Боротьба за життя: 5 неймовірних історій про тварин з ужгородського притулку Барбос

Тим паче, що так хочеться добрих новин та розповідей, а не цифр та статистики, які кожного дня стають безжальнішими.

Той, хто спостерігає за публікаціями ужгородського притулку для тварин «Барбос» у соціальних мережах, вже добре знає його хвостатих підопічних. Волонтерки організації настільки вміло ведуть сторінки і з такою любов’ю описують тварин, що багатьох вихованців ми вже впізнаємо, знаємо їхню історію, повадки, вболіваємо за здоров’я і, звісно, радіємо успіхам.

Та напевно найулюбленіша рубрика усіх підписників «Щасливі історії «Барбос» (#HappyEndBarbos). Тут можна простежити за щасливчиками, яких люди забрали додому в сім’ю.

Ми вирішили відшукати п’ятьох героїв «Барбосу», за яких вболівала чи не вся спільнота, і які, врешті, потрапили у добрі руки. Поцікавилися, як склалася доля, як змінилося життя песиків та їхніх господарів після того, як вони знайшли один одного.

Аватар

До ветеринара Дмитра Дацюка його привезла волонтерка «Барбоса» Оля. Малюка Анжело (так спочатку назвали песика) знайшли в мікрорайоні «Радванка» на смітнику у критичному стані. 2-місячному цуценяті пацюки відгризли вуха і задні лапки. Брудні рани гноїлися, він вмирав і вже не подавав ознак життя.

– Я добре пам’ятаю той виклик, – пригадує Дмитро. – Надивився всякого за свою практику, але тут просто серце не витримувало. Кров запеклася, все гнило, стирчали кістки. Почали відразу капати, шанси на те, що цуценя виживе, були мізерні.

Та малий виявився справжнім борцем. Реабілітація тривала 3 місяці. Загальними зусиллями ветеринара і волонтерів Анжело таки вдалося виходити. Рани загоїлися, песик навчився пересуватися на куксах. За мужність, силу духу, нестримну жагу до життя ветеринари нарекли Анжело Аватаром. І так прив’язалися до нього,  що вирішили залишити в клініці.

– Він виріс на наших очах. Спочатку шукали сім’ю, яка б його прихистила. Але ніхто не знаходився і якось поступово все затихло. Аватар став нашим, – каже Дмитро, який часто має справу з підопічними притулку «Барбос».

До Аватара в клініці звикли і працівники, і пацієнти. Він вилянням хвоста зустрічає усіх відвідувачів. На когось гавкає, когось боїться, з кимось грається. Впізнає цуценят, які приходили раніше, а потім виросли. Зворушливо співчуває тваринам, яким роблять операції, – підбігає до столу, облизує або сидить в кутку і жалісно скавулить. Впізнає на вулиці тривожні сирени швидкої допомоги чи пожежної і реагує виттям.

За 3 роки перебування в клініці Аватар став добрим дорослим псом, який призвичаївся до своєї інвалідності. Спочатку Дмитро одягав йому на задні кукси чобітки, але собаці вони не сподобалися. Так і ходить – опирається на передні, а задні лапи підтягує.

На питання, як змінилося життя з появою Аватара, Дмитро відповідає: «Радикальних змін немає, але відчутна гармонія – з природою, нашими меншими друзями, навколишнім світом. Аватар позитивно впливає на людей, веселить, співчуває. Дуже раджу з притулку брати собак, бо вони нестандартні. Вони індивідуальні, віддані. І ви зробите подвійну справу – допоможете собі і тварині, яка потребує допомоги».

Барбі

У 16-річної Дарина Колесник з її Барбі – гармонія. Завжди вдвох, всюди разом – і в сонце, і в дощ, і сніг. Даша створила для своєї улюблениці всі умови і навіть сторінку в Інстаграм barbie.-.dog На світлинах головна героїня демонструє насичене собаче життя і портрети у найвигідніших ракурсах.

Дуету Дарини і Барбі 2,5 роки.

– Спочатку з сім’єю і друзями ми просто пішли у «Барбос», хотіли чимось допомогти, не мали наміру брати собаку. А там якраз у них трапився бебі-бум. До притулку потрапило багато цуценят і одна собачка нам дуже сподобалася. Їй було всього півтора місяці, слабенька дуже була. Сфотографували, показали вдома бабці і вона сказала, що треба забрати. Але у «Барбосі» якраз епідемія парвовірусу почалася, там оголосили карантин і сказали нам прийти через 2-3 тижні, коли всіх підлікують. Так сталося, що з 5-ти цуценят, яких викинули біля озера, подолала вірус тільки вона. Ми зрозуміли, що ця собачка точно вижила заради нас, – розповідає свою історію дівчина.

Так песик потрапив до Дарини. Назвали Барбі, бо співзвучно з «Барбос», тільки по-дівчачому.

Із появою собаки в квартирі Колесників з’явилася ще одна  полиця для взуття – вища, бо все відразу потрапляє під гострі зуби Барбі. Разом з тим вона щодня дарує членам сім’ї море позитиву.

– Щоранку я прокидаюся о 6-й, бо мене кличуть погуляти. І поступово я полюбила ці прогулянки на свіжому повітрі. Коли поганий настрій, вона це відчуває. Сяде поруч, здихне – і в неї вже теж сумний настрій. Вона моя щира подруга і співучасниця всіх моїх затій. З Барбі моє життя стало більш кольоровим. 

Джесіка

– У нашій сім’ї раніше були собаки. Але коли вони помирали, я так важко це переживала, що кожного разу казала собі: досить, більше нізащо не візьму. Та одного разу ми зупинилися на заправці і побачили там цуценят у коробці, які жили просто неба. Один із них підійшов до нас, син вмовив його забрати і так у нас з’явився Блек, – розповідає Віра Лабазова. – А коли ми переїхали з Чопа в Ужгород, то разом з будинком, який ми купили, нам у спадок перейшла собачка Кікі. Коли вона померла від хвороби і Блек дуже сумував, ми цілеспрямовано поїхали в «Барбос». 

За притулком я давно спостерігаю, допомагаємо, чим можемо. І там видивилися собачку. А коли поїхали за нею, назустріч вибігла ось ця і так нам зраділа, що ми розгубилися. Чоловік сказав, що вона нас сама обрала. І ось 4-й тиждень, як у нас живе Джесіка. Волонтерка Олександра, віддаючи її, сказала, що за жодну собаку так не хвилювалася. Бо, видно, дуже її ображали в минулому, по ній це було видно. Тож ми не знаємо її стару історію, але тепер створюємо їй нове життя.  

Джесіка дуже шустра, допитлива собака. Навіть встигла пошкодити лапу, гасаючи з новим другом по двору. Ніжку вже підлікували, але гіпер-активність триває.

– Блек її прийняв і вони відразу подружилися. Разом сплять, їдять, один одному мордочки облизують. Блек вчить, що можна робити, а що ні. Таке враження, ніби Джесіка тут жила весь час, – ділиться жінка.

У мене з нею з’явилося більше позитивних емоції. За собаками можна годинами спостерігати. А коли хтось повертається додому, то не передати словами – зацілує, обскаче, заоблизує. Але і дресируванню піддається. Слухається, якщо строго їй щось сказати.

Я вірю, що із собакою до людини приходить ангел. Це останні ангели на Землі. Вони вміють забирати на себе від господарів негатив, берегти їх і охороняти. Собаки з притулку особливі. Мені здається, що вони більш чутливі і віддані. А ще вони добріші і розумніші за людей.

Рудик (Філя)

До «Барбосу» Філя потрапив майже неживим руденьким цуценям з вибитим гнійним оком. Око врятувати не вдалося. Рану вичистили, обробили і наклали шви. Було зрозуміло, що в такому стані кволого песика, який до того ж, не повинен був вирости великим, не можна віддавати в притулок до інших собак. Волонтерка Юля забрала його додому на перетримку. Лікувала, годувала і шукала нових господарів.

Фотогенічний Філя відразу став улюбленцем волонтерів і підписників «Барбосу». А відсутність ока тільки додавала шарму Юлиному підопічному. Однак нові господарі ніяк не знаходилися. Філя потребував люблячих турботливих рук і через слабке здоров’я – ще й житла в помешканні, а не в дворі.

Юля вже готова була залишити Філю у себе, незважаючи на власну собаку, але одного разу за ним приїхала Ліля. Відбувся контакт, взаємна симпатія і рудий поїхав додому.

Розповідає Лілія Лукеча: 

Фейсбук зробив свою справу: я побачила його фото, коли дівчатка його тільки підібрали і відвезли до лікаря. І потім щоразу, коли я наштовхувалася на його фото, думки про те, що це наша собака, переслідували мене. Коли в грудні я прочитала пост, мовляв, візьміть мене, я такий добрий, у мене таке велике серце, це мене просто розтопило і стало останньою краплею. Я негайно зателефонувала дівчатам. Щойно приїхала, Філя моментально на мене вистрибнув. І волонтерка Юля зрозуміла, що мені його можна віддавати.

Вдома на нас чекав 6-річний Макс породи такса. Ми хвилювалися, як вони сконтактують, але Макс його відразу полюбив, побіг показати сад, будинок, що до чого, весь час опікав, став для нього старшим братом. А малий тепер його у всьому копіює.

Ми дали йому іншу кличку. Тепер це Рудик, бо рудий. Він не дуже слухняний: ви там собі покричіть, а я побігаю. Ще малий, тому поводиться, як усі діти.  Надзвичайно енергійний, але прекрасно розуміє інтонацію. Намагаємося встановити правила і дотримуватися їх.

Помітила, що коли він був щеням, то, напевно, його били. Був такий випадок: у мене впав рушник і я різко його ловила. То Рудик так злякався, пригнувся. Ніби як реакція на удар.

Чи змінилося щось у моєму житті з його появою? З упевненістю можу сказати, що він не замінив собаку, яка у нас була раніше, померла і за якою я дуже сумую. Вони зовсім різні. Але він знайшов свою особливу нішу у моєму серці.

Немає ніякої різниці – породиста собака чи дворняжка. Забираючи таку тваринку з притулку, у першу чергу, ви робите це для себе. Бо ти повинен щось добре зробити у цьому житті. Мені приємно, що моя історія з Рудиком надихнула багатьох моїх знайомих і сторонніх людей. Багато хто мені сказав, що теж хоче забрати собаку з притулку.

Бєлка

Розповідає Юлія Парій: 

У 2013 році волонтерка Іра Азізян зателефонувала мені, мовляв, збирайся, їдемо рятувати собаку. Якась жінка повідомила, що у Боздоському парку біля ларька з хотдогами живе собачка, якій зовсім там не місце. Її туди приніс сторож, але ось уже 3 дні він не приходить, а інша вівчарка за нею гониться, ніхто її не годує, живе сама. Скинула фото – воно таке мале, залякане. Ми приїхали, знайшли ту будку. Песик подивився мені в очі і завмерла. Прийшов директор парку, почав щось кричати, але ми пояснили, що цей собака точно тут не може нічого охороняти і з боєм забрали його звідти. Я принесла Бєлку додому, поклала в душ і жахнулася – стільки бліх я ще не бачила. У неї була довга брудна сплутана шерсть і на нас чекало багато роботи.

Цю собаку ми віддали одній жінці на перетримку, бо у мене в цей час перебувала інша. Притулку «Барбос» тоді ще не було, ми просто волонтерили. Наступного разу ми знову зустрілися з Бєлкою у ветклініці у Діми, коли робили щеплення собакам. Вона підійшла до мене, зазирнула в очі і у мене щось йокнуло. У тих очах – вся печаль світу. Телефоную Ірі, але вона каже, що її вже хоче забрати якийсь хлопець для своєї дівчини. Та я все одно відчувала, що вона буде моєю. Так і сталося: через 3 дні ті люди чомусь її повернули і Бєлку я забрала собі.

Минуло 3-4 місяці, ми гуляли, раптом Бєлка насторожилася, почала принюхуватися і чкурнула до якогось чоловіка. Це виявився сторож із парку, впізнав її, вона до нього стрибає, лащиться.  Ми переговорили і він сказав, що не мав часу нею займатися і якщо їй у мене добре, то нехай залишається. Тут уже мені стало цікаво: я їй стільки любові подарувала, кого ж вона вибере? Відійшла на добрих 15 метрів і спостерігаю, до кого побіжить. Бєлка дивилася то на мене, то на нього. Мені ці секунди здалися вічністю. І потім все ж таки побігла до мене. Це був переломний момент.

З того часу ми всюди разом – брала її в походи, вона любить в моєму рюкзаку на мені кататися на мотоциклі, в машині відразу сідає на переднє сидіння. Якась там у ній тече голуба кров, я це відчуваю. Страшенно любить ласку. Коли я підіймаюся сходами в під’їзді, а вона мене зустрічає, то ми через кілька сходинок зупиняємося, обнімаємося, цілуємося. Інакше вона не дасть дійти до дверей.

Довго боялася дітей, видно, вони колись у парку її ображали. І коли бачить парасолю, лягає, повзе. Напевно хтось бив чимось її таким. Зараз я дарую їй всю свою ніжність, на яку тільки здатна. І отримую ще сильніші емоції у відповідь.

Чому потрібно брати собаку з притулку? А чому ні? Для чого щось купувати, якщо можна взяти, отримати максимальну любов та ще й зробити щасливою тварину. Але це ще й відповідальність, і це також потрібно розуміти.

Я досі волонтерю, беру на перетримку тварин з «Барбосу», коли потрібно. От і Філя у мене жив півтора місяці. Дуже рада за нього зараз.

Моє життя змінилося з появою Бєлки. Це абсолютна любов. Ніхто ніколи тебе так не буде любити, не буде настільки відданим, як собака, яку ти заводиш. Це найвірніші друзі, які повністю тобі довіряють і віддають тобі своє серце. Цілком і без останку. І це безцінно.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та отримуйте новини ще оперативніше!