Від захисту України до благодійної допомоги: як родина з Ужгорода тримає бойовий та волонтерські фронти

Ужгород. Обласний центр Закарпаття з початку війни став прихистком для багатьох українців, які шукали безпеки для своїх родин, дітей. В місті відразу ж почали працювати центри з допомоги внутрішньо переселеним особам, благодійні фонди та громадські організації переорієнтували свою роботу в умовах війни. 

Одним з таких центрів по наданню допомоги став Фонд Андрія Півня, в якому вимушені переселенці мають можливість отримати необхідні речі, засоби гігієни, продукти харчування. 

На кінець лютого та початок березня в нас було багато планів. Адже проєкти Фонду, орієнтовані на підтримку талановитої молоді, майбутнього України, ужгородців, ми робили з особливим креативним підходом. Але 24 лютого ми зрозуміли, що життя змінилось. Тож змінились і наші проєкти, - розповідає керівниця Фонду Віра Півень.

Що саме Ви змінили?

В.П. Точніше буде сказати - відмінили. І взялися за зовсімновий напрямок - допомога в умовах війни. Всі дівчата, працівниці фонду, стали волонтерами, ми забули про плани і почали просто ситуативно допомагати.

Допомагати переселенцям?

В.П. Так. Почали об’єднуватися, знайомитися з людьми з Києва, Харкова, Дніпра, Херсона, Маріуполя, Сєвєродонецька, Краматорська. Тут хотілося б ще подякувати нашим європейським партнерам, які через нашу родину надавали й продовжують надавати допомогу та підтримку Україні. З Німеччини, Нідерландів, Італії, Словаччини, Чехії та інших європейських країн нам передавали гуманітарну допомогу, адже завдяки бізнесу (авт. - родина Півнів володіє заводом металопластикових та алюмінієвих конструкцій Нобілекс) ми маємо склади. А отже могли приймати фури, розвантажувати, розподіляти, перенаправляти. Це була цілодобова робота, де ми з дівчатами просто підстраховували одна одну, працюючи 24/7 без вихідних і відпочинку.

Було так, що забували день тижня та число. Це все безкінечне сортування… я чергувала на Фонді, спілкувалася з людьми, - розповідає Тетяна, донька Віри.

Тобто ви й тут допомагали переселенцям, і далі відправляли? Куди саме?

В.П. Так, в Ужгороді допомогу можна отримати в приміщенні Фонду на Льва Толстого 44. А відправляли по всій країні: Сумська область, Харківська, Донецька, Одеська, Луганська, Херсонська,Київська та Житомирська … вже все й не згадаю. Ми намагались звітувати в фейсбук, але розумію, що багато яких відправок пропустили, бо було не до текстів та фото. Відправляли і автівками, і бусами, і фурами. І, навіть, зерновоз був та пасажирський автобус «неоплан». І залізницею, і Новою поштою було багато відправлень. Війна не чекає і у нас часу не було обдумовувати, чим – треба думати оперативно і приймати рішення швидко. Приїхав евакуаційний автобус з Краматорська – завантажили його гумдопомогою і відправили.

Т.П. Київська область, Ірпінь…

В.П. Так, до речі, в співпраці з мером Ірпеня Олександром Маркушиним відправили як гуманітарну допомогу на Київщину і автівку, і машину швидкої допомоги, і необхідні ліки.

Це допомога переважно для цивільного населення?

В.П. Ні. Ми багато допомагаємо і військовим, адже мій чоловік Андрій(ред. - Андрій Півень, засновник Фонду) наразі виконує бойові завдання на півдні країни, на Миколаївщині, де наші прикордонники пліч-о-пліч із ЗСУ міцно тримають оборону. Андрій професійний військовий і знає справу досконало і не може собі дозволити під час війни залишитися остронь. Тому проблеми, потреби військових знаємо дуже добре, збираємо та відправляємо допомогу: для прикордонників як на південь, так і на східні рубежі, де йдуть найзапекліші бої; і для нашої 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади; військових, які дислокуються у найгарячіших точках країни.

Андрій Півень воює на півдні?

В.П. Він мобілізувався, пішов добровольцем відразу 24 лютого. Вже з 25 лютого був призначений заступником керівника штабу Чопського прикордонного загону. Тоді тут було багато роботи, бо пам’ятаєте, що відбувалося на кордонах.

Так, були черги…

В.П. Були. Але вони налагодили роботу так, щоб максимально мінімізувати час перетину кордону, оптимізувати ці черги, створити наближені до комфортних умови проходження контролю. Звісно що цю роботу могли організувати тільки ті, хто знає як працює система зсередини.

Т.П.А потім тато поїхав на південь. 

В.П. Так, Андрій на Миколаївщині вже 3  місяць. Стоїть на захисті наших кордонів.

Поки ви тут тримаєте тил…

В.П. Намагаємось. Дуже важко без нього. Андрій – генератор ідей. І у нього завжди є кілька варіантів рішення тої чи іншої проблеми. Дуже бракує тут його вміння усіх об’єднати, все «по поличках» розкласти, проконтролювати.  Та й думками постійно з ним, гортаю стрічку новин, моніторю. Бо ж він деталей не розповідає, в нього відповідь одна: «Все ок. Тримаймося. Бережіть себе». Але він наразі там, де він найбільше потрібен.

Т.П. Каже, що повернеться як виконає всі завдання. Але ж це настільки невизначено, що іноді стає занадто важко. Та ми тримаємося. Як той півник на шафці в Бородянці, пам’ятаєте? В нас такий ж є вдома, то як сили зовсім втрачаю, дивлюся на нього, і з’являється стимул рухатись далі.

Які плани на найближчий час?

В.П. З планами важко. Вже розумію, що життя не буде таким, як раніше. Роботу бізнесу та фонду доведеться серйозно переформатовувати. Ресурси наразі обмежені, перспектив швидкого їх відновлення я не бачу. Ніхто не може планувати нічого наразі. А поки кожен з нас допомагає ужгородцям та тим, для кого Ужгород став другою домівкою на певний час, а може і назавджди. Свого часу Фонд виник як продовження соціальної діяльності Нобілексу (ред. - завод віконних конструкцій) та Чарди (ред. - Гостинний двір). Тому й зараз розглядаємо можливість об’єднання креативного простору Фонду разом із необхідністю розширювати потужності Нобілексу. Принаймні поки що, на даний час, плани такі.

Т.П. Плануємо також, окрім гуманітарної допомоги, окремі невеличкі проєкти для вимушено переселених дітей та жінок. Разом із маленькими ужгородцями влаштували конкурс дитячих малюнків і відправили нашим бійцям ці малюнки, щоб тепло душі дитячих сердець зігрівало та надихало наших героїв. До Дня вишиванки проводили майстер-класи для дітей з малювання вишиванок. До 1 червня (ред. - День захисту дітей) теж маємо думки.

В.П. Ми бачимо складнощі, з якими стикаються люди зараз, і намагаємося хоча б в якихось питаннях полегшити їх життя, десь розрадити, а десь допомогти.

Т.П. Коли Фонд тільки створювався, більше двох років тому, його ідеєю була «Ужгород - наш спільний дім». Тепер ці слова набули особливого значення. Наше місто й дійсно стало спільним домом, тільки вже для всієї країни. У нас багато роботи попереду, але найголовніше завдання – наша спільна ПЕРЕМОГА!

Юлія Давидова для 0312.ua