Життя ужгородки Катерини - хвороба, антисанітарія та сльози на прощання

Катерина живе на вулиці Гагаріна, у будинку під номером 16. Жінка кинута на поталу долі: нема належних умов для життя, близькі, які також бідують, живуть у Середньому. У бабусі – величезні проблеми із опорно-руховим апаратом та мовленням.

Підходимо до її дому. Стукаємо у вікно. Не проходить і хвилини, як жінка реагує на стукіт. Виглядає, відчиняючи старезну раму вікна. Підходимо ближче і кажемо, що журналісти і хочемо чимось допомогти. Стає зрозуміло, що жінка все прекрасно усвідомлює, та проблеми із мовленням не дають нам можливість нормально поспілкуватись.

Та все-таки певну інформацію нам вдалось дізнатись. Пані Катерині – 57 років, однак виглядає набагато старішою. Жінка, майже не контролюючи власних рухів, показує, що хоче пити. Запитуємось:

- Купити Вам води?

- Да…

Видно, яких зусиль це слово коштувало жінці.

Йдемо у магазин поруч. Купляємо негазовану воду, хліб та сірники. Не втрачаючи можливості, зав’язуємо розмову із власником магазину та продавцем. Вони не забажали називати своїх імен, однак розповіли деякі факти із життя жінки:

«Вона не завжди була такою. Звісно, були проблеми із ходьбою та мовленням, але не настільки виражені, як зараз. Наскільки знаємо, вона потрапила у аварію і не отримала належного лікування… Тому зараз у такому стані», - кажуть.

«Вона живе не одна. У неї є брат. Та він, якщо не помиляємось, сидить на чарці. Хтозна, чи він про неї нормально піклується», - продовжують у магазині.

«Їй багато хто допомагає. В основному, їжею. Найбільш близька до неї –  поштарка Ірина, яка носить їй пенсію», - завершують власник та продавець.

Подякувавши за розмову, повертаємось до бабусі. Знову стукаємо у вікно. Цього разу Катерина зреагувала дещо швидше. Передаємо пакунок і запитуємось: «Брат від Вас не забере?»

Жінка повела головою, ніби сказала «ні». Продовжуємо говорити про брата. Виявляється, він працює. Та на запитання, чи належно брат доглядає за сестрою, жінка просто махнула рукою…

Зрозумівши, що ситуація вимагає швидкої реакції, просимо жінку зайти в помешкання, аби все оглянути. Бабуся почала показувати на сусідів, у яких з нею спільне подвір’я.

Ми вирішили достукатись до сусідів – та марно. Сама жінка, як ми зрозуміли, не в змозі нам допомогти.

Тому фотографуємо із вікна. Кімнатка, у якій живе Катерина, невеличка. Посеред неї - дерев’яний стіл, а збоку – диван, на якому й спить жінка. Враження від помешкання – жахливі. Сморід, гармидер… І це ми бачили лише з вікна.

Тим часом, бабуся показує нам свої фото, коли була молодшою. Чи то хвороба, чи важка доля так відобразились на жінці…

Насамкінець, обіцяємо пані Катерині допомогти, адже «мовний бар’єр» не дозволив нам отримати якусь конкретну інформацію.

Жінка, у свою чергу, не хотіла нас відпускати. На прощання бабуся почала плакати…

P.S. Як повідомила 0312.ua директор Ужгородського міського територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Галина Юсковець, пані Катерина з будинку по вул. Гагаріна, 16 наразі не перебуває на обслуговуванні центру. «Ніхто – ні рідні, ні сусіди – не зверталися з заявою в управління праці та соцзахисту населення ужгородської міської ради з заявою про її обслуговування. Якщо ми отримаємо відповідну заяву з пакетом документів, ми не проти обслуговувати цю ужгородку», - зазначила Галина Юсковець.