Кіборги витримали, не витримав бетон: сьогодні 5-та річниця падіння вежі Донецького аеропорту (ФОТО)

13 січня 2015 року обвалилася диспетчерська вежа Донецького аеропорту. Вона стала символом героїзму захисників України.

Оборона донецького аеропорту розпочалася 26 травня 2014 року після того, як бойовики захопили інфраструктуру, і ВСУ провели спецоперацію із зачистки території. Після цього українські бійці протягом 242 днів захищали об'єкти ДАПа.

Оборона ДАП тривала всього на тиждень менше, ніж оборона Севастополя під час Другої світової війни, і набагато довше, ніж оборона Брестської фортеці.

За мужність і безстрашність проросійські пропагандисти назвали захисників донецького аеропорту кіборгами.

Диспетчерська вежа Донецького аеропорту була «очамі» захисників ДАПу, вона обвалилася після майже 8 місяців щоденних обстрілів.

Під час оборони ДАПа загинули понад 200 українських бійців, 58 з них — в останні кілька діб.

Донецький аеропорт був захоплений бойовиками в кінці січня 2015 року, коли, скориставшись перемир'ям, для евакуації своїх убитих і поранених, вони замінували і підірвали будівлю, де розташовувалися захисники ДАПа.

Спогади «кіборгів»:

Анатолій СВИРИД, головний старшина

– До війська мене мобілізували влітку 2014 року. Служив у 90-му батальйоні 95-ї аеромобільної бригади. В аеропорту побував двічі: восени 2014-го та взимку 2015-го. Дні, проведені там, ніколи не зітруться з пам’яті. Особливо поріднилися з хлопцями, з якими боронив цей об’єкт. Адже життя кожного залежало від тих, хто поруч. За кілька тижнів перебування в ДАПі не побачив жодного боягуза. Ніхто не ховався за спини інших. Нас штурмували місцеві бойовики, російські десантники та спецпризначенці. Однак ми не лише втримували свої позиції, але й добряче давали по зубах окупантам та відправляли в «пекло».

Сергій ГАЛЯН, солдат 95-ї аеромобільної бригади

– Хлопці в Донецькому аеропорту перебували в повному оточенні. Адже на верхньому поверсі й у підвалах були вороги. Усю навколишню територію прострілювали снайпери. Це важко усвідомити, що відступити нікуди. Коли заїхав в аеропорт під шквальним вогнем, одразу зрозумів: «Якщо буде найжорсткіший сценарій, відступити не зможемо». Ми всі усвідомили: треба стояти до останнього набою.

Павло САЛІКОВ, боєць Добровольчого українського корпусу на позивний «Фін»

– Я служив у штурмовій роті. Спершу воював у Пісках, де обстріли не вщухали. На бойові завдання з побратимами ходив за межі старого терміналу, займали позиції в районі паливного сховища й за можливості коригували вогонь по танках противника. Стосунки між військовими ЗС України й добровольцями були добрі. Повна взаємодія! Ми виконували накази, які ставив «Редут» – кадровий офіцер, який тоді керував обороною аеропорту. Підтримували один одного, ділилися їжею, водою, боєприпасами. Разом били ворога. Жодної різниці. Ми були рівні, бо стали бойовими побратимами!