Брудна війна та чисті душі. 128-а закарпатська бригада тримає лінію оборони під Донецьком

Дорога від Ужгорода до околиць Дебальцевого, де нині дислокується 128-а закарпатська гірсько-піхотна бригада і куди волонтери регулярно, понад міру своїх сил та можливостей, шлють допомогу та везуть її адресно, не близька.

Відстань у майже 1600 км, яка долається у 18-20 годин – один із аргументів на підтвердження. Втім, це аж ніяк не стає на заваді відчайдухам, котрі беруться самотужки доставити у гарячу емоційно та промерзлу в цю зимову пору року місцину таку потрібну нині на крайньому сході великої країни допомогу. Допомогу тим, хто на вимогу часу покинув власні домівки і розмірене життя, й нині протистоїть агресивній навалі проросійських бойовиків, фінансованих сусідньою державою. Тим, чиї імена так чи інакше вже вписані в історію – історію творення новітньої Української держави.

Цілковите й незворотне предметне розуміння того, що країну спіткало велике лихо – ймовірно, на сьогодні найбільше з часів Незалежності – в ході поїздки до лінії фронту на Сході, де нині тисячі вояків боронять майбутнє нації, приходить поступово. Перші паростки тихої тривоги пробиваються при в’їзді у Харків, що нині посилено охороняється і де починаються перші блок-пости. У мирний час важко уявити на дорогах стратегічного значення обладнані за військовими законами пропускні пункти, де групи з військових і правоохоронців у повному озброєнні прискіпливо перевіряють документи та цікавляться місцем проживання, метою поїздки та кінцевим пунктом призначення. Наступні блок-пости після оцього, «стартового» – а їх буде чимало – вже не здаватимуться такою диковинкою, але щемке відчуття пройде не одразу.

Разом із тривогою, по мірі просування углиб Донеччини посилюється і відчуття ірраціонального дисонансу. Воно, знову ж таки, виникає поступово – на тлі не співвіднесеності розміреного життя у мирних областях, що їх минаєш із наближенням до охоплених протистоянням регіонів, де нині вирує сувора військова реальність. Це відчуття починає шкрябати зсередини спочатку на околицях Слов’янська, зруйнованих численними обстрілами й досі не відбудованих. Затим, сильніш і відчутніше, – в Артемівську, де батьки спокійно крокують у своїх справах, ведучи за руку дітей, коли повз проїжджає важка військова техніка. Дискомфорт та розгубленість відчуваєш і в моменти, коли бачиш, як місцеві жителі із похмурими обличчями на повороті до, як виявиться потім, військової бази, торгують нехитрим крамом. Однак, прогнозовано найбільшого удару усталений світогляд і уявлення про війну зазнають вже на місці призначення – на землях одного з колишніх колгоспів, де нині «окопалися» «ремонтники» закарпатської гірсько-піхотної бригади.

…Вони зустрічають волонтерів вже на самому під’їзді до «локації» – усміхнені, із дотепами та питаннями про «нормальність» дороги, розповідями про те, що, на щастя, остання доба минулася без обстрілів та розпитуваннями про останні новини з «великої землі». В очах – втома-журба та – о, щастя! – смішинки-чортики. Ззовні – упевненість у кожному русі й бажання поділитись тим, як і чим живуть у важких польових умовах сучасні захисники Вітчизни. Потім, за підсумком добового перебування гостей на позиції хлопці будуть шуткувати, що до приїзду волонтерів «сепари» приурочили «тиху ніч». Так, добове перебування на базі обійшлось без обстрілів – хитке перемир’я тут, здається, більш-менш діє. Але усе це буде завтра, наразі ж – екскурсія нехитрими польовими «домівками» вояків.

За місяці перебування на східному фронті, бійці налагодили життя настільки, наскільки дозволяють умови. На території бази – десятки підземних сховків-бліндажів, розрахованих на перебування від 2-х до 25 вояків. Найбільший бліндаж – саме на 25 осіб – такий собі наскрізний тунель-коридор із двома виходами, повздовж якого відгалужуються в обидва боки окремі землянки. Тут поміж собою оборонці жартома називають оселю «поїздом». Кожний бліндаж прогрівається надісланими волонтерами буржуйками, деякі ж додатково – ще й тепловентиляторами, знову ж таки, переданими з мирних територій. Освітлення бліндажів забезпечується від прилеглих ліній електропередач, завдяки котрим, до всього, бійці ще й мають змогу заряджати мобільні телефони та переглядати останні новини. Так-так – в окремих землянках присутні телевізори, є навіть супутникова антена. Втім, сигнал не надто якісний – кольори тьмяні, час од часу екраном біжить ряботиння. Але й цього досить, кажуть вояки, аби дізнаватись про життя країни, яке усталено тече на мирних територіях.

Кожний із бліндажів прикрашений національними стягами, деякі землянки мають і по два-три прапори, певно, по знамену на кожного бійця. Разом зі стягами, ціниться тут церковна атрибутка – в землянках є молитовники та прилагоджені до стін натільні хрестики – і нарівні дитячі листи-малюнки. Один з таких – із дитячим закликом «Повертайтесь живими!», виведеним жовто-блакитним – прикріплений на вході до однієї з «осель».

Готують тут кожен собі, на надісланих волонтерами примусах або на буржуйках, в закопченому від вогню посуді. Втім, є і спільна кухня, розміщена у будівлі колишнього колгоспного корівника – хто не має бажання готувати самостійно, може харчуватись у загальній «їдальні». Вбиральня – просто неба, у сколоченій будці на взірець радянських придорожніх туалетів. Так само просто неба – майданчик для вмивань: обладнана з підручних засобів конструкція для нагрівання води та умивальник.

У час, коли волонтери дістались бази розміщення «ремонтників», оця сама вмивальня мала особливу актуальність. Якщо останні кілька тижнів до приїзду гостей тут стояла міцна зима із морозами та снігом, то на той момент потеплішало до плюсової температури. Відповідно, сніг потанув, земля розмерзлася, перетворившись на суцільне болото. Ситуацію ускладнював ще й жвавий рух військової техніки, яку сюди везуть на полагодження, та УРАЛів, призначених для перевезення військовиків. Щодо транспорту, то кожна одиниця техніки тут промаркована білими смугами – ці розпізнавальні знаки допомагають ідентифіковувати транспорт як приналежний до української армії. Але й це, розповіли оборонці, не завжди убезпечує від диверсій з боку сепаратистів: бойовики подеколи й собі наносять на техніку білі позначки, «приписуючи» провокації на рахунок українському війську. Прийнято на фронті також давати своїй бойовій машині ймення – є тут і «Партизан», і «Привид», і «Серьога», і «Мацур Гарфільд». Імена хлопці обирають залежно від налаштувань та світовідчуття, нерідко техніку називають іменами коханих жінок.

Аби обійти «військове поселення» відвідуваної бази із зазируванням до закапелків, знадобилось близько трьох годин. Опісля розглядатись довкола вже б і не було можливості – ніч лягає на Донбасі швидше, ближче до 17-ї години вже надходять перші сутінки. Тож, за розкладом – вечеря: смажена на пательні на привезеному волонтерами примусі картопля, надіслана з дому солонина та мариновані огірки із домашніх закруток. Поміж розмовами – позиркування на екран увімкненого телевізора з намаганням учути про очікуваний перелом ситуації на краще та прогнози подальшого перебігу подій. А відтак, на прохання волонтерів, із ледь відчутною неохотою – бо ризиковано – «екскурсія» на пост вартового. Чергують на постах позмінно, вартуючи територію та оберігаючи базу від можливих непроханих гостей. Під час походу на пост бійці розповідають, як уже ловили одразу неподалік сепаратистів – ті чомусь, пересуваючись автом, вирішили зупинитися відпочити у безпосередній близькості від місця дислокації. Після затримання бойовиків передали представникам СБУ, тож про подальшу їхню долю тут невідомо. Мандри до посту відбуваються чи не в цілковитій темряві, ніч тут щільно густа – настільки, що при витягнутій руці не видно власної долоні. На увімкнені з метою підсвічування стежки поміж болотами ліхтарики вартові реагують однозначним наказом – вимкнути, бо світло є мішенню для ворожих снайперів. У такому разі пересуваєшся наосліп, грузнучи чоботами у багні по самі халяви.

На дальні блок-пости, що розташовані буквально в кілометрі від позицій сепаратистів, волонтерів навряд би пустили – надто ризиковано. На цих ризикованих позиціях щодня наражаючись на можливість ближнього бою чи роботу ворожих снайперів, чергуючись, також несуть службу відважні українські оборонці зі 128-ї бригади.

Загалом 128-а бригада нині забезпечує оборону по повздовжній лінії фронту, дислокуючись окремими групами. Бригада – така собі «збірна України», де служать мобілізовані та штатні військові з усіх куточків країни. Тож і розмови тут строкаті – як мовою та говірками, так і темами. Від юного бійця, вихідця з Донбасу, можна почути історію про те, як з активізацією військових дій він з родиною перебрався на Закарпаття, звідки й пішов добровольцем на фронт. Хлопчик Сергій із Чернігівщини, який свого часу відслужив у президентському полку, а нині керує УРАЛом, розповідає, як намагається берегти матір – просто не говорить про обстріли, що тут є звичною справою, аби мама зайвий раз не хвилювалась і не плакала. Хоч і це не завжди допомагає – стараннями сепаратистів, як час од часу запускають в інфорпростір "качок", 128-у "ховали" вже двічі після неіснуючих обстрілів.

Посміхаючись, розповідають бійці про пам’ятне тут 6 грудня – післядень, як в Україну заїхала чергова колона «гумконвою» з Росії, що відгукнулось на базі добовим безперервним обстрілом з «Градів». А ще – про те, що окремі командири, віддаючи накази усно, дозволяють собі потім «забути» записати ці накази у військовий журнал. Оскільки ж наказу не фіксують, виникають дикі ситуації, як приклад: група бійців, виконуючи наказ, потрапила спровоковану перестрілку, внаслідок чого один із військовиків отримав поранення в область тулуба, куля пройшла поміж ребер. Оскільки ж інформація про наказ у військовому журналі не обліковувалась, поранення було кваліфіковане як «самостріл», без з’ясування того, в який спосіб вогнепальне поранення можна було завдати самостійно, стріляючи собі у бік.

З гіркотою в розмовах оборонці констатують: якби не волонтери та їхня невтомна робота, то вже давно би… І не довершують фрази, бо з інтонації та виразу очей при її промовлянні стає беззаперечно зрозумілим, що криється під цим не промовленим вголос. Вже давно би було набагато більше смертей – бо боронити країну в умовах тотальної відсутності необхідних для цього пристроїв, техніки та захисного спорядження неможливо. Вже давно би процвітало дезертирство – бо не кожен здатен винести жахи війни при тому, що про належну опіку від держави говорити не доводиться: «Видана у частинах форма розлазиться вже за місяць, а підошви берців просто відлітають-відклеюються», – наводять тут дрібний, але показовий приклад. Вже давно би лінія фронту могла посунутися вглиб країни і вже давно би наслідки неоголошеної війни, що її у владних верхах сором’язливо нарекли антитерористичною операцією, були набагато більш нищівними і непоправними. Бо функцію держави із забезпечення війська зараз потужно виконують волонтерські організації та окремі волонтери, тоді як держава активно ділить бюджет на вносить поправки у податковий кодекс замість озвучувати притомні накази та піклуватися про оборонців…

Разом з тим, вояки не жаліються: вони знають, чому тут і заради чого, підтверджуючи це емоційними надписами, як от на військовому УАЗику на одному з блок-постів – «Путін, сука, здохни!!!». Єдине, на що тут чекають і на що й досі сподіваються – на ділі відчути, що їхній щосекундний ризик власними життями знаходить уклінну вдячність не тільки виключно у народу, який, мов єдиний організм, трансформує подяку у забезпечення своїх захисників усім необхідним. Тут як ніколи важливою зараз є практична опіка бійцями саме державою, яку нині боронять Герої і доля якої залежить саме від них – тих, хто у нелюдських умовах тримає лінію оборони та ціною власних життів стримують керовану російським диктатором навалу вишколених та озброєних за останнім словом військової справи бойовиків. Тим більше, що у колі обізнаних людей чим дальш, тим все частіш можна почути неформальні розмови про те, що військову біду Україна матиме, певно, ще не місяць і навіть не кілька місяців. А, можливо, навіть і не рік. Тож уже зараз треба вчитись жити у нових умовах і акумулювати сили, що обов'язково мають бути спрямовані на підримку тих, хто стоїть на сторжі української державності...

Околиці Слов'янська та зруйнований міст

База ремонтників під Дебальцевим Підготовка окопу для облаштування майбутнього бліндажа Вмивальня Місце складування нерозірваних знарядів Відпрацьовані залишки від гранатомета та ворожий знаряд від "Граду"

zakarpattya.net.ua
закарпатська бригада військові в зоні ато повернення військові з закарпаття
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Якість матеріалу
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
36 переглядів в червні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Водоканал Ужгорода повідомляє, що протягом дня, працівниками дільниці водопровідної мережі, проводитимуться аварійно-відновлювальні роботи по проспекту Свободи, в районі навпроти готелю “Закарпаття” та на перехресті із вулицею Заньковецької. В зв’язку з цим, протягом виконання робіт, можливі ускладнення автомобільного руху на ділянках автошляху, в районі проведення робіт. Ускладнення автомобільного руху будуть зняті одразу ж по завершенні робіт.
Суспільство
В Ужгороді на території військової частини 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону почалися роботи з облаштування меморіального комплексу в пам’ять про загиблих захисників України. - Думка про те, що таке місце має бути на території військової частини, з’явилася ще 2014 року, коли і я вперше потрапив на схід у зону проведення тоді ще Антитерористичної операції. Говорили про це і військові, і їхні родини, зокрема, й моя сестра Анна, – розповів у комент...
Суспільство
21 червня на театральній площі в місті Ужгород відбудеться 10-годиний унікальний концерт-інтерв’ю: Майк Кауфман-Портніков, відомий в Україні та світі, піаніст-віртуоз, імпровізатор, композитор, режисер та педагог буде грати на фортепіано 10 годин поспіль та, одночасно з цим, давати інтерв’ю й брати інтерв’ю. Ця подія та це поєднання безпрецедентне й мають стати Рекордом України. Цей рекорд є актом культурної дипломатії. Просто неба в світовий День музики 2...
Спорт
Ужгородець Любомир Каналош достроково переміг суперника з Росії. Про це написав на своїй сторінці у Фейсбук тренер Любомира Ігор Шимоняк. "У принциповому для нас і взагалі поєдинку проти представника Росії на Кубку Світу з кікбоксингу WAKO в Італії Ріміні Любомир виконав задачу на 100% та закінчив достроково у другому раунді!", - написав Ігор Шимоняк. В італійському місті Ріміні триває Кубок світу з кікбоксингу WAKO. Любомир Каналош виступав у ваговій кате...
Суспільство
Цьогоріч VII Всеукраїнський день "Візьми собаку на роботу" відбудеться 21 червня. Усіх господарів чотирилапих запрошують долучитися організатори акції – CLUB 4 PAWS та Kormotech LLC / ТОВ Кормотех.Всеукраїнська акція "Візьми собаку на роботу" розвиває дружню до тварин інфраструктуру в українських містах, пропагує забезпечення комфортних умов перебування домашніх улюбленців в офісах і має на меті змінювати статус чотирилапих у суспільстві.Ця традиція зарод...
Пригоди
Рух автошляхом біля вокзалу ускладнений. Про автопригоду у мережі Facebook повідомив В'ячеслав Шпонтак. Як зазначає очевидець, дві автівки не розминулися на повороті поблизу залізничного вокзалу. Наразі про потерпілих не відомо. Однак обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Суспільство
Чи покращився стан чоловіка "Сайту міста Ужгород" вдалось дізнатись у дружини Олександра. "Він вийшов із стану коми, але його тримають у медикаментозному сні. Йому потрібен спокій. Завтра будуть робити трахеотомію, бо сильно пошкоджені трахея і легені. Нещодавно була у нього, реагує на мене, починає рухатись. Вже завтра буде відомо більше, так як повинні бути всі спеціалісти" - розповіла Юлія. Лікарі оцінюють стан чоловіка як стабільно важкий. І досі борят...
Суспільство
Фотознімки червонокнижних птахів поширила на своїй Фесбук-сторінці жителька Буштина Наталія Введенська, пише tyachiv.com. На одній зі світлин видно навіть пару чорних лелек. Очевидиця каже: чорних лелек зафіксувала поблизу річки Млиновиці, куди вони навідалися полювати на жаб. Орнітологи кажуть: зазвичай, чорні лелеки, на відміну від білих сородичів, уникають людей, тому їх вкрай рідко можна побачити. За інформацією Червоної книги України (2009 р.), їх чис...
Спорт
Матч 5 туру чемпіонату з американського футболу супер-ліга-2019 відбувся у неділю в Ужгороді на стадіоні "Авангард". Змагалися команди з Ужгорода «Лісоруби» та «Слов’яни» з Києва. Більше дивіться в сюжеті UA: Закарпаття: Читайте також: Ужгородець Булеца отримав Срібний м'яч кращого футболіста молодіжного ЧС-2019
Новини по темі
На Заньковецькій та проспекті Свободи в Ужгороді ускладнено рух - водоканал
В Ужгороді збудують меморіальний комплекс у пам’ять про загиблих захисників України
В Ужгороді відомий піаніст-віртуоз Майк Кауфман-Портніков встановлюватиме рекорд гри на піаніно (ФОТО)
Ужгородців запрошують долучитись до всеукраїнської акції "Візьми собаку на роботу"
32-річний Олександр, що постраждав у ДТП в Ужгороді, вийшов із коми, але перебуває у медикаментозному сні
В закарпатському селищі зафіксували рідкісних чорних лелек (ФОТО)
Закарпатцям знову слід очікувати підняття рівня води у річках
На Закарпатті пенсіонер мітингує під стінами міської ради (ФОТО)
Розклад руху приміських поїздів зі Львова до Закарпаття тимчасово змінений
Закарпатців закликають долучитися до флешмобу #водутваринам (ФОТО)