарпатті. В цей день в селі Залужжя Мукачівського району загинули 29 людей, згоріли заживо. На місці трагедії в 2003 році було зведено пам'ятний знак, до якого в день трагедії кожного року приходять рідні та знайомі загибли, щоб помолитись за їх світлу пам'ять. У суботу 22 вересня біля пам'ятного знаку відбулася екуменічна панахида за душами загиблих за участю священників православних і греко...
Суспільство
Днями журналіст Віталій Глагола ініціював ФБ-опитування серед жителів обласного центру в спільноті Ужгород : "Тут на Петефі мають бути дерева. У цих круглих нішах з глиною. Які вони мали бути на вашу думку? Я б садив сакури, бо Ужгород у першу чергу асоціюється з ними і якби вони були на центральній і пішохідній зоні - було б круто. Наприклад, туристам не довелось би біля машин протискатись, аби зробити фото. Крім того, було б гарно дуже у період цвітіння....
Суспільство
Завтра, 26 вересня, у зв'язку з ремонтними роботами, які проводитимуть працівники ужгородського водоканалу буде тимчасово призупинено водопостачання частини мікрорайону "Боздош". Протягом дня проводитимуться роботи із заміни запірної арматури в районі вулиці Петра Лінтура. На час проведення робіт буде відсутнє водопостачання в районі вулиць Петра Лінтура, Воз'єднання (будинки №17, 19, 21 "Боздош-Еліт") та Михайла Драгоманова. Адміністрація КП "Водоканал м....
Новини компаній
Сучасний безконтактний термометр для вимірювання температури тіла і навколишнього середовища - дуже корисний пристрій, який повинен бути в кожному домі. З його допомогою Ви з легкістю і за лічені секунди зможете виміряти температуру тіла членів родини. Але також пристрій дозволить дізнатися й температуру будь-якій поверхні або предмета: стіни, їжі, води. Кожен термометр інфрачервоний безконтактний, представлений у нашому магазині пройшов ретельний відбір і...
Суспільство
25 вересня вранці до поліції надійшло повідомлення про те, що із 22 вересня зник син заявника: 15-річний Дмитро Химишинець. Прикмети зниклого: зріст приблизно 165-170 см., худорлявої статури, волосся світлого кольору, коротка стрижка, колір очей сірий, не великий шрам на чолі. Одягнений у кросівки світло сірого кольору із червоними смугами, чорні спортивні штани "Adidas", спортивна кофта темного кольору, мав при собі синій невеликий рюкзак. Вживаються захо...