«Скажу вам чесно, туда вже ся не верну»

0312. ua зібрало три історії ужгородських заробітчан, які повернулися додому на Миколая.

Наталія, 34 роки, м. Ужгород, бухгалтер (Німеччина, м'ясний комбінат, 1000 євро)

Мені доводилось працювати щодня по 12 годин , стоячи на ногах і маючи, 20 хвилин перерви на весь день. Я думала, що помру, але ні, жива і здорова, трошки втомлена, але з пристойним заробітком в 1000 євро. Тут я знайшла друзів та однодумців на комбінаті. Зараз я на деякий час повернулася додому, щоб навідати близьких і знову повернусь в країну, де буду «рабом грошей» задля кращого життя. Я вірю в те, що не стається, тільки на краще. Виявляється, що людина може заробляти досить, навіть більше. То ж, якщо ви постійно звинувачуєте своє життя в Україні, пов'язане з бідністю, мізерними зарплатами, жахливими умовами, то хто ж вам забороняє змінити своє місце проживання та роботу? Ви ж не дерево!»

Еріка Котляр, 22 роки, економіст, м. Ужгород (Австрія, рецепція готелю, 800 євро):

«Закінчивши університет та здобувши ступінь «магістра», я зрозуміла тільки одне, що дарма потратила свої 5 років на навчання. Роботи за спеціальністю нема. Коли я змінила три місця роботи за рік, то вирішила, що працювати та залишатись в Ужгороді - не для мене. Моя подруга відразу запропонувала мені роботу в Австрії, у престижному готелі на рецепції. Моя згода була очевидна. Навіть думка про те, що мені втрачати нічого, сама вела мене в незвідану країну. Так, працювати потрібно цілий день, по 12 годин, а то й більше, з вихідними «напряжно», але це можна пережити. Працюю вже там місяць і отримала «чистими» без оплати квартири, харчування та інше, 800 євро. Мені здається, що я тут залишусь надовго. Я приїхала додому, щоб привітати своїх рідних з Миколайчиком та з прийдешніми святами, а після Нового року знов повертаюсь на роботу. Як складеться моє життя далі, я не знаю, але я впевнена в завтрашньому дні, що не залишусь «гола та боса».

Михайло Орос, 60 років, інженер, м. Ужгород (Чехія, різноробочий, 1200 євро):

«Кібим знав, што на старості буду покидати свою жінку, дітей та внуків, щоб моє сімейство було щасливе, та всім доста було грошей, нигда бим не повірив. Але то ся стало і я узнав, шо такоє «їздити на Чехи». Пропрацювавши півжиття інженером, я поняв, шо моїм дітям і внукам тяжко жити, наша країна не турбується про своїх громадян і рішив, шо їду заробити. Я робив на стройці, де був різноробочим, то цемент носив, то штукатурив, то плитку клав.

Півроку пролетіли дуже скоро. Приїхавим не з пустими руками, приніс много грошей, думаю 8000 євро доста буде всім, хотя грошей много не буває. Та нич не зробиш, такой нашой життя, людина мусить робити, доки бірує, аби жити і виконувати свої потреби. Скажу вам чесно, туда вже ся не верну, роки мало не позволяють. Молоді кідь хочуть та най їдуть...