Закарпатський "Синевир": чарівнича краса та нецивілізована природа

У Карпатах золота осінь — саме той час, коли варто сюди їхати, аби насолодитися неймовірними барвами лісу, туманами, ще не змерзлими гірськими річками й водоспадами, пожовклими полонинами та вершинами гір у снігу. І, звісно ж, найкраще цей час провести на території нацпарків — адже саме тут можна побачити “нецивілізовану” природу. Майже завжди вона вражає красою — неймовірно сильно!

На Закарпатті нині є три офіційні нацпарки. Найпопулярніший із переліку — магніт закарпатського туризму НПП “Синевир”, водночас Ужанський Нацпарк називають найбільш проблемним у сенсі інфраструктури та господарювання (через часті скандали з рубками й активістами), ну, а Нацпарк “Зачарований край” — найменш розкрученим і відвідуваним.

У першому матеріалі міні-проєкту інтернет-видання Укрінформу розповідається про те, що ви ще не бачили в НПП “Синевир” — навіть якщо ви там уже сто разів бували. Адже кажуть, що тут можна продавати навіть повітря — і за нього варто заплатити!

Там озера й Колочава — гори зліва, гори справа

У Нацпарк “Синевир”, достоту, приїжджає кожен, хто їде на Закарпаття, озеро Синевир – це must seen у будь-якому екскурсійному турі регіоном. Так само, як і Центр реабілітації бурих ведмедів або найдовше гірське село Колочава, чи зруйнований єдиний у Європі Музей лісу і сплаву — це ті три магніти, які ваблять масового туриста і є популярними.

Торік у Нацпарку пробували відродити легендарний Музей лісу і сплаву, від якого після руйнівної повені 1998 року залишилася тільки згадка — вода прорвала ще австро-угорську греблю, знесла музей, він майже двадцять років так і простояв. Шляхом складних юридичних маніпуляцій за ініціативи Закарпатської ОДА часів Геннадія Москаля музей було передано з комунальної власності в державну, а в 2018-му на відновлювальні роботи було виділено 53 млн грн з держбюджету, і навіть розпочато нарешті роботи з відновлення греблі. Втім підрядник роботи у 2018-му розпочав, але не завершив, а в нинішньому році їх не відновили узагалі.

- Але парадокс – у тому, що всі ці місця-магніти більшість туристів відвідує похапцем, – каже Олександр Коваль, експерт із регіонального туризму, директор порталу Турінформ Закарпаття.

– Адже середньостатистичний тур до НПП “Синевир” передбачає, що вас повезуть на озеро Синевир, де ви зможете заселфитися на фоні відбитих у воді смерек, купити сувенір дорогою назад, подивитися на реабілітованих ведмедів і, може, ще побачити скансен у Колочаві. А тим часом справжня краса Нацпарку лишиться поза вашою увагою — бо на неї треба більше часу. Тому я завжди відмовляю туристів їхати в Синевир на півдня-день, й агітую залишатися в котромусь із сіл на території Нацпарку на ніч.

Найцінніше в нацпарку - повіртя і краєвиди

- Коли у мене в таких випадках питають: “А чим ще цікавий Синевир, аби там залишатися довше?”, – я зазвичай запитую у відповідь: “А чи задоволені ви повітрям, яким дихаєте вдома і чи знаєте ви, що в Національному парку “Синевир” повітря – найчистіше в Україні?” – каже Олександр Коваль.

- Це неймовірно чисте повітря є фішкою парку. Власне, однією з. Бо ще в таких випадках я перераховую також тишу, чисту воду, ліс, краєвиди... Це все те, що не продається за гроші, але саме воно і є тим, що тут найбільш вартісне і що насправді – must seen у Нацпарку “Синевир”. Усім цим потрібно насолоджуватись. Там треба бути якнайдовше! Ходити екологічними стежками, підніматися в гори, спускатись, отримувати фізичне навантаження і дихати. Це фантастичні відчуття, яких ви не знайдете ніде більше! Зрештою, усе це синтезується в задоволення та позитивні емоції. Тому я своїм туристам відповідаю в таких випадках — мовляв, коли ви шукаєте, де отримати гормони щастя, вам сюди, до Нацпарку ”Синевир”.

Олександр Коваль переконує туристів лишатися тут більше, як на день. Щоб було коли пройтися однією із 13-ти екостежок нацпарку.

Окремо слід сказати про нерозкритий потенціал «Школи вівчарства» – проєкт, який запустили кілька років тому для підтримки та розвитку традиційного вівчарства на Верховині. Ідея в тому, аби охочі могли ставати учнями вівчарів, кілька днів проводити з ними на полонині, допомагати випасати овець і вчитися робити сир.

Ще одне озеро, але дике

Юрій Бабічин, начальник відділу екологічної освіти НПП “Синевир” каже, що на території нацпарку (а це майже 43 тис. га) є 13 маркованих екостежок.

- Особливо цікавим серед маловідомих об'єктів нашого нацпарку є Дике озеро. Це маловідвідувана локація — але я особисто зараховую це радше до її плюсів, аніж до мінусів, бо ліниві туристи, які можуть доїхати на Синевир, їдуть саме туди, а у вас тим часом є ще унікальна можливість, піднявшись пішки на Дике озеро, побути віч-на-віч із природою. Озерце невелике порівняно з Синевиром, воно на схилі гори Ґропа, має острівець посередині з дуже цікавими ендеміками – як наприклад, росичка — хижа рослина, яка їсть комарів.

Ті, що потопають у смітті

Ну, і ще одне, що варто робити в плані розвитку туристичного потенціалу — провести роботу з адаптації місцевого населення до умов і правил, які діють на території національного парку. Населення звикло використовувати природні ресурси, та є червоні лінії, які не можна перетинати, каже Коваль.

Зараз у нацпарку пробують над цим працювати із жителями сіл Тереблянської долини — адже проблема вивозу твердих відходів тут стала критичною. На узліссях, у видолинках, просто на березі річки — купи і гори цього сміття. І найгірше, що це все бачать туристи — тільки цього літа було кілька “сміттєвих скандалів” у мережі через те, що люди, які приїхали відпочивати у місцевих садибах, замість гір і чистої річки бачили зі своїх вікон гори сміття на тій річці.

Основна проблема – в тому, що місцева влада не може знайти підприємця, котрий би вивозив тверді побутові відходи із сіл (тут купа нюансів: гірські дороги, і та обставина, що чуже сміття на переповнених полігонах інших міст не приймають), а з іншого боку, місцеве населення не розуміє, що єдиний вихід — це перетворити своє сміття на товар і продавати його.

Влітку ужгородська екоорганізація “Еко-сфера” провела низку семінарів на тему сортування сміття для жителів сіл Теребовлянської долини, зокрема і тих, що на території Нацпарку “Синевир”.

- У результаті на грант від Мінекології, який фінансувало МЗС Чехії, у трьох селах було встановлено контейнери для роздільного збору сміття — скла та пластику — мова про Синевир, Синевирську Поляну, Колочаву, – каже еколог Оксана Станкевич-Волосянчук. – Ми знайшли також підприємця, котрий згоден купувати це сортоване сміття. Але практика показує, що місцеві жителі й далі не сортують: у контейнери викидають різне сміття, також продовжують, очевидно, викидати його на берег річки чи узлісся.

Розгорнуто читайте за посиланням.