Ужгородський боєць Аллен Гаїбов: «Коли я у клітці, то мозок відключається, все працює на інстинктах»

20-річний ужгородець Аллен Гаїбов, пройшовши жорсткий відбір із 500 претендентів, бере участь у змішаних боях під егідою «ACB League» (міжнародна ліга змішаних бойових мистецтв).

«Навчався я у 15 школі, - розповідає 0312.ua Аллен, - Тоді взагалі ніякого відношення до спорту не мав. Чесно кажучи, був таким собі хуліганом. Не хотів нічим займатися, нічого не робив. І дуже хочу подякувати своєму батьку за те, що змусив мене піти на тренування. Однак, не все відразу пішло гладко. Перший рік тренувань я взагалі прогулював. А щоб батьки думали, що я дійсно займаюсь, ходив до озера, позаду «Юності», і вмочував форму у воду. Тоді батьки думали, що я по-справжньому працюю у поті чола на тренуваннях. 

- Що змусило тебе переосмислити своє ставлення до тренувань?

- Навіть не знаю, що так вплинуло на мене. Можливо, подорослішав. Мені тоді було 13 років, коли зрозумів, що це моє. Просто у певний момент «переклинило», і я почав тренуватись двічі на день. Заняття спортом стало моїм життям.

- Чим займаєшся зараз?

- Навчаюсь в УжНУ, на факультеті «Здоров’я людини». Зараз починаю підготовку до бою. Правда, не знаю з ким буду битись і коли.

- З якого виду бойового мистецтва ти розпочинав?

- Я перепробував ледь не усі види спорту. І не тільки бойові. Це і гімнастика, і плавання, і футбол, бокс. Проте, затримувався там максимум на два-три тижні. Потім тато віддав мене на карате, і так все почалось…Захоплення карате уже переросло у те, чим я зараз займаюсь. Це мікс-файт. Відверто кажучи, в Ужгороді цей вид бойових мистецтв практично не розвинений. У нас деякі люди певний час позаймаються боксом і думають, що можуть займатися мікс-файтом. Це далеко не так…

- Як зараз проходить твій день?

- Зараз у мене період підготовки до бою. Тримаю суворий режим дня, дієту. Двічі на день йду на тренування, сплю і займаюсь своїми справами. І так упродовж двох-трьох місяців до бою. Але сьогодні я порушив свій режим. Зазвичай, прокидаюсь о дев’ятій годині. Сьогодні, щоб поговорити з вами, прокинувся о восьмій (сміється – прим. ред.). 

- Розкажи детальніше про те, що таке мікс-файт. Це бої без правил?

- Ні, це не зовсім так. Мікс-файт – це вид змагань в яких приймають участь спортсмени зі всіх стилів. У нас він не дуже відомий, однак, безумовно, потенціал має величезний. До нього входить ударна техніка карате, боксу, елементи боротьби. Однак, ви маєте рацію: правил там не так багато.

- Які у тебе досягнення у спорті?

- Я – чемпіон України з кіокушинкай карате, чемпіон західної України з кік-боксингу, призер чемпіонату світу з мікс-файту, також призер чемпіонату світу з шидокан-карате.

- Яку найсерйознішу травму ти завдавав супернику?

- Я провів у загальному приблизно 130 боїв, і не можу сказати, що якось серйозно когось травмував. Ніс ламав, у нокаут «відправляв». Наслідки можуть бути різними.

- Після виграного бою у тебе нема співчуття до суперника?

- Звичайно, ні. У першу чергу, це спорт. Навіть з першого бою пам’ятаю, що співчуття не було.

- Що відчуваєш перед тим, як вийти на ринг? Можливо, у тебе є якісь ритуали?

- Я не забобонна людина, тому ритуалів немає. Головне – психологія. Якщо у цьому плані ти себе належно не підготуєш, можна вважати, що програв бій ще до його початку. Звісно, є мандраж. Незалежно від того, чи це перший бій, чи сотий. Це нормально.

- Пам’ятаєш свій перший бій?

- Це було жахливо (сміється – прим. ред.). Я його виграв, звичайно, але…Це було в Ужгороді, чемпіонат Закарпаття з кіокушинкай карате. Я тоді посів друге місце. Тепер розповім, як це було: до того, як вийти на тотем, взагалі не переживав. Як тільки вийшов, у мене почалась жахлива паніка. Тренер запитав, чи я готовий. Сказав, що ні, зняв шлем і хотів покинути це місце. Хвала Богу, тренер мене повернув.

- Чи не було у тебе думок покинути цю справу?

- Можливо, як тільки починав цим займатись, такі думки були. Зараз розумію, що я надто багато вклав, аби покидати це заняття.

- Ти казав, що батько схвально ставиться до того, чим ти займаєшся. Як мама реагує на це?

- Мама мене також підтримує у всіх моїх починаннях. Вона мені у всьому допомагає. Інші мами думають, що він там б’ється у клітці, і все…Моя мати ж мене розуміє. Це не «мордобій», як здається на перший погляд. Це, у першу чергу, продумана тактика, розум…Люди бачать тільки те, що на поверхні.

- Яку роль у твоєму житті відіграють батьки?

- Вони мені завжди допомагають. Будь-які змагання – це, по-перше, витрати. Одна поїздка, як мінімум, обходилась у дві тисячі гривень. А ще пожити там декілька днів…Буває, інколи я не хочу на тренування, тоді мама мене змушує йти. Батьки – це підтримка!

- Наскільки я знаю, бої, якими ти займаєшся, комерційного характеру. Скільки ти заробляєш за один вихід на ринг?

- Зараз нечасто виступаю на аматорському рівні. В основному, це бої на професійному рівні. Зараз я тільки починаю, тому призові коливаються від 1 тисячі доларів до десяти.

Ужгородський боєць Аллен Гаїбов: «Коли я у клітці, то мозок відключається, все працює на інстинктах» (фото) - фото 3

- Вчора я заходив на твою сторінку «Вконтакті», і там був запис: «Первое поражение». З чим це пов’язано?

- На жаль, це моя перша поразка на професійному ринзі…Головне, розцінювати це як набутий безцінний досвід. А сталося це 27 грудня. У мене був бій у Росії. Не знаю, як так сталося. Протягом практично усього часу я володів ініціативою, однак не вистачило мене на весь бій. Причина цього проста. Моя звичайна вага – 90 кілограмів. А бився я у категорії до 77 кілограмів. Тому, за короткий проміжок часу був змушений скинути 13 кілограмів. А це дуже впливає на здоров’я. Нирки боліли. Я навіть нормально пити не міг.

- Ти часто їздиш у Росію на змагання. Як там сприймають українця?

- Я завжди представляю Україну, де би не був. Мені все одно, чи це Росія, чи якась інша країна. Відверто кажучи, патріотом себе назвати не можу, однак люблю свої країну. Я люблю Україну, але у розумних межах.

- Яка різниця між тобою на ринзі і у побутовому житті?

- Коли я у клітці, то мозок відключається, все працює на інстинктах, Коли бій закінчується, згадати можу, що там відбувалось, тільки епізодично. У побутовому житті я – звичайна людина. Не думайте, що кидаюсь на людей, коли йду вулицею (сміється – прим. ред.). Ніколи першим не розпочинаю конфлікт. У цьому плані я спокійний. Але якщо мене зачіпати, то стаю дуже емоційним. Не завжди вдається контролювати цей аспект.

Ужгородський боєць Аллен Гаїбов: «Коли я у клітці, то мозок відключається, все працює на інстинктах» (фото) - фото 4

- У тебе є тату. Що воно означає?

- Коли мені було 17 років, я зробив собі тату на голові. Це японський ієрогліф, який дослівно перекладається як «шлях воїна». Набив це не просто так. Можна сказати, що воно яскраво характеризує мене, мій життєвий шлях.

- Як думаєш, як довго триватиме твоя кар’єра бійця?

- Це, у першу чергу, залежить від травм і від мого бажання. На щастя, серйозні пошкодження обходять мене стороною. Були надриви зв’язок, тричі ламав ніс і разів 10 вухо та й все, по суті. Професійні спортсмени мого рівня виступають в середньому до 35 років.

- Які відчуття, коли тобі ламають ніс?

- Чесно кажучи, на ринзі я взагалі не відчуваю, адже зовсім не думаю про це . Наступного дня трохи болить, але не смертельно.

- Ален Гаїбов – це іноземне ім’я та прізвище. Звідки твої батьки?

- Мій тато з Азербайджану, тому таке прізвище. А ім’я французьке, але підтексту у цьому ніякого нема.

- Ти майже весь час у тренуваннях. Як виходить із навчанням?

- Чесно кажучи, ніяк. Не подобається мені це. На факультеті з розумінням ставляться до того, чим я займаюсь, тому, фактично, маю вільне відвідування. Однак, коли приходить час сесії, то все вчасно складаю, вчусь.

- Яка зараз у тебе першочергова мета?

- У першу чергу, хочу «закрити» свою останню поразку і взяти реванш.

Ужгородський боєць Аллен Гаїбов: «Коли я у клітці, то мозок відключається, все працює на інстинктах» (фото) - фото 5

- Чи є у тебе серед бійців ровесники?

- Є. Але їх дуже мало. Особисто мені у боях завжди трапляються більш досвідчені чоловіки.

- У тебе були конфлікти з бійцями, яких ти переміг?

- Одного разу бився із азербайджанцем. Я переміг. А він після закінчення бою прийшов до мене у роздягальню з ножем. Добре, що тренери швидко його нейтралізували. Невідомо, що він міг би зробити. 

- Уяви, що ти завершив кар’єру бійця. Чим займешся після цього?

- Чесно кажучи, ще не думав про це. Хочеться, щоб це було пов’язано зі спортом. Можливо, буду рефері, можливо, зал відкрию. Час покаже.