Ще на початку 80-х він розробив власну нотацію і техніку гри надшвидких арпеджіо (звану «безперервною музикою»), написавши безліч творів з її використанням. Оскільки мало хто може виконати його твори, Любомир виступає сам, демонструючи неймовірне і щоразу вражаюче володіння інструментом.
Мельник здатний грати 19,5 нот в секунду кожною рукою, чим він користується аж ніяк не для демонстрації своєї техніки. Його музика виводить звучання інструменту на абсолютно новий рівень.
Мелодизм творів не в зміні нот, а в накладенні і взаємодії обертонів, які виникають з цілих лавин і шквалів нотних потоків. Створюється безперервне полотно звуку, в яке Любомир раз у раз вплітає різні нитки і візерунки, роблячи це легко і невимушено, що надає його музиці звучання, характерне для цілком повільного ембієнту. Швидке і повільне - одне переходить в інше так само легко і органічно, як морська вода поєднує високі хвилі і глибоку таємничість океану, як вітер - різкі пориви і ледь вловимі подихи, як дерева - масивні стовбури і міцні гілки з дрібними листям ...
Ці категорії опису швидкості залежать лише від нашого сприйняття, від обраної шкали відліку. Для світу нескінченності все єдине і музика Любомира Мельника вливається в нього, подібно деревному соку, крапля за краплею, що піднімається по гілочках до самої крони.