Про нову стратегію національної безпеки України

Нещодавно український НІСД опублікував проект нової «Стратегії національної безпеки України» у вигляді аналітичної доповіді до позачергового послання президента Петра Порошенка Верховній раді. Частково він скористався положеннями доповіді, виступаючи в перший день роботи Ради восьмого скликання.

Головним ворогом і джерелом загроз національній безпеці України в усіх напрямках призначена Росія. Починаючи від корупції і закінчуючи економікою. Визначено 11 таких загроз, лише в одному пункті («Неефективність системи забезпечення національної безпеки України») саме існування Росії та її політика не фігурують як прямі або непрямі причини виниклих проблем.

З нововведень у Стратегії слід зазначити ряд положень.

У пункті 1.2. «Створення ефективного сектора безпеки і оборони» вказується, що до цього сектору, крім органів сектору безпеки і підприємств ВПК, відносяться «недержавні організації та об'єднання, які беруть участь у забезпеченні громадської безпеки та охорони державного кордону, сприяють забезпеченню національної безпеки і оборони України» .

Логічне запитання: що це за «недержавні об'єднання і підприємства», які охороняють державний кордон? Тут напрошуються два варіанти: «добровольчі батальйони» і просто найманці з приватних компаній. Більше там бути просто нікому. Якщо враховувати, що Стратегія розрахована до 2020 року, то передбачається, що ці «об'єднання і підприємства» будуть там весь цей час, увійшовши у склад або під порядкування держприкордонслужби України.

По НАТО. У Стратегії вступ України в альянс не артикулюється як стратегічна мета. Однак у п.1.3. зазначено, що «потрібно підвищення оперативної сумісності ВСУ зі збройними силами країн-членів НАТО, що буде забезпечуватися регулярною участю в заходах партнерства, у тому числі в операціях з підтримання миру і безпеки, освітніми програмами, навчань та інших заходів військового співробітництва». Передбачається «посилення військово-технічного співробітництва з провідними країнами світу, зокрема державами-членами НАТО».

Тобто де-факто Україна все ж вступає в НАТО, але без придбання повноцінного статусу. Передбачається налагодження співпраці з НАТО та країнами ЄС у галузі військово-технічного співробітництва.

Досить масштабні плани з реформування держструктур сектору безпеки. Зокрема, пріоритетним буде посилення СБУ і розвідки. Національна розвідувальна програма передбачає координацію роботи всіх розвідок і контррозвідки. Судячи з усього, цим і займеться не так давно призначений керівник Комітету з розвідки І.Смєшка. А МВС має трансформуватися в цивільну структуру, крім правоохоронної функції буде займатися мігрантами та захистом цивільного населення. Особлива ставка робиться на Нацгвардію, яка займатиметься правоохоронною діяльністю, відбивати збройні атаки проти України і охороняти кордон.

У пункті, присвяченому «Відновленню територіальної цілісності держави», передбачені лише заходи політичного та економічного впливу, але ніяких військових операцій. А окремі тези (на кшталт децентралізації, муніципальної поліції) дозволяють припустити, що готуються й нові кроки щодо ЛНР і ДНР.

Досить цікавий п.4.2. «Будівництво нової системи гарантій національної безпеки. Партнерство з міжнародними системами колективної безпеки ». Вказується, що Україна має намір почати процес «формування мережі союзництва як з окремими державами (шляхом підписання угод про спільну оборону або військової допомоги), так і з міжнародними організаціями у сфері безпеки (шляхом участі в механізмах колективної безпеки)».

Розуміючи, що ніяких гарантій безпеки з боку НАТО та ЄС Україні не дочекатися, Київ шукає шляхи посилення військової присутності на Україні інших держав. Цілком очевидно, що ключовою країною, з якою таке «угоду про спільну оборону» може бути підписана, маються на увазі США.

Малоймовірно, що такий пункт не міг з'явитися без згоди самих США. Крім того, не виключено, що США переконає своїх союзників в Європі (Польщу, прибалтійські держави) підписати такі ж договори з Україною. Сюди ж може потрапити Грузія, а за певних умов і Молдова.

У цьому ж пункті зазначено, що Україна підтримуватиме ініціативи для підписання універсального міжнародного договору щодо гарантій безпеки, насамперед без'ядерних держав, який би містив конкретний перелік відповідальності сторін у разі його порушення.

Тут одразу кілька цікавих тем, оскільки Україна явно збирається апелювати до Заходу щодо виконання Будапештського меморандуму. Київ ставить перед собою завдання ініціювати підписання нового документа, в якому прописати «механізм автоматичного застосування заходів із захисту безпеки України і відповідальність держав за порушення зобов'язань». Не виключає Київ і того, що новий документ був би інструментом для укладання договорів України з гарантами Будапештського меморандуму - Великобританією, США, Францією, а також Китаєм. «Росія, яка порушила попередню угоду [Будапештський меморандум], - констатується в Стратегії, - не може надалі розглядатися таким гарантом».

Серед зовнішньополітичних ініціатив - вибудовування окремої системи відносин з Білоруссю та Казахстаном: «Україна буде розвивати більш інтенсивну політичну взаємодію з цими державами, шукати алгоритм формування нових умов двостороннього торговельно-економічного співробітництва з урахуванням їх членства в Євразійському економічному союзі».

Практичні заходи, пов'язані з конкретними кроками у військовій сфері, можна буде побачити не раніше появи нової української військової доктрини, яка все ще не розроблена (або, принаймні, не представлена).