У колекції закарпатки більше 7 тисяч кишенькових календариків

Колись колекціонування було дуже популярним і не вимагало великих матеріальних вкладень. Наразі бути колекціонером – задоволення не з дешевих, однак все одно є люди, яким подобається поповнювати свою домашню скарбничку все новими і новими екземплярами улюблених речей.

Хустянка Мирослава Добош із маленької закохана у кишенькові календарики. Каже, що свого часу збирала їх її мама. Тож вона просто продовжила сімейну справу. А зараз родинну традицію підхопила молодша донька закарпатки Вероніка.

Більше про своє захоплення пані Мирослава поділилася з «Карпатським об’єктивом».

Найстаріший календар із 1964 року.

Мирослава Добош має в будинку велику кімнату до стелі заповнену полицями. Утім стоять на них на них не книги, а календарі. Свої скарби жінка зберігає у спеціальних альбомах, або папках, кожна з яких датована, підписана, як література у бібліотеці.

«У мене є реєстр, спеціальний зошит, куди записую у якій папці з якого року або з якими зображеннями календарі. Це зручно, бо потім не доводиться довго шукати те, що потрібно. Справа в тому, що деяких календарів у мене по декілька екземплярів і такими я потім обмінююся з іншими колекціонерами. Друзів знаходжу у соцмережах. Є спеціальні спільноти за захопленнями, де ми обмінюємося досвідом, думками та речами, або ж контактами тих, хто продає свої «раритети»», – розповідає хустянка «Карпатському об’єктиву».

Починаючи від 1964 року у колекції жінки є календарі за кожен рік. Багато радянських, але є й чимало українських, угорських, чеських, польських, румунських, німецьких.

«Це – календарі з фотографією мами. То був від батька іменний подарунок. Вийшло дорого, бо наклад малий. Та й технології тоді ще були не ті, що зараз. Але матуся була у захваті. Я з особливим теплом ставлюся до цих календариків. Мені на 30-річчя чоловік замовив тисячу календарів зі мною. Вийшло шикарно! Але… вони все одно не такі милі серцю, як мамині, хоча я безмежно вдячна Павлові за такий приємний сюрприз. Я потім вимінювала велику партію цих календарів у інших колекціонерів на такі, яких не мала раніше», – зізналася жінка.

Читайте також: в Ужгороді проходить ярмарок «Медова осінь»

За допомогою календарів вивчала з донькою рослинний і тваринний світЯкщо для когось старі календарі – це просто макулатура, пані Мирослава кожен вважає витвором мистецтва, цінним скарбом.

«Коли взимку вимикали електроенергію, ми з донькою при світлі ліхтарика могли собі годинами сидіти і роздивлятися календарі, розповідати про них різні історії. Нам із Веронікою обом це цікаво, – стверджує вона. – Я про кожен багато знаю, пам’ятаю, звідки він, від кого, якщо тематичний, то з ким, що відомо про людину, зображену на ньому. Маю, наприклад, з Іваном Поповичем. Розповідала доньці багато про цього земляка-виконавця. Або є в мене серія про Київ. Теж дитині було цікаво більше дізнатися про столицю. Для нас із нею колекціонування – квест, який дарує і азарт, і приносить задоволення. Ми з допомогою фотографій чи малюночків на календарях вивчали архітектуру, рослинний та тваринний світ, українські міста, діячів мистецтва, художників… Вероніка дуже любить старі переливні календарі з тваринами або з героями мультфільмів».

Єдине, що не приваблює Мирославу Добош – це кишенькові календарики з політиками.«Такі агітки я називаю сміттям. Для мене вони не складають ніякої цінності. Я відправляю більшість на смітник історії.

Утім частину у мене забирає знайомий із Тернополя, бо він саме такі колекціонує. Мені замість них він привозить інші, цікавіші.

Дуже люблю українські патріотичні. Проте вони наповнюють колекцію доньки, бо Вероніка їх збирає і я їй просто допомагаю», – зізнається хустянка.

Пані Мирослава пишається тим, що загалом у неї в колекції 7324 календарики. Каже, що невдовзі колишня однокласниця, яка наразі мешкає у Німеччині, має їй передати велику партію тамтешньої колекціонерки.

Джерело

Підписуйтеся на наш Телеграм-каналта отримуйте новини ще оперативніше!