Ужгородські та київські багатії вже накинули оком на «Гамору»? (ФОТО)

Минув місяць від часу, відколи у селі Лисичево Іршавського району вп’яте відбувся фестиваль ковальського мистецтва і фольклору «Гамора-2011». Опісля фесту можна сміливо сказати, що цьогоріч його організаторам довелося добряче попрацювати не тільки над забезпеченням фестивальних умов, але й над відновленням славного, доброго імені «Гамори» як ковальського фестивалю. Адже не секрет, що попереднє свято зірвалося через відсутність на ньому ковалів та через невдалу організацію цього дійства.

Фестиваль "Гамора-2011" став хорошим початком для відродження як самої історичної кузні, так і формування туристичної привабливості села та району. Перед керівництвом краю, Лисичівською сільською радою, громадами ковалів та села насьогодні стоїть немало завдань, за вирішення яких необхідно взятися вже зараз, а не потім – через рік, два чи три.

Насамперед необхідно розпочати суттєвий ремонт самої кузні-музею та взятися за реконструкцію внутрішнього двору "Гамори". На цьому наголошував тпід час фесту й голова Іршавської райдержадміністрації Віктор Феєр. Але відтоді, як фестиваль завершився, вже минув цілий місяць, а ніяких робіт не розпочато: усе стоїть "мертво". Про реконструкцію внутрішнього двору та ремонт кузні-музею забулося. Взагалі, чи візьметься хтось найближчим часом  за цю справу, наразі невідомо.

За словами голови Іршавської  райдержадміністрації, є надія, що все буде зроблено для того, щоб кузня працювала на правах навчального закладу, де б мали можливість практикуватися студенти та випускники закарпатських технікумів. Також у влади є чітке завдання підвищувати туристичну привабливість Іршавщини. Але для того, аби мати чим зацікавити і привабити гостей, треба підходити до справи організовано, комплексно і серйозно. "Гамора" може стати гордістю і справжньою родзинкою регіону й започаткувати в Іршавському районі масовий туризм не тільки для українців, але й для іноземців.

На превеликий жаль, здійснення цих усіх задумів і планів може й не бути не тільки найближчим часом, але й, взагалі, в майбутньому. Чому?..

Кілька днів тому, підчас етнофестивалю на Хустщині, я почула розмову двох гостей фестивалю із Київської області. Чоловіки говорили, що "Гамору" мають бажання прибрати до рук багаті люди із Києва разом із двома ужгородськими бізнесменами, які непогано всілися у владні крісла. У дворі "Гамори", а саме там, де зараз знаходиться кав'ярня, вони хочуть зробити невеличкий готель (спочатку тільки на 30-40 осіб), а в самій кузні, тобто в більшій її половині,  екзотичний міні-бар. Залишена недоторканною частина інтер'єру кузні неабияк приваблюватиме гостей до бару, а збудований готель дасть змогу не просити в місцевих жителів "дах над головою" для ночівлі туристів.

Щодо Довжанського державного лісомисливського господарства та приватних підприємців – подружжя Петровці, то, мовляв, вони не будуть довго опиратися "комерціалізації" кузні-музею – за хороші "зелені" нині купується і продається майже все.

Після тієї випадково почутої розмови важко не стурбуватися близьким майбутнім "Гамори". Здається, влада повинна усвідомити, що кузня-музей має належати громаді Лисичева та, можливо, громаді ковалів, а тому важливо ініціювати передачу власності із Довжанського державного лісомисливського господарства. До того ж, зрозуміло, влада мала б гарантувати і забезпечити діяльність кузні як музею, усвідомлюючи при цьому, що це не бізнес-об'єкт з мільйонними річними доходами, а а об'єкт історичного і культурного значення.