Угорщина не постачатиме зброю Україні

Заява Яноша Лазара, голови адміністрації угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана, який підкреслив в інтерв'ю національному угорському радіо MR1, що «Угорщина підтримує тільки кроки, спрямовані на мирне вирішення конфлікту», відображає серйозну заклопотаність Будапешта можливістю поширення громадянської війни, яка охопила схід України, на західні райони цієї країни, зокрема на Закарпатті, де проживають етнічні угорці. З його слів, «угорська зброя, так само як зброя будь-якої країни-члена НАТО, виявися вона у розпорядженні Києва, може бути використана проти закарпатських угорців, відносини яких з нинішнім українським режимом і без того напружені. А це в свою чергу викличе вибух обурення в багатомільйонній і політично активної угорської діаспори далеко за межами України.»

Тут слід нагадати, що інформація про поставки Угорщиною зброї українській армії вперше з'явилася на початку серпня 2014 року. Тоді, за повідомленням угорського інтернет-видання Hidfo.net, з міста Ніредьгаза на Україну був відправлений ешелон з танками радянського виробництва Т-72 1970-х років випуску. За даними видання, Міністерство оборони Угорщини реалізувало близько 60 танків через якесь «уповноважене агентство» за ціною 10% від ринкової вартості бронетехніки. А «уповноважене агентство», вирішивши не упускати вигоду, перепродало українській стороні танки вже за повною вартістю завдяки зафіксованим в кошторисі робіт з їх «передпродажної підготовки».

Однак те, що ще півроку тому могло зійти за вдалу операцію з утилізації застарілої бронетехніки, в нинішніх умовах набуває для Будапешта зовсім іншого забарвлення. Враховуючи те, що на Україні йде одна за одною хвилі мобілізації, комітет з національної безпеки парламенту Угорщини в екстреному порядку обговорив 3 лютого за закритими дверима проблему мобілізації закарпатських угорців, яких влада намагається закликати в пропорції, що набагато перевищує їх частку в населенні Закарпатської області. «Положення важке, і Угорщина повинна забезпечити захист своїх одноплемінників на Україні», - доводить слова заступника голови комітету від опозиційної Ліберально-зеленої партії Бернардетт Сів угорський інтернет-бюлетень Hungary Matters.

Жорстку заяву з цього питання зробив депутат парламенту від партії «Йоббік» («За кращу Угорщину») Адам Міркоцкі. Він переконаний, що уряд Угорщини «має перестати турбуватися про територіальну цілісність України», оскільки «Україна ніколи більше не буде такою, як раніше». Угорщина не повинна дозволити Україні закликати угорців, в іншому випадку вона може чинити тиск на Україну, зупинивши експорт газу », - підкреслив депутат.

Партія «Йоббік» давно має тісні зв'язки з лідерами закарпатських угорців. Ще наприкінці жовтня 2013 року, коли масштаби української кризи ніхто не міг передбачити, делегація цієї партії взяла участь у роботі громадсько-політичного форуму в закарпатському місті Берегово. Його учасники, зокрема лідер партії Ґабор Вона і депутат від Угорщини в Європарламенті Бела Ковач, заявили, що процес євроінтеграції України неможливий без «регіоналізації» країни, а саме без виділення в складі Закарпатської області Прітісненського адміністративного округу з угорським населенням. Правовою основою для такого кроку, вважають представники «Йоббік», може стати закон про регіоналізацію, розроблений Європейським союзом.

Що стосується офіційного Будапешта, то його політика щодо українських угорців є частиною більш широкої урядової програми сприяння угорцям, які проживають у межах земель середньовічної «Корони святого Іштвана». Угорська історична традиція вважає правлючого на початку XI століття короля Іштвана I «збирачем угорських земель». Територія «Корони Святого Іштвана» в середні віки простягалася від Адріатики до Буковини і від Відня до Трансільванії. Сьогодні засобами «збирання» виступають фінансування культурно-гуманітарних програм та практика надання закордонним угорцям громадянства Угорщини. Біля витоків проекту відтворення єдиного угорського культурно-національного простору стоїть прем'єр-міністр Віктор Орбан.

"До пори до часу Будапешт дистанціювався від розгулу пристрастей в Києві, що послідували за лютневим державним переворотом. Проте будь-якому терпінню приходить кінець, особливо під акомпанемент примусової мобілізації, як висловилися політики в Будапешті. Відносини Угорщини та України загострюються. Націоналістичний джин, випущений в Києві зі схвалення та за підтримки Заходу, готовий проковтнути народи, що проживали на території колись єдиної країни."

А США тим часом продовжують тестувати реакцію в Старому Світі на появу інформації, згідно з якою адміністрація Барака Обами повернулася до розгляду питання про постачання Києву «летальної допомоги». Повідомлення про настрої в Білому домі і на Капітолійському пагорбі звучать суперечливо. Так, офіційний представник Білого дому Джош Ернест визнає, що військова допомога Україні може призвести до нового кровопролиття (що практично напевно). У той же час сенатор Джон Маккейн заявив, що внесе в сенат законопроект, текст якого вимагатиме від президента Барака Обами надати зброю Україні, якщо президент сам не піде на такий крок.

Разом з тим, чим більше у Вашингтоні роблять упор на можливості поставок озброєння на Україну, тим більше позначається відмінностей у підходах до врегулювання української кризи по обидві сторони океану. Якщо від Сполучених Штатів Україна далеко, то для Європейського союзу вона найближчий сусід. Про небезпеку появи на Україні зброї США і НАТО заговорили не тільки в Угорщині. Уряд Німеччини не планує, за словами Ангели Меркель, направляти на Україну «летальну допомогу», розраховуючи на дипломатичне вирішення конфлікту.

Прем'єр-міністр Фінляндії Александер Стубб також підкреслює, що Україні для вирішення конфлікту в Донбасі військова допомога не потрібна. До тієї ж позиції схиляється і Франція.

Не виключено, що українське питання може стати випробуванням трансатлантичного партнерства на міцність.