«Червоні лінії» Боржави: що можна будувати на карпатській полонині (ДОКУМЕНТИ)

В одному з епізодів відомого твору іспанського письменника Мігеля де Сервантеса головний герой Дон Кіхот бореться з дерев’яними млинами-вітряками. Таким чином він намагається продемонструвати свою лицарську доблесть та відвагу. Зрештою, жодної небезпеки для Дон Кіхота вітряки не несуть – в цьому і полягає алегорія твору. Але що, коли дерев’яні вітряки модернізуються, і у двадцять першому столітті перетворюються на велетенські металеві конструкції? Що, коли за цими вітряками стоїть чимало багатих та могутніх людей – від інвестора, який попри все бажає їх будувати до місцевої влади, яка попри все бажає догодити інвестору. Тоді алегорична сценка іспанського митця втрачає свою первинну іронію й перетворюється у сувору українську реальність.

Аби зрозуміти, звідки така реальність взялася, треба повернутися ще у далекий 2008 рік, коли в Україні запровадили так званий «зелений тариф» – економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою. Цей механізм передбачає не тільки збільшення ціни електроенергії, виробленої на сонячних, гідро чи вітроелектростанціях, але й зобов’язує регіональних або національних електропостачальників купувати її. З того часу пройшло більше десяти років. Наразі, за даними, які наводить «Економічна правда», в нашій країні 2% виробітку електрики припадає на відновлювальну енергетику, але забирає сектор 9% грошей ринку, а бенефіціарами «зеленої енергетики» здебільшого є бізнесмени, так чи інакше пов’язані з політикою.

Взагалі, «зелена енергетика» в Україні та на Закарпатті зокрема стала доволі заполітизованою. Це дуже добре прослідковується на прикладі бізнесу малих гідроелектростанцій у розслідуванні закарпатської журналістки Олени Мудрої «Заробіток на «чистій енергетиці»: хто на Закарпатті лобіює будівництво малих ГЕС на річках Карпат». Виходячи з даних, опублікованих в матеріалі, основними вигодоотримувачами «зеленої енергетики» є родини чиновників: «губернаторів» та депутатів. Тому не дивно, що коли на такий «ринок» заходить справжня іноземна компанія-інвестор – очікування доволі оптимістичні.

Проте наш матеріал не про хорошого чи поганого інвестора. Наш матеріал про правила гри, баланс інтересів бізнесу та громади, а також про владу, особливо місцеву, яка має слідкувати за дотриманням цих інтересів, в першу чергу з державницької позиції, та встановлювати своєрідні «червоні лінії», керуючись правовими підставами. На жаль, дуже часто подібних «червоних ліній» ні для влади, ні для бізнесу немає.

* * *

23 січня 2017 року між Закарпатською ОДА та турецькою фірмою Enisolar Energy підписано Меморандум про співпрацю, метою якого є будівництво вітрових електростанцій в області. За 2,5 роки його існування Меморандум не оприлюднили ані обласна адміністраця, ані ТОВ «Атлас Воловець Енерджи». Це фірма з юридичною адресою у Воловці, створена для реалізації проекту. У документі ніяк не згадується, що будівництво вітряків планують на гірському хребті Боржава.

Варто зазначити, що у липні 2014 року Закарпатська обласна рада затвердила регіональну схему формування екологічної мережі краю. Згідно неї, територія полонини Боржава є ключовою її зоною.

Однак саме на початку 2017 року у публічному просторі з’являється інформація про масштабний як для Закарпаття проєкт будівництва вітрової електростанції з 34 вітряками у Свалявському та Воловецькому районах, а точніше – на полонині Боржава. Реалізаторами проєкту стали турецька фірма «Гюріш» в якості інвестора та ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» в якості забудовника.

Здавалося б приналежність згаданого гірського хребта до екологічної мапи Закарпаття мала стати вагомим аргументом для забудовника змінити локацію розміщення вітряків на більш прийнятну та менш важливу для екосистеми краю. Однак, як зазначає у своєму матеріалі для «Української правди» еколог Катерина Борисенко, представники інвестора і забудовника заявляли, що вирішальний фактор – гарний вітровий потенціал Боржави і наявність підстанції для підключення ВЕС у Воловці.

Та все ж варто зазначити, що з точки зору законодавства, на цьому етапі вирішальним для початку реалізації проєкту є рішення місцевої влади, а саме районних державних адміністрацій, у сфері повноваження є затвердження детальних планів території для будівництва в тому числі вітрових електростанцій. Відповідно до статті 19, пункту 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: «Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів».

Отже, згідно відповіді профільного управління Закарпатської ОДА та державної установи, яка розробляла Схему планування області, території Боржавської полонини призначені ні для чого іншого, як для туристично-рекреаційної галузі. Яким чином місцеві чиновники побачили у ВЕС туристичний та ще й рекреаційний потенціал залишається тільки здогадуватися.

Водночас, тільки влітку 2019 року, на не відповідність проєкту ВЕС на Боржаві нормативним документам у сфері містобудування звернули увагу в Закарпатській обласній державній адміністрації.

У розпорядженні чітко зазначено, що затвердження детального плану території очільниками Воловеччини та Свалявщини суперечило чинному законодавству, Схемі планування Закарпатської області та Схемі планування згаданих районів. В такому випадку важко говорити про врахування державних та регіональних інтересів – неспростовним, згідно тексту, залишився тільки факт реакції на клопотання фірми-забудовника, тобто врахування інтересу інвестора.

Поза тим, рішення обласної адміністрації, яке визнало «районні» розпорядження такими, що суперечать законодавству, виявилося суто декларативним – жодного правового ефекту на місцеві адміністрації не мало. Ба більше, згідно відповідей на наш інформаційний запит у Свалявській та Воловецькій РДА все ще вважають розпорядження щодо затвердження детального плану території законним, хоча таким, що «вичерпало свою дію фактом його виконання».

У відповіді Свалявської РДА йдеться про те, що розроблена містобудівна документація відповідає Схемі планування Свалявського району 1978 року, попри те, що у розпорядженні т.в.о. голови Закарпатської ОДА зазначається протилежне. Журналісти «ПравдаЄ» вже готують інформаційний запит, аби дізнатися, хто з двох державних адміністрацій оперує неправдивою інформацією. Адже, як так сталося, що ще в 1978 році радянські керманичі Свалявщини запланували на Боржавських полонинах конструкцію, подібну ВЕС. А саме так виходить з відповіді Свалявської РДА. І, зрештою, чому планування району суперечить плануванню області, що так само виходить із відповіді Свалявської РДА.

Отже:

розташування вітряків на Боржаві суперечить Схемі регіональної екологічної мережі; розташування вітряків на Боржаві суперечить Схемі планування Закарпатської області; розташування вітряків на Боржаві суперечить іншим нормативним актам, зокрема розпорядженню очільника Закарпатської ОДА;

Тим не менше, питання щодо зведення ВЕС на Боржаві все ще відкрите. На момент підготовки матеріалу єдиною інстанцією, яка має вирішити долю проєкту є закарпатський суд, в стінах якого наразі і проходять найгарячіші суперечки.

Станіслав Данко та Олексій Шафраньош

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту журналістських розслідувань «ПравдаЄ». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».