Професія «Ужгородець»: Блогер Сергій Микита

Знайомство із сьогоднішнім героєм спецтеми 0312.ua розпочалось у соцмережі Фейсбук, де його творчість має неабияку популярність. Сергій Микита розповів, як йому було смішно, коли потрапив у ТОП-100 блогерів року в Україні, звідки черпає натхнення для своїх жартів та що треба робити, коли їдеш в ужгородській «маршрутці».

- Це треба розповідати про сім’ю? – сідає навпроти Сергій Микита, і ми розпочинаємо розмову. – Ну добре… Раніше, у радянські часи казали так: «з робітничої сім’ї». Мама у мене економіст, а батько працював автомеханіком. Яким я був у дитинстві? Ну, любив багато читати, був відмінником у школі. Що було у бібліотеці ім. Вакарова, те й читав. Думаю, був розумним хлопцем. Ходив на олімпіади з історії, математики, фізики і вигравав їх. Звичайно, футбол любив. Але, знаєте, нічого суперособливого у дитинстві не було.

«Жоден вчитель не міг мене «завалити»

 - Жартували у дитинстві над кимось?

- Постійно. Над молодшим братом (сміється – прим. ред.). Був один випадок, коли я сконструював у кімнаті велику ляльку, щоб він злякався. Бувало, холодильник розморозився, і біля нього утворювалась калюжа. Я ставав біля неї і кликав брата: «Міша, йди сюди». Зрозуміло, що він босоніж ставав у ту калюжу. Ще один кумедний випадок стався у школі. Я одного разу запізнився на урок, бо грав баскетбол. Дуже любив цю гру. Але згадав, що на шостому уроці має бути контрольна. Швидко забіг у клас, попросив вибачення, уже йшов сідати за парту, почав вигадувати причини запізнення. А виявилось, що це лише п’ятий урок, і я помилився класом. Вчителька сказала, що такими темпами її до інфаркту доведу.

- Де ви здобували вищу освіту?

- Після закінчення школи я вступив на математичний факультет УжДУ. Хотів на історичний спочатку, адже дуже любив цю дисципліну. Але там треба було знати англійську мову, яку я не дуже любив. Тому й обрав математичний. Чесно кажучи, зовсім не жалію, що навчався на цьому факультеті.

- Кажуть, університетські роки – найяскравіші. У Вас вони були такими?

- Це, безумовно, так. Безтурботне життя, мало проблем. У гуртожитку я не жив, адже місцевий, тому цей пласт університетського життя мене оминув (сміється).

- Коли Ви почали жартувати так, як робите це зараз?

- Розпочалося це ще у школі. Я був відмінником, і це було моєю перевагою. Сидів на останній парті, завжди щось викрикував і коментував. Все, як зараз, але не у Фейсбуці (сміється). Жоден вчитель не міг мене «завалити», тому я дозволяв собі вставляти короткі ремарки. У принципі, не один я такий був. В університеті було так само. Любив все гостро прокоментувати. Тоді й почав писати. Вів щоденник нашої групи. Записував усе смішне. Те, що викладачі казали, те, що я смішно прокоментував. Потім ми це з однокурсниками читали і падали від сміху. Дуже жалію, що цей зошит не зберігся у мене. Я дав його комусь почитати, пішов в армію, і він десь загубився. Там було дуже багато цікавого.

   «Коли побачили мої вуха, то сказали відразу, що буду зв’язківцем»

 - Де Ви проходили строкову службу?

- У армію я пішов після закінчення університету. Спочатку служив у Полтаві, у навчальному центрі військ зв’язку. Був зв’язківцем. Знаєте, мене, коли побачили у військкоматі, коли побачили мої вуха, то сказали відразу, що буду зв’язківцем (сміється – прим. ред.). Півроку ми вчили «морзянку». По суті, все було, як у серіалі «Кадети». Після Полтави  служив під Києвом. Я – військовий механік-радіотелефоніст. Хоча, насправді, вся наша робота полягала от у чому: ми зранку приходили у бокси, де знаходилась уся наша техніка і переставляли акумулятори з однієї машини в іншу.

- Як народжуються Ваші жарти?

- Я просто читаю новини, багато спілкуюся з друзями, і воно якось саме по собі виходить. Я коментую якусь новину. Не сиджу й думаю, що треба придумати якийсь жарт. Це стається спонтанно.

- Як можете охарактеризувати Ваш стиль?

- Не можу сказати, що у мене є якийсь стиль. Беру і пишу – от і все. Стараюсь писати короткі жарти, на великі не завжди вистачає часу, адже часто пишу на роботі. Швиденько записав, скинув у Фейсбук. Мені, наприклад, не дуже цікаво розписувати якісь серйозні проблеми.

         «Людочка, мені одне кофе»

 - Чи довго триває процес створення жарту?

- 3 секунди (сміється – прим. ред.). У голову прийшло, записав. Ну нехай буде до хвилини – це максимум.

- Бухгалтер і блогер – цікаве поєднання…

- Добре, що це не мій шеф питає (сміється). Моє «блогерство» багато часу не займає. Я не сиджу постійно у Фейсбуці, не пишу щось серйозне. Для шефа говорю: це багато часу не займає.

- Який Ви у робочому колективі?

- «Людочка, мені одне кофе», - такого нема (сміється). Я – простий бухгалтер. Не дуже багатослівний, більше люблю слухати, прокоментувати. Я не оратор, не люблю зайвої уваги, у спілкуванні стараюсь бути іронічним.

- Яка мета Ваших жартів: розсмішити чи змусити замислитись?

- Я не збираюсь нікого смішити. У першу чергу, пишу для себе. У нашій країні дуже багато проблем, негативу. Тому, стараюсь, щоб люди, прочитавши мої записи, розслабились і посміялись над тим, що вранці змушувало їх перейматись. Для себе особисто вважаю, що у цьому є якась мораль.

- Які теми для написання жартів полюбляєте найбільше?

- Без сумніву, це політика. Хоча, не люблю її, але ця тема є близькою для всіх. Це суспільно важлива тема. Про політику можна писати постійно. Також люблю писати жарти про Ужгород. Я намагаюсь переконати людей, що не потрібно сильно перейматись над усім. Думаю, що політику взагалі не можна сприймати серйозно, адже ми знаємо лише те, що на поверхні.

 «Мені часто буває смішно з тих жартів, які не дуже «заходять»

- Якою була Ваша реакція, коли дізнались про «маршрутки» за 4 гривні?

- Я про це ще давно жартував. Коли Андріїв став мером, я сказав, що «маршрутки» можна уже по 4 гривні робити. Насправді, у мене була нормальна реакція. Чекав, коли перевезення подорожчають, адже минулого року пересів на велосипед. Коли це зробив, то економив 6 гривень на день, тепер – 8. 3 дні – і можна одне пиво випити (сміється).

- Чи не було у Вас проблем через ваші жарти?

- Хвала Богу, такого не було ніколи. По-перше, я не намагаюсь своїми жартами образити когось особисто. Якщо, наприклад, жартую з мера, то не з нього особисто, а над його посадою. Не думаю, що комусь міг коли-небудь перейти дорогу. Якщо ти - публічна особа, звикай до того, що десь будуть з тебе жартувати або іронізувати. Якщо ми вважаємо себе європейською країною, то маємо таке сприймати нормально.

- Що відчували, коли потрапили у список ТОП-100 блогерів України?

- Я сміявся. Зовсім не очікував такого. Невже я схожий на людину, яка може бути одним з найкращих блогерів країни (сміється – прим. ред.)? Зовсім не схожий.

- Чи смієтеся Ви над власними жартами?

- Інколи так. Звісно (сміється). Мені часто буває смішно з тих жартів, які не дуже «заходять».

- Ви говорили, що часто придумували жарти в «маршрутці».

- Так, справді. Ну а що ще робити в «маршрутці»? Їдеш 30 хвилин, думаєш, ще й люди щось цікаве говорять. Зараз уже цього немає. Тепер їжджу на велосипеді, сконцентрований. Думаю про те, як у яму не в'їхати, як не впасти.

«Інколи думаю, чому не став астрономом?»

- Звідки Ви черпаєте натхнення?

- Важко сказати. Зранку прийшов на роботу, випив каву і надихнувся… У моїй творчості велика частина спонтанності, тому важко говорити про натхнення. Дуже багато жартів народжується у компанії, тому, можливо, друзі надихають. Ще коли ми створили спільноту «КлуніДжорджаКлуні», то разом придумували багато цікавого.

- До речі, зараз «КлуніДжорджаКлуні» дещо пригальмувала свою діяльність. Чи варто ужгородцям чекати чогось нового у майбутньому?

- На жаль, зараз ми дійсно трохи пригальмували. Але є плани на майбутнє. Зараз досить мало інформаційних приводів у місті для жартів. Ми уже практично усі теми зачепили. Важко придумати щось нове і цікаве. Плануємо якесь відео знімати.

- Яку літературу Ви читаєте зараз?

- Читаю все про космос. Мене ця тема дуже захопила. Інколи думаю, чому не став астрономом.

- З ким би хотіли познайомитись із знаменитостей?

- Відверто кажучи, у мене немає ніяких кумирів. Мені приємно, коли якісь відомі люди «лайкають» мої записи. Можу сказати, що з Анджеліною Джолі хочу познайомитись (сміється – прим. ред.). Якщо серйозно, то нехай буде Стівен Кінг. Дуже люблю цього письменника.

- Якби Ви були мером Ужгорода, що зробили б у першу чергу?

- Зробив би «маршрутки» по 2 гривні! Це серйозне питання? Проблем є багато, тому я би подав у відставку. Ніякий з мене мер. Головне у його роботі – любити своє місто. А зараз, на мою думку, у нас таких людей немає.

- Чи читають Вас рідні?

- Ні. Моя мама не читає. Вона чула, що я відомий у Фейсбуці. У принципі, це добре, що мене мама не читає, адже у мене часто бувають жарти із використанням нецензурної лексики.

- Ви часто жартували на тему футболу…

- Так, я дуже люблю футбол. Але зараз, чесно кажучи, нема багато приводів, з чого жартувати. Колись часто «проходився» по «Говерлі». Тепер їх уже просто жаль.

Чому панда?

- Як можете охарактеризувати себе як людину?

- Не можу сказати, що я комунікабельний. На перший погляд може здатися, що я такий собі гуморист, але це не так. У мене обмежене коло друзів. Думаю, що я скромний. Зараз трошки зазнався. Жартую! Простий, скромний хлопець. І, головне, люблю жартувати.

- Не думали заробляти на своїх жартах?

- Друзі казали, що міг би брати участь у «стендапах», бути ведучим. Цим треба займатись, потрібно мати дикцію хорошу, а у мене з цим проблеми.

- Чому панда?

- Одного разу я просто поставив на «аватарку» панду у костюмі. Воно потім закріпилось якось так… Панда – мила тваринка. Раніше себе з нею не асоціював, а тепер так. Вони рідкісні, вони запам’ятовуються.

- Довго думали над тим, щоб прийняти нашу пропозицію про інтерв’ю?

- Я спочатку не дуже хотів, але потім змінив рішення. Просто мені це не дуже потрібно. Так, одного разу пішов на «Тису», але страшенно хвилювався. Це приємно, що тебе знають, читають, але у мене немає мети роздавати інтерв’ю.

- Чи можете згадати Ваш найбільш вдалий жарт?

- Я відповім так: були декілька жартів, які збирали понад тисячу «лайків». Уже їх, до речі, і не пам’ятаю. Здається, був жарт про мера Ірпеня, коли він задекларував 67 квартир. Я написав: коли мер Ірпеня не може заснути, то рахує свої квартири перед сном.

- Як надалі збираєтесь розвивати Вашу творчість?

- Я пишу для себе. Це моє хобі, у першу чергу. Планів є багато, звісно. Але нічого конкретного зараз сказати не можу.

- Ви колись грали у КВН?

- Ні, ніколи. Але жартували з друзями, що створимо свою команду – «Збірна Фейсбуку» (сміється – прим. ред.).

- І наше традиційне питання: за що Ви любите Ужгород?

- Я – корінний ужгородець. Тут народився, виріс, живу і планую надалі жити в Ужгороді. Люблю це місто, тому що воно рідне, особливе. Воно, можливо, не найкраще у плані інфраструктури, чистоти. Але тут хороші люди, краєвиди дивовижні.

ТОП-5 нещодавніх жартів Сергія Микити за версією редакції 0312.ua:

- Порошенко конєчно ступив капець. Вклав 3 тис. доларів в статутний капітал фірми на офшорах. За такі гроші міг би взяти нормальну машину на словацьких номерах!

- Після інфи, що в мера Одеси російський паспорт, закарпатські чиновники зі своїми мадярськими паспортами мало ся замеригувалися.

- Той момент, коли тебе затримали за хабар в 1 млн. євро, а ти лежиш обличчям в підлогу, в наручниках і думаєш: бляха, за такі гроші міг би помягче собі ковролін в кабінет покласти.

- В Ужгороді пара офіційно зустрічається, якщо в них є спільна фотка з сакурами.

- Я вже не знаю, назначте мене прем'єр-міністром. Обіцяю красти не буду, тільки куплю з першої зарплати відразу собі Sony Playstation 4, а далі вже такоє, по мєлочам. На кухню хотів ламінат поставити.

Усі частини спецтеми Професія "Ужгородець" читайте тут.