Ужгородців штрафуватимуть за катання на велосипедах, роликах і скейтах біля театру

Обласний драмтеатр – матеріальне втілення радянської гігантоманії – четвертим енергоблоком нависає над Ужем. І Уж-річка тепер не та – обміліла та брудна, і театр не часів Садовського – багатьох туди і з налигачем не затягнеш. Та все ж на фронтоні висіла велика афіша про закриття 65-го театрального сезону виставою «Американська рулетка».

Та логічно не в'язалося зі змістом афіші те, що адміністрація вивісила поруч оголошення: за катання біля театру на велосипедах, роликах і скейтах винні будуть оштрафовані на 500 гривень.
Коли вже, подумалося, хочете щось показувати про американські речі, то нема чого пригнічувати свободу. Наскільки потрібно втратити інтерес до здорового способу життя, щоб забороняти своєму майбутньому – молоді – займатися спортом на придатній для цього місцині. Плитка від цього не ламається. Та, що поламалася, вийшла з ладу від часу та потріскала від тяжких джипів, якими їхні власники люблять підкотити на концерт поп-зірки чи не під самі двері храму Мельпомени. Але їх адміністрація театру штрафами не лякає.

У центрі Києва, на не менш престижному, ніж майданчик перед театром, — Майдані Незалежності — дітвора і більш доросла молодь сповна вдовольняє себе катанням на роликах і скейтах, ніхто їм не стає на заваді. Біля Верховної Ради теж цілковито можна віддатися цьому, не порушуючи громадського порядку іншими діями, а ужгородські діячі театральної ниви вирішили вдарити по і так пасивній молоді, яка частку дозвілля проводить тут, недолугою забороною. Я бачив, що хлопчик не наважився  провести перший роликовий урок перед театром, а почав їздити по асфальтовій дорозі по набережній. Кілька разів боляче упав. Прикро бачити таке ставлення на тлі того, що міська рада на певні свята не проти показати свою "багатопланову" роботу з молоддю через виступи тих же представників нетрадиційних видів спорту, майстрів настінних надписів — графіті.
— Кожен кулик у своєму болоті почуває себе паном, — прокоментував ситуацію будівельник Сергій Єльнов, колишній військовий, учасник бойових дій у Ефіопії. — Та не по тих вони б'ють. Треба кожну пилинку здувати з тих представників молодого покоління, котрі ще до чогось прагнуть. Я живу неподалік економічного та медичного факультетів Ужгородського національного університету. Нас, із німецькою вівчаркою Каєм, жителі довколишніх будинків називають рятівниками ужгородських лавиць від... майбутньої закарпатської еліти. Щовечора в сквериках біля пам'ятника Масарику, обласної адміністрації, на набережній Незалежності майбутні медичні світила Закарпаття та грядущі великі економісти так і пориваються показати таким же за вихованням, як і самі, дівчатам, які вони достобіса сильні. Беруть і ногами луплять лавки. Мій Кай зразу таких бачить і припиняє вандалізм голосним гавкотом. Ліпше такі бовдури каталися б на роликах біля театру, побачили б, може, в процесі якусь афішу і колись пішли в гості до тих, хто запиленою завісою вирішив відгородитися від непростого молодого світу, який має цілковите право утверджувати свої новітні здорові захоплення.