Професія «Ужгородець»: патрульний Анастасія Мальована

Професія патрульного – нелегка справа. Тут тобі і порушники правил дорожнього руху, і крадії, і різні бешкетники. Буває, навіть вбивці. Стає дивно, коли у формі, а ще й під час суворої розмови з порушником, бачиш тендітну дівчину. Наша наступна співрозмовниця – Анастасія Мальована, рядовий патрульної поліції Ужгорода.

«Мусите нас трохи почекати. У нас сьогодні дуже насичений на виклики день», -  зустрічає нас Анастасія біля стоянки на Петефі.

Там якраз «гаряче». Відразу 4 водії порушували правила паркування. Найбільше обурювався водій таксі, який не хотів визнавати своєї провини, хоч дійсно порушував правила.

«Не кричіть, будь ласка. Давайте я Вам усе поясню», - розважливо і спокійно розпочала наша героїня.

Пояснивши горе-водію, що він порушив, поліцейські хотіли обійтись зауваженням, однак той ніяк не міг заспокоїтись і почав лаятись на правоохоронців. Згодом до нього приєдналась й жінка, яка засуджувала роботу патрульних.

Анастасія реагувала спокійно і виважено відповідала на всі докори громадян. Завершивши роботу, сідаємо у поліцейський «Пріус» і розпочинаємо розмову:

- Ти так спокійно розмовляєш із людьми і не піддаєшся на провокації. У дитинстві також була такою?

- Взагалі я була спокійною дитиною, слухняною. Але тато хотів хлопчика. Коли я мала народжуватись, то за всіма прогнозами мав бути хлопець. От і повелось так, що я завжди лазила по сходам, по деревам, багато падала. Не скажу, що я поводила себе, як «пацанка», однак щось було схоже на те.

- Яким було твоє дитинство?

- Насправді, у мене було безтурботне дитинство. Мені дуже пощастило: я народилась відразу з найкращою подругою, моєю сестрою. Детально пам’ятаю своє дитинство, напевно, з того моменту, коли пішла на танці. Тоді мені було 4 роки. У дитячий садок я не ходила. Хоча…Пам’ятаю, батьки віддали нас із сестрою туди, але ми затримались у ньому лише на 3 дні. Сестра влаштувала у садочку скандал, і батьки сказали: «Не хочете ходити – нема питань». А потім все було приблизно так: дім – танці, прогулянка з батьками, читання книг з моєю тітонькою. Ось і все…»

- Чи не було між сестрами Мальованими суперництва?

- Звісно, були якісь дитячі сварки та й, у принципі, воно й зараз інколи трапляється. Буває, не можемо визначити, хто буде мити посуд (сміється – прим. ред.). Однак, серйозних суперечок між нами ніколи не було. Нам батьки завжди говорили, що ми маємо бути як одне ціле. Я за сестру все віддам і знаю, що вона зробить так само.

- Серед рис твого характеру було прагнення до справедливості, співчуття до ображеного?

- Я виросла у такій родині, де завжди казали правду, де казали «дякую». Якщо мама приготувала сніданок, обід, вечерю, ми не вставали з-за столу, поки не подякували. Я думаю, що дуже багато залежить від батьків. Тільки вони знають, як навчити дитину любити, бути вихованою.

- Чи карали тебе батьки за бешкетництво?

- Якщо чесно, то батьки нас ніколи не карали. Максимум – це могли підвищити голос, але не більше. Навіть важко згадати якісь конкретні приклади. Щоб «ремня» всипати, то такого не було. Та й ми з сестрою завжди слухались, не скиглили. От згадала одну історію: нам ніколи не дозволяли їсти морозиво, бо ми досить часто хворіли. Коли ми їхали на море, завжди просили, чи можна нам його. З’їли одне, а потім відразу ще одне просили. Тато не дозволяв. Ми відразу засмучувались, і він казав: «Я не зрозумів, щось не так, чому незадоволені обличчя? Сліз не хочу бачити». Тоді ми відразу слухались. Не знаю, як це у нього виходило. А тепер часто бачу, що деякі батьки не справляються зі своїми дітьми, і вони починають маніпулювати ними.

- Чи були серед твоїх дитячих іграшок щось схоже на поліцейський інвентар?

- Чесно кажучи, ні (сміється – прим. ред.). Не було у мене поліцейських іграшок. У мене була улюблена лялька Оля. Мені хресна її подарувала. Вона була уже така пошарпана, ми її навіть прали, десь треба було її підкрашувати, але вона все одно залишалась для мене безцінною. Любила я також «Барбі».

- Ким мріяла стати у дитинстві?

- По-різному було. Був період, коли часто гралися у лікарів, і я дуже любила тварин. Тоді хотіла бути ветеринаром. Пізніше я навчалась у 3-ій школі з поглибленим вивченням англійської, то хотіла бути перекладачем. Я добре знала англійську, у мене це непогано виходило. Насамкінець, у моєму житті завжди були танці. Були мрії про те, щоб бути солісткою у якійсь крутій трупі.

- Чим займаються твої батьки?

- Зараз вони уже на пенсії. Мама рієлтор, тато працював на митниці. Тепер навіть шуткують наді мною: «О, тепер працюєш по змінам, як тато колись». І він часто про це каже. Більше пішла по стопам батьків у плані творчості, адже вони дуже багато років танцювали. Вони й познайомилися на танцях, потім одружилися. Цікаво так сталося: коли тато з мамою виступали востаннє, ми з сестрою виступали вперше. Всі говорили: «Все ясно, то Мальовані, династія танцівників» (сміється – прим. ред.). Це були народні танці. Так все з танцями у мене й почалося.

- Що для тебе означають танці?

- Танці – це місце, де я можу розслабитись, де у мене є друзі. Там могла «переключитись» від усіх проблем. Це моя друга сім’я. Ми дуже багато подорожували. Остання моя подорож – це, здається, було 2 роки тому, в Італію. Тоді й ми посіли перше місце на чемпіонаті світу. Це був дуже крутий момент. Розумієш, що ти багато старався, і є результат, заради якого ти стільки працював.

- Не жалієш про те, що покинула заняття танцями?

- Зараз я не шкодую про свій вибір. Та й танці я не покинула. Вони, скажімо так, на другому плані. Якщо потрібно якесь тренування провести, то я погоджуюсь. Звісно, не у робочий час. Тепер це для мене, як хобі. Якщо я не на зміні, то завжди тренуюсь зі своїми друзями по «Blitz».

- Де ти здобувала вищу освіту?

- Навчалася в УжНУ на географічному факультеті. Спеціальність – «землевпорядкування та кадастр». У мене просто математичний склад розуму. Я завжди любила точні науки. Непогано знала математику. На той момент – це була престижна спеціальність, яка розвивалася. Уже з четвертого курсу працювала за професією. Закінчила університет з червоним дипломом. Думаю, тому, що вже під час навчання працювала. Практика і теорія – зовсім різні речі.

- Якщо тебе розбудити посеред ночі згадаєш теорему Піфагора?

- Сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи (сміється – прим. ред.). От, згадала!

На теоремі Піфагора наше спілкування призупинилось, адже на планшет поліцейських надійшов черговий виклик. На вул. Заньковецької, у багаквартирному будинку, невідомий повикручував лампочки. Ми чимдуж помчались на місце події.

Як виявилось, мешканці будинку затримали крадія. Поліцейські допитували чоловіка й свідків. А ми стали свідками справжнього затримання. Згодом відвезли горе-крадія у наркодиспансер на освідчення. Поки цей процес тривав, ми з Анастасією продовжили розмову:

- Чим найбільше запам’ятались студентські роки?

- У мене в університеті була дуже класна група, в якій було вдвічі більше хлопців, тому було багато різних жартів. Разом також з пар тікали. З того часу минуло 4 роки, і я не скажу, що ми часто бачимось, але, коли все-таки перетинаємось у місті, то є що згадати. У роки навчання завжди брала участь в організаційній діяльності. Також була учасницею «Міс географічного». Тоді я стала «Міс-талант» і «Міс глядацьких симпатій». Перемогла інша дівчина. Було це на першому курсі. Купа крутих моментів. Я була на стипендії, добре вчилась. І цікавий момент: всі кажуть, що в УжНУ за все платять. Особисто я за 5 років ні копійки нікому не дала.

- Де ти працювала до того, як подалась у поліцію?

- Спочатку я працювала у КП «Румб», але це буквально місяць. Потім влаштувалась у Центр Державного земельного кадастру. Там я проходила практику, але згодом мені запропонували залишитись. Рік пропрацювала там і звільнилася. Після цього пішла працювати в ОДА, пройшовши конкурс, де на одне місце було 8 людей. Це було Головне Управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Затрималась там на 3 роки і звільнилась.

- Коли прийняла рішення піти у поліцію?

- Почула про набір, однак особливої уваги цьому не надала. Начальник відділу, де я працювала, якось сказала: «Може, ти б пішла і спробувала?» Знайомі також казали, щоб спробувала. Я вирішила подати документи, і воно все так закрутилось…Пройшла тести, медичний огляд, фізпідготовку, психологічні тести. І наприкінці цього всього була співбесіда. Якщо чесно, я вважаю, що цей етап був вирішальним. Ніхто не знав, хто буде в комісії, що будуть запитувати. Я максимально правдиво відповідала. Може, тому й вирішили, що я підхожу на цю роботу. Вони мене запитали: «Ви на 100% впевнені, що хочете бути поліцейським?» Я сказала, що не впевнена до кінця, адже це відповідальний крок. Мені треба було покинути танці, які для мене були справою життя. Комісія сказала, що до мене всі казали, що точно впевнені у цьому рішенні.

- Що ти відчувала, коли тобі повідомили, що пройшла відбір?

- Після співбесіди я думала, що мені скажуть «ні» за мою відвертість, адже були люди, які на 100% упевнені, що хочуть у поліцію. Я дуже раділа і пишалася собою.

- Що було найважчим за період адаптації до нових умов?

- Важко було звикнути до нового режиму. День, ніч, день, один вихідний, день, ніч, два вихідних. Перші ночі були дуже важкими. Були випадки різних смертельних ДТП, і незвично було бачити такі картини. Найважчим за час моєї роботи у поліції був такий випадок, коли мені потрібно було розповісти дівчині, що її маму збила машина насмерть. Повідомити людину про смерть її матері – це важко. Після того, як сказала, плакала. Звісно, на нашій роботі не можна все через себе пропускати, сприймати близько до серця. Думаю, з часом у мене буде до такого «імунітет».

- За час роботи поліцейським Анастасія Мальована змінилася?

- На диво, не помічаю за собою особливих змін, на відміну від моєї мами. Ми часто говоримо про те, що у мене починає зникати страх. Навіть близькі друзі кажуть: «От як ти могла туди піти, це ж страшно…» Був випадок, коли зайшла у швидку оглядати труп, і якось зовсім нейтрально на це реагувала. Не можу сказати, що черствію, нема такого. Буває, якогось дідуся обкрадуть, а я так жалію його, співчуваю. Хочеться допомоги. Але це життя…

- Чи були у тебе проблеми із законом?

- Ні, немає (сміється – прим. ред.). Був лише один штраф, але це уже під роботи у патрульній службі. За частиною першою статті 122 – порушення вимоги знаку. Мені виписали штраф. Це ще раз доводить те, що всі перед законом рівні. От часто говорять, що ми «своїх» не чіпаємо. Це зайвий приклад, що все навпаки. Для нас немає жодної різниці: чи депутат, чи проста людина.

- Як проводиш вихідні?

- Буває, йду на танці, у зал, на басейн. До того ж, у нас є заняття з фізпідготовки у поліції…Стараюсь проводити багато часу з друзями, але, чесно кажучи, часу зовсім на це мало. Інколи навіть хотілося б провести день за телевізором, і нічого не робити. Але, скільки себе пам’ятаю, такого не було.

- Зі стартом Нової поліції почали створювати умовні рейтинги. Один з них – це «Найпривабливіша поліцейська».  Багато ЗМІ охрестили тебе одною із найвродливіших представниць цієї професії. Як ставишся до цього?

- У принципі, я нормально до цього ставлюсь, хоча й були у мене певні проблеми. Читала декілька статей, коли про мене писали у такому аспекті, а люди негативно це коментували, ображали моїх близьких та мене. Головне, не звертати на таке увагу. Люди ж різні бувають. Звісно, мені це приємно. Гадаю, що все це через танці, адже відразу почали говорити, що танцівниця пішла у поліцію. Був момент, коли знайомі почали шуткувати: «Настя, вже набридло бачити твоє обличчя повсюди».

- Чи вільне серце Анастасії Мальованої?

- Не хочу відповідати на це питання (сміється – прим. ред.).

- За що ти любиш Ужгород?

- За маленькі вулички, за розташування, адже поруч кордон. Це зручно для любителів подорожувати. За природу, за гори та й взагалі за все!

Усі частини спецтеми Професія "Ужгородець" читайте тут.