Закарпаття межує з чотирма різними європейськими державами. Яким стінам – фактично кордонам, а також ментальним, культурним, соціальним бар'єрами - протистоїть Закарпаття? І як їх можна подолати? Це питання спільно з аудиторією обговорили історики, дослідники процесів євроінтеграції, німецькі та українські журналісти. Захід присвячено 30-річчю падіння Берлінської стіни, яка стала символом розділення Європи на Західну і Східну.
Ігор Шніцер, доцент, завідувач кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин УжНУ зауважив, що події 1989 р. у Берліні мали визначний вплив не тільки на Німеччину.
Незадоволених сучасним станом громадян Німеччини вистачає і тепер. Про це розповіла Ульріке Бутмалоу, журналістка і тренерка з медіа (Берлін). За її словами, до цього часу між Західною та Східною Німеччиною є фактори, які їх роз’єднують.
Ульріке каже, що багато східняків мігрують на захід Німеччини, туди ж намагаються потрапити і мігранти, яких в країні понад 1 млн. осіб. Але в чому єдині мешканці обох частини Німеччини, то це в підтримці політичного курсу країни: на виборах вони голосуються однаково.
Більшість бар’єрів у наших думках - бар’єри ментальні. У цьому переконана Мирослава Лендьел, доктор політичних наук, доцент УжНУ у рік падіння Берлінського муру вступила в університет. Згадує, що молодь була натхненна, сповнена ентузіазму, хоч СРСР ще існував.
«Я мала досвід подорожування у Словаччину у 1989 році, більшість закарпатців побували в Югославії, Європа була відомою, - каже Мирослава Лендьел. - . Ми звикли до того, що маючи паспорт з біометрикою можемо подорожувати у європейськікраїни. Здатність України інтегруватися з Європою для мене є безапеляційною. Залежить від того, що буде відбуватися в наших ціннісних орієнтирах, залежить від нашої ментальності».
За словами Мирослави Лендьел, відкриті кордони наприкінці 90-их спричинили потужну міграційну хвилю.
Мартін Ройтер, інтегрований експерт із розвитку побратимства Ужгорода та Дармштадта, який три роки працює в Ужгородській міськраді, розповів про співпрацю між українськими та німецькими містами. Закарпаття має близько 40 таких побратимств, на рівні районів та міст.
«Поняття стіни - філософське. Стіна --це гальмо, явище, яке заважає розвиватися. І такі стіни є не тільки в Україні, - каже Мартін Ройтер. - В Україні я живу 12 років, це моя друга батьківщина, тут мій дім, тут народився мій син. Я працював у Харкові Донецьку, Києві, об’їздив всю країну не раз. Коли дізнався, що я переїду в Ужгород, подивився на карту і побачив, що це найзахідніше місто. Подумав, що не тільки географічно, але й ментально. Але це таке саме українське місто, як і інші. Пострадянське мислення - «совок» нікуди не дівся. Я тут стикнувся із закарпатським совком, він більш м’який, колоритний, прикольний. У ньому нема нічого небезпечного, він просто заважає. Але і він не вічний, потроху відходить, процес непростий, але буде цьому кінець. Нове покоління росте без совка».
Але є і позитивні приклади «стіни», вважає Мартін Ройтер, це коли стіни опорні. Наприклад, традиції, які допомагають зберегти культуру народу.
Саме культурними проектами, зокрема, міжнародними займається мистецький центр «Кубло». Його очільниця Тетяна Смріга вважає, що бар’єрів, які заважають, є достатньо. Насамперед, це ментальні перепони. Є бар’єри, пов’язані з традиціями, економічні тощо.
«Мене завжди це дивувалося, всі гнучкі, багато подорожують, але є дуже багато забобон, обмежень, історично політичний розвиток привів до обережності закритості, - коментує Тетяна Смріга. - Як культурний аташе України, пробую з’єднувати людей на рівні «особа до особи», на персональному рівні. Це призводить до спільних проектів та спілкування. На рівні фактичному буває досить складно, мені здається, ми ніби дивимося на східну Європу, а Східна далі на Західну, але не у наш бік. Інколи я вірю, що ми всі разом з медійниками могли б змінювати цю ситуацію, адже не можливо любити те, що ми не знаємо, і наша мета в першу чергу поширювати знання».