«Дует» марафонців з Ужгорода здивував світ

Трапилося це нещодавно, на початку золотого жовтня, в словацькому місті Кошіце. Чи не більше півстоліття проводиться там знаменитий міжнародний марафон, а в його рамках — пів-марафон (21 км) і міні-марафон (4,2 км).

Усього дали заявки на участь понад 4000 учасників із усіх куточків планети, що говорить про всесвітній рівень цих легкоатлетичних змагань. Українські хлопці з Ужгорода не злякалися цього, а відчайдушно вирішили виступити в міні-марафоні, дізнавшись про змагання з інтернету. Вчасно приїхав туди автобусом на зекономлені на студентських сніданках скупі євро лише Андрій Іванов, а Федір Ковач не зміг відразу вибратися, бо був кухарем за фахом і випікав у одному з ресторанів обласного центру піци. Замовлень, як на зло, було занадто багато, дочасно вирватися ніяк не вдавалося. «Іванов уже там, настроюється, — сумовито міркував Ковач, закидаючи в розжеврену піч чергову піцу, — а мені чи вдасться взагалі дістатися в Кошіце?» Мало не опівночі він таки бігцем дістався до прикордонного шлагбаума, а потім під ранок, полюючи на попутки, все ж в’їхав у благословенне Кошіце. Хоч не виспався, але був радий — на старт устиг, не підвів свого самовідданого ужгородського тренера Миколу Мокринського.

В їхньому забігу було понад тисяча учасників. Будь хто злякався б такого стовпотворіння, але не ужгородці. Вони відразу по старті залишили позаду натовп. Спереду їхала машина, палко підтримували бігунів місцеві жителі без настороженого містечкового патріотизму, характерного подекуди для наших милих закарпатців. Все знімали на камеру. Феді було найважче тримати височенний темп. Безсонна ніч давалася взнаки, а Іванов біг до перемоги, як пенсіонер до своєї останньої дівчини — красиво і натхненно. Траса йшла по двох паралельних кошицьких вулицях. Фінішна стрічка закономірно торкнулася грудей Іванова. Федя став четвертим. Андрію вручили величезну квадратну медаль, ще більшого кошика з розмаїтими цукерками та деякі потрібні речі з спортивного інвентарю. Частиною кондитерських виробів поласували разом, дещицю приберегли для улюбленого тренера М.Мокринського. Трохи було, звісно, при цьому прикро Ковачу — лише ж секунду програв спортсмену, котрий став третім. Але, попри все, хлопці чудово репрезентували нашу державу. Варто за це й міській та обласній владі нагородити їх і  тренера

Обоє молодих легкоатлетів підкреслюють чудову організацію змагань. На фініші навіть вручали кожному відразу пакет із фруктами і соками, аби поновили сили, «не відходячи від каси».
— Одинокими себе ми не почували за кордоном, — говорить звитяжець Андрій Іванов, — у марафоні, скажімо, виступав киянин Віктор Казанін, котрому було за сімдесят років, що вже само по собі — досягнення.
— Почесно, що ми влилися в одне з найстаріших марафонських змагань Європи, — схвильовано каже Федя Ковач. — Символом його є славетний бігун із Ефіопії Абебе Бікіла, котрий півстоліття тому переміг у цьому  марафоні в Кошіце.
…Наразі в лідерах, за підсумками забігів у Кошіце, стали Кенія, Ефіопія, Білорусь (за перемогами  тамтешніх жінок) і Україна, дякуючи нашим ініціативним ужгородським хлопцям — Андрію Іванову і Федору Ковачу, котрих самовіддано тренує Микола Мокринський.