«За раз вивезли 10 тонн сміття». Як дружина загиблого розвідника об’єднала сотні людей та рятує Закарпатське море

Почалося все з мукачівців Романа та Лєни, які звернули своє авто «на пів годинки», щоб помилуватися незвичайним плесом серед гір. Так подружжя Жуків стало символом боротьби за Закарпатське море. Уже третій рік поспіль сотні волонтерів з усієї країни та з-за кордону приїжджають на береги Вільшанського водосховища рятувати унікальне плесо: сім’ї з дітьми, українські артисти та військові, люди на колісних кріслах.

Аби залучити до прибирання ще більше людей, придумали особливий формат – екопікнік. За 20 таких екопікніків зібрали уже 122 тонни відходів, 65 тонн відправили на переробку.

Розвідник Роман Жук загинув на фронті 26 травня 2022 року. Лєна не зупинилася навіть втративши коханого. Навпаки – тепер працює і бореться за двох та має потужну підтримку від команди та величезної екородини. Цьогорічна серпнева толока під Персеїдами була присвячена Роману.

Про боротьбу у лісах та у судах, про спів посеред сміття та чому люди не сплять у ніч відкриття реєстрації на чергове прибирання, Лєна розповіла ШоТам.

Закарпатське море, Берег, прибиральчани

Що таке Закарпатське море? Так місцеві називають Вільшанське водосховище на Міжгірщині. В 50-х роках минулого століття тут штучно з’єднали річки: Ріку та Тереблю і побудували ГЕС, затопивши територію села Вільшани. Так утворилося величезне, як для гірського регіону, плесо. Хоч водойма і штучно створена, але надзвичайно красива: дзеркало води в обрамленні гір. Але понад останні 30 років море тонуло у смітті.

Сміття залишали на берегах жителі навколишніх сіл, відходи приносило водою з громад вище за течією. Ці села розташовані в Національному парку, і облаштування полігонів для сміття там заборонено законом. Втім, такий полігон все ж був у нульових роках. Саме коли його закрили (за законом), ситуація зі сміттям зовсім вийшла з-під контролю: люди, не маючи куди вивозити відходи, залишали їх просто у лісі, на берегах річок.

Берегом прибиральчани називають узбережжя водосховища, це для нас особливе місце, і ми пишемо його з великої літери. Прибиральчани – це люди, які рятують Закарпатське море від сміття. Це слово придумав Роман, воно світле і тепле – дуже пасує людям, які їдуть за сотні кілометрів, аби вдягти рукавички та зробити кращим цю частинку української землі. Він казав: є заробітчани, що їдуть далеко, щоб заробити грошей. А є прибиральчани, які їдуть далеко, щоб поприбирати, рятувати природу, а також за класними емоціями та знайомствами.

Роман продовжує нас надихати

Роман пішов на фронт добровольцем одразу, коли почалось повномасштабне вторгнення. Казав, що це вирішальна битва і ми маємо зробити все, аби покінчити з цим ворогом, і щоб нашим дітям не довелося воювати. Роман був розвідником у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Він загинув, захищаючи Україну на південно-східному напрямку, 26 травня 2022 року.

Саме Роман почав боротьбу за Закарпатське море. Він надихнув та запалив тисячі інших сердець, вірив – ми виборемо чисте Закарпатське море. Тому ми просто не мали права зупинитися, а мрія двох стала мрією тисяч українців. Роман продовжує нас надихати, хоч фізично і не поруч. Його гасло: «Прибери Карпати, як у себе біля хати!» було за початковим задумом націлене на місцевих жителів, аби нагадати їм, що дім не обмежується стінами чи парканом. Дім – це значно ширше: твоя громада, область, країна і твоя планета. Ми «цілились» в село, а «влучили» навіть за сотні кілометрів від Колочави. Це гасло надихнуло українців з різних куточків країни і вони їдуть сюди, аби врятувати це місце.

Прибиральчани об’єдналися у спільноту CHYSTO.DE?! Dream Team з 11 людей щоденно працюють над тим, щоб ця ініціатива жила і реалізовувалися. Боротьба триває, і ми вже маємо одну перемогу.

Сотні людей загадали одне бажання під зорепадом – і воно збулося

21-й Екопікнік 12-13 серпня у нас був «Зірково-науковий». Це особливі дати. 13 серпня – день народження Романа. Культурна програма теж була особлива, адже це якраз був пік Персеїдного потоку. Ввечері усі прибиральчани полягали на траву та дивилися, як з неба ллються метеоритні вогні, спілкувалися, згадували, мріяли.

У нас була така сімейна традиція – на день народження Роми ми їздили в гори або до води спостерігати, як падають зорі. І зараз ми всією екородиною продовжуємо цю традицію. Минулого року під Персеїдним зорепадом ми загадали бажання про створення ландшафтного заказника на цій території. І через 4 місяці титанічних зусиль та недоспаних ночей воно збулося!

У жовтні разом з ГО «Українська природоохоронна група» ми ініціювали клопотання про статус заказника. Навіщо він потрібен? Ця територія тепер є захищеною законодавчо, і ми вже можемо реагувати на порушення. А їх чимало. Окрім прибирань та роботи з керівниками місцевих громад, ми також захищаємо Берег в суді. Ми беремо участь в судових процесах на стороні позивача – Хустського лісгоспу – проти забудовників, які незаконно розпочали забудову території. Спільно з нами в судовому процесі на боці позивача виступають також МБФ «Екологія.Право.Людина» та Закарпатська ОВА.

Статус заказника передбачає, що землі і далі охоронятиме лісгосп, але буде заборонено будь-яке будівництво, проведення комунікацій, полювання та деякі види вирубок. Тобто цей статус – ніби «імунітет» для Закарпатського моря. В першу чергу – від охочих тут будуватися або нищити природу в будь-який інший спосіб.