Туристичний Синевир: Зелений мед, гори сміття та надія на розвиток (ФОТОРЕПОРТАЖ)

У Карпатах золота осінь — саме той час, коли варто сюди їхати, аби насолодитися неймовірними барвами лісу, туманами, ще не змерзлими гірськими річками й водоспадами, пожовклими полонинами та вершинами гір у снігу. І, звісно ж, найкраще цей час провести на території нацпарків — адже саме тут можна побачити “нецивілізовану” природу. Майже завжди вона вражає красою — неймовірно сильно!

Але часом щось вражає і неприємно, наприклад, нецивілізованість місцевих жителів, які лишають купи побутового сміття на лоні цієї чудової природи. Усе це разом змушує задуматися над тим, як і що треба зробити, аби наші нацпарки залишали у відвідувачів тільки хороші враження?

На Закарпатті нині є три офіційні нацпарки. Найпопулярніший із переліку — магніт закарпатського туризму НПП “Синевир”, водночас Ужанський Нацпарк називають найбільш проблемним у сенсі інфраструктури та господарювання (через часті скандали з рубками й активістами), ну, а Нацпарк “Зачарований край” — найменш розкрученим і відвідуваним.

Їхня інфраструктура далека від мрії, навіть потрапивши у сусідні – за 200 км – Високі Татри (гірський масив, частина Західних Карпат у Словаччині та Польщі), де також є Нацпарк, розумієш, що кордон багато значить — бо їхні й наші нацпарки — це небо і земля. Але навіть за тої мінімальної інфраструктури, яка є у нас, туристам гарантовані неймовірні враження — треба просто знати, де їх шукати.

Варіант такої навігації Закарпаттям пропонуємо у нашому редакційному міні-проєкті, де ми розкажемо про основні магніти цих місць, про їхні ексклюзивні принади, які зазвичай лишаються поза увагою пересічного туриста. А також попитаємо порад в експертів, як вирішити наболілі проблеми нацпарків — так, аби гостям від реалій життя місцевих не хотілося плакати.

У першому матеріалі нашого міні-проєкту ми розповімо, що такого небаченого є в НПП “Синевир” — навіть якщо ви там уже сто разів бували. Адже кажуть, що тут можна продавати навіть повітря — і за нього варто заплатити! І що місцеві гірські краєвиди мають чудову властивість трансформуватися в гормони щастя.

ТАМ ОЗЕРА Й КОЛОЧАВА — ГОРИ ЗЛІВА, ГОРИ СПРАВА

У Нацпарк “Синевир”, достоту, приїжджає кожен, хто їде на Закарпаття, озеро Синевир – це must seen у будь-якому екскурсійному турі регіоном. Так само, як і Центр реабілітації бурих ведмедів або найдовше гірське село Колочава, чи зруйнований єдиний у Європі Музей лісу і сплаву — це ті три магніти, які ваблять масового туриста і є популярними.

Про два з них Укрінформ уже детально розповідав: тут можна почитати про найбільше гірське озеро країни — Синевир, де стоїть унікальний найвищий в Україні дерев'яний пам'ятник карпатській легенді про любов — Сині та Виру авторства Івана Бровді – з африканського негний-дерева або махагону; тут шумлять смереки, лежать тумани і знімаються в фільмах голлівудські зірки. А ось тут — можна прочитати про Центр реабілітації бурих ведмедів. Село ж Колочава відоме як село десяти музеїв, як найдовше село на Закарпатській Верховині, як батьківщина Шугая, закарпатського опришка, як шафранова долина (навесні, коли цвіте шафран Гейфеля, – у Колочаві особливо багато відвідувачів).

Торік у Нацпарку пробували відродити легендарний Музей лісу і сплаву, від якого після руйнівної повені 1998 року залишилася тільки згадка — вода прорвала ще австро-угорську греблю, знесла музей, він майже двадцять років так і простояв. Шляхом складних юридичних маніпуляцій за ініціативи Закарпатської ОДА часів Геннадія Москаля музей було передано з комунальної власності в державну, а в 2018-му на відновлювальні роботи було виділено 53 млн грн з держбюджету, і навіть розпочато нарешті роботи з відновлення греблі. Втім підрядник роботи у 2018-му розпочав, але не завершив, а в нинішньому році їх не відновили узагалі.

Як пояснили в коментарі Укрінформу в профільному департаменті ОДА, роботи з реконструкції музею були зупинені, бо підрядник відмовився продовжувати їх через надто низьку заробітну плату, закладену в кошторисі проєкту. Наразі в Нацпарку готують проєктно-кошторисну документацію для процедури відбору нового підрядника. На спецрахунку лишається ще 20 млн грн — таким чином роботи будуть відновлені з весни 2020 року, як обіцяють.

- Але парадокс – у тому, що всі ці місця-магніти більшість туристів відвідує похапцем, – каже Олександр Коваль, експерт із регіонального туризму, директор порталу Турінформ Закарпаття. – Адже середньостатистичний тур до НПП “Синевир” передбачає, що вас повезуть на озеро Синевир, де ви зможете заселфитися на фоні відбитих у воді смерек, купити сувенір дорогою назад, подивитися на реабілітованих ведмедів і, може, ще побачити скансен у Колочаві. А тим часом справжня краса Нацпарку лишиться поза вашою увагою — бо на неї треба більше часу. Тому я завжди відмовляю туристів їхати в Синевир на півдня-день, й агітую залишатися в котромусь із сіл на території Нацпарку на ніч.

НАЙЦІННІШЕ В НАЦПАРКУ — ПОВІТРЯ І КРАЄВИДИ

- Коли у мене в таких випадках питають: “А чим ще цікавий Синевир, аби там залишатися довше?”, – я зазвичай запитую у відповідь: “А чи задоволені ви повітрям, яким дихаєте вдома і чи знаєте ви, що в Національному парку “Синевир” повітря – найчистіше в Україні?” – каже Олександр Коваль.

- Це неймовірно чисте повітря є фішкою парку. Власне, однією з. Бо ще в таких випадках я перераховую також тишу, чисту воду, ліс, краєвиди... Це все те, що не продається за гроші, але саме воно і є тим, що тут найбільш вартісне і що насправді – must seen у Нацпарку “Синевир”. Усім цим потрібно насолоджуватись. Там треба бути якнайдовше! Ходити екологічними стежками, підніматися в гори, спускатись, отримувати фізичне навантаження і дихати. Це фантастичні відчуття, яких ви не знайдете ніде більше! Зрештою, усе це синтезується в задоволення та позитивні емоції. Тому я своїм туристам відповідаю в таких випадках — мовляв, коли ви шукаєте, де отримати гормони щастя, вам сюди, до Нацпарку ”Синевир”.

Олександр Коваль переконує туристів лишатися тут більше, як на день. Щоб було коли пройтися однією із 13-ти екостежок нацпарку.

- На території парку є чимало маркованих маршрутів — детальніше про них можна погуглити чи почитати на сайті нацпарку або ж спитати карту вже на місці, в їхньому інформцентрі, – каже Коваль. – Але краще за все винайняти для цього собі гіда, так отримаєте набагато більше і корисної інформації, і насолоди від прогулянки. Одні з найцікавіших туристичних маршрутів — це похід "Синевирський перевал – г. Кам'янка – Синевирське озеро", "Лінія Арпада", "Остріки – Гребля", "Колочава – г. Стримба" та інші.

Окремо слід сказати про нерозкритий потенціал «Школи вівчарства» – проєкт, який запустили кілька років тому для підтримки та розвитку традиційного вівчарства на Верховині. Ідея в тому, аби охочі могли ставати учнями вівчарів, кілька днів проводити з ними на полонині, допомагати випасати овець і вчитися робити сир. Це надзвичайно сильний магніт, але, на жаль, через ті чи інші причини послуга не дуже користується попитом і майже не працює. Щоправда, у вихідні дні в літній сезон на полонині радо приймають організовані групи туристів і на місці продають смачну справжню бринзу.

ЩЕ ОДНЕ ОЗЕРО, АЛЕ ДИКЕ

Юрій Бабічин, начальник відділу екологічної освіти НПП “Синевир” каже, що на території нацпарку (а це майже 43 тис. га) є 13 маркованих екостежок. Вони стартують у різних місцях парку, але майже усі виводять на вершини — відтак, туристи мають змогу насолодитися неймовірними видами Тереблянської долини.

- Особливо цікавим серед маловідомих об'єктів нашого нацпарку є Дике озеро. Це маловідвідувана локація — але я особисто зараховую це радше до її плюсів, аніж до мінусів, бо ліниві туристи, які можуть доїхати на Синевир, їдуть саме туди, а у вас тим часом є ще унікальна можливість, піднявшись пішки на Дике озеро, побути віч-на-віч із природою. Озерце невелике порівняно з Синевиром, воно на схилі гори Ґропа, має острівець посередині з дуже цікавими ендеміками – як наприклад, росичка — хижа рослина, яка їсть комарів. Ще одна маловідома місцина Нацпарку “Синевир” — болото Глуханя (між селами Синевир і Негровець). Воно також додасть вражень тим, хто вміє це оцінити, – каже науковець.

ЯК ВІЗИТЕРА ПЕРЕТВОРИТИ НА ТУРИСТА І ЗАРОБИТИ СВОЇ МІЛЬЙОНИ?

Якби в нацпарку та на території сіл, що в його межах, більше думали про те, як заманити та втримати туриста, вигода від цього була б і тим, й іншим. Бо попри те, що НПП “Синевир” — облюбоване туристами місце, тут на туризмі не заробляють так, як можна, переконує Олександр Коваль.

- Якщо українець згадує Карпати, то серед 5 об’єктів чи місць, про які він пам’ятає, – точно буде озеро Синевир. І точно більшість має бажання його відвідати. Потенціал неймовірний! Українські Карпати за рік відвідує 3-4 млн гостей, тож Синевир може — і мусить! – боротись за свого прихильника. На жаль, у нацпарку наразі немає організованої системи розвитку туризму місцевими учасниками. За моїми оцінками, тут є загалом коло сотні суб’єктів, котрі точно заробляють гроші з туризму, але співпраці між ними нема, хіба час від часу виникає ситуативне партнерство. Тобто, вони не використовують на повну свій потенціал. Візитер, що приїжджає у Національний парк “Синевир”, переважно думає лише про похід на озеро: зробив фото, купив сувенір – і поїхав геть. У середньому турист проводить на території парку 2 години. Візитер стає туристом у парку тоді, коли зупиняється на ніч. Залежно від періоду року (літо і теплий період — час, коли тут найбільша кількість туристів) та від сектора проживання (приватні садиби, кемпінги, турбази, готелі) можна припустити, що нині ніч у нацпарку проводить близько 70 тисяч гостей на рік — це мізер, якщо враховувати потенціал парку. Якщо правильно вибудувати таку роботу з туристами, нацпарк може отримувати прибуток у сотні мільйонів гривень на рік.

То ж що робити, аби затримувати туриста в нацпарку, а відтак – заробляти більше?

- Якщо по пунктах, – каже Коваль, – то найперше, що треба зробити — це місцевих учасників туристичного ринку (а це Нацпарк, власники агросадиб, готелів і ресторанів) об’єднати у регіональну туристичну організацію, яка розвиватиме цей потенціал і створюватиме додану вартість. Далі слід активно працювати над встановленням партнерських стосунків як в Україні, так і за кордоном, з різноманітними зацікавленими сторонами, починаючи від туристичних операторів, екскурсоводів, різноманітних клубів та навчальних закладів природоохоронного, туристичного, аграрного профілю.

Зараз у Нацпарку вдало використовують таку співпрацю з художниками.

- Уже кілька років, а цього року захід мав найбільший розмах, ми влаштовуємо міжнародні художні пленери, під час яких митці живуть у нас в будиночках нацпарку в урочищі Рабачинка, виходять на етюди, проводять творчі зустрічі та майстер-класи для місцевих школярів. На цей час наші будиночки перетворюються на арт-резиденцію, відтепер позиціонуємо Рабачинку саме так і надалі розвиватимемо її в цьому сенсі, – каже Юрій Бабічин.

ТІ, ЩО ПОТОПАЮТЬ У СМІТТІ

Ну, і ще одне, що варто робити в плані розвитку туристичного потенціалу — провести роботу з адаптації місцевого населення до умов і правил, які діють на території національного парку. Населення звикло використовувати природні ресурси, та є червоні лінії, які не можна перетинати, каже Коваль.

Зараз у нацпарку пробують над цим працювати із жителями сіл Тереблянської долини — адже проблема вивозу твердих відходів тут стала критичною. На узліссях, у видолинках, просто на березі річки — купи і гори цього сміття. І найгірше, що це все бачать туристи — тільки цього літа було кілька “сміттєвих скандалів” у мережі через те, що люди, які приїхали відпочивати у місцевих садибах, замість гір і чистої річки бачили зі своїх вікон гори сміття на тій річці.

Основна проблема – в тому, що місцева влада не може знайти підприємця, котрий би вивозив тверді побутові відходи із сіл (тут купа нюансів: гірські дороги, і та обставина, що чуже сміття на переповнених полігонах інших міст не приймають), а з іншого боку, місцеве населення не розуміє, що єдиний вихід — це перетворити своє сміття на товар і продавати його.

Влітку ужгородська екоорганізація “Еко-сфера” провела низку семінарів на тему сортування сміття для жителів сіл Теребовлянської долини, зокрема і тих, що на території Нацпарку “Синевир”.

- У результаті на грант від Мінекології, який фінансувало МЗС Чехії, у трьох селах було встановлено контейнери для роздільного збору сміття — скла та пластику — мова про Синевир, Синевирську Поляну, Колочаву, – каже еколог Оксана Станкевич-Волосянчук. – Ми знайшли також підприємця, котрий згоден купувати це сортоване сміття. Але практика показує, що місцеві жителі й далі не сортують: у контейнери викидають різне сміття, також продовжують, очевидно, викидати його на берег річки чи узлісся.

Виглядає на те, каже еколог, що ці семінари варто буде повторити, і тут недопрацьовує також місцева влада, бо людей треба переконати, що їхнє сміття — це товар. І у них немає іншого виходу, як поводитися зі своїми відходами саме так. Ми вже маємо гарний досвід у селах цього регіону — наприклад, у Верхніх Воротах, де сортують із 2013 року, мають прес і продають своє сміття. Сільський голова каже, що 80% їхнього сміття продається.

Відтак, із цим кущем треба далі працювати, бо до людей не доходить, а тим часом нацпарк через сміття втрачає імідж, каже Станкевич-Волосянчук.

ПРО ДОРОГИ І ЯК НИМИ ЇЗДИТИ

Є у Нацпарку “Синевир” й інші проблеми, які так чи інак відчувають туристи.

- Це система транспортного сполучення. Вона зовсім не розвинена — як на території парку (сполучення між селами, місцем проживання туристів та туроб’єктами), так і поза нею – з найближчими автостанціями: Міжгір’я, Хуст, Воловець, а також із залізничною станцією Воловець. На сьогодні після 14.00 години з території парку “Синевир” виїхати громадським транспортом нереально, – каже Коваль.

Лишається також питання альтернативної доставки туристів до озера від КПП.

- Наразі ведеться дискусія про те, аби довіз до Синевира здійснювати за допомогою електромобілів або возів, запряжених кіньми. Гарні вози та коні – це екологічно, це працевлаштування 4-6 осіб та додаткові гроші для парку. Головне — єдині правила для усіх, – каже експерт із туризму.

Є ще проблема з упорядкуванням торгівлі продуктами харчування та сувенірами на території нацпарку “Синевир” (та сама проблема “зеленого меду”, яка збурила народ після публікації в Укрінформі).

Олександр Коваль переконує, що на території Нацпарку має продаватися те, що тут створено — і жодного іншого продукту з-за меж, а тим більше — сурогату чи фальсифікату.

- Потенціал продажів – 300-400 тисяч одиниць на рік, середній чек – 150 грн (орієнтовний об’єм продажу — 50 млн грн на рік, або майже 1 млн грн на місяць). Це дуже гарні гроші, тому учасникам туристичного ринку варто боротися за те, аби якість була відповідна. Бо це, знову ж таки, – імідж. Я раджу працювати за принципом, що кількість продуктів може бути й меншою, а їхня ціна та якість — вищою. І продавати ці продукти треба саме під брендом “Синевир”. Цим треба займатися вже! – наголошує Коваль.

Разом із цим формуватиметься культура візитерів також — щоб останні поважали природу та працю місцевих жителів, працівників гірських територій нацпарку “Синевир”.

Підсумовуючи, Олександр Коваль говорить, що наразі треба розуміти: той рівень якості послуг, який зараз є у Нацпарку “Синевир”, недостатній для того, щоб затримати туриста на 1-2 ночі. Але це варто робити.

- Гість, що затримується у парку, в середньому готовий сплатити 1 тис. грн (комплексно – за проживання, харчування, екскурсійні програми, дегустації, майстер-класи, сувеніри). Тому, за 1 чи 2 ночі, які проведуть тут 100-200 тисяч туристів, вони принесуть додатково 100-200 млн грн для усіх, хто працює на території сіл Нацпарку “Синевир”. Сприймайте візитера у парк, як інвестора. Але не дуріть його, пропонуючи кольоровий мед, — акцентує Коваль.

ЕКОНОМІКА РІПЛЯНКИ, АБО ПОРЯТУНОК ДИВО-СПЕЦІАЛІТЕТОМ

А насамкінець – даруємо ідею. Вона, як завжди, під ногами, чи то пак, навіть глибше — у погребі з... картоплею, яку місцеві жителі називають “ріпа”.

- Місцеві жителі готують одну просту, але надзвичайну страву — ріплянку. Це нематеріальна культурна спадщина Закарпаття. Традиційна страва жителів села Колочава та території Нацпарку “Синевир”. Має навіть свій іменний фестиваль, який в Колочаві проводять у середині червня, – каже Коваль.

Готується вона із розвареної на пюре картоплі та кукурудзяного борошна. Варять ріплянку на повільному вогні у чавунній каструлі, часто помішуючи; коли звариться картопля, додають у каструлю кукурудзяне борошно, перед тим замочене у теплій воді. Далі це товчуть до стану однорідної маси, утримуючи каструлю на невеликому вогні, додають масло і накривають кришкою на 10-15 хвилин, аби запарилось. За цей час готують засмажку із сала чи гарячих шкварок, туди додають трохи молока чи сметани — це називається мачанка. У мачанку можна додавати також бринзу, фріґу на шкварках (розігрітий сир), вурду, яйця, м'ясо, гриби... Що кому до смаку. Тоді добре вимішану ріплянку відкидають на тацю-деко, формують ложкою кульки, їх їдять, замочуючи в мачанку. Слинки потекли? Отож!

Але є такий парадокс: сьогодні турист, який приїхав у Нацпарк “Синевир” за сотні кілометрів, практично ніде не може скуштувати ріплянку. Звісно, її можуть приготувати на вимогу, але в меню більшості закладів цієї страви нема. Хоча, наприклад, є там бограч, який тут роблять по-своєму, і це не зовсім — чи навіть зовсім не бограч. А в той же час, ріплянка може бути стравою №1 для парку Синевир, це місцевий спеціалітет, за рік місцеві заклади харчування можуть продати мінімум 100 тисяч порцій ріплянки. – каже Олександр Коваль.

Втім, страву важливо не лише якісно готувати, а й так само подавати. На мою думку, сировина має вирощуватись виключно на території парку, на домашніх городах місцевих жителів: картопля, кукурудза. Кожен турист, який їде на Синевир, має точно знати – що він куштуватиме під час подорожі, й ріплянка тут має мати перше місце в переліку.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака

УкрІнформ

закарпаття синевир туризм карпати гори
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
12 дуже добре
Автор
12
(1 оцінка)
Якість матеріалу
12
(1 оцінка)
Актуальність
12
(1 оцінка)
4157 переглядів в листопаді
Я рекомендую
1 людина рекомендує

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Кримінал
Працівники Ужгородського відділу поліції розкрили крадіжку мобільних телефонів та іншої техніки з місцевого магазину. Вжитими заходами поліцейські встановили, що до викрадення техніки з магазину мобільного зв’язку причетний 14-річний ужгородець. Хлопець уже не вперше потрапляє у поле зору правоохоронців, оскільки неодноразово викрадав техніку із магазинів обласного центру Закарпаття. Станом на тепер задокументовано уже кілька фактів злочину хлопця. У провд...
Суспільство
Микола Королович та Михайло Шекета вимагають розслідування справ майдану. Як інформує власкор Сайту міста Ужгород 0312.ua, чоловіки оголосили голодування на знак протесту проти завершення розслідувань злочинів проти учасників Революції Гідності. Відповідні звернення направили у Мукачівську міську раду, президенту України та Генеральному прокурору. - Ми з міста Мукачева, ми Українці! Підтримуємо наших друзів, адвокатів майданівських злочинів. Ми проти поета...
Суспільство
Юрій, Роман та Ігор Кочути – брати-ювеліри з Ужгорода, які перетворили юнацьке захоплення на справу життя. Їхні прикраси виставляють у музеях, а бренд імені Кочутів нині є упізнаваним не лише в Україні, а й далеко за її межами. Їхня історія почалася з мрії. Вони закохали і продовжують закохувати у свої роботи кожного, хто хоч раз глянув на них. Про цих хлопців кажуть, що все, чого вони торкаються, – перетворюється на золото. Брати з дитинства звикли творит...
Кримінал
Прокурором Рахівського відділу Тячівської місцевої прокуратури затверджено і скеровано до суду обвинувальний акт стосовно службової особи Рахівського лісгоспу у незаконному видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення (ч.2 ст.240 КК України). У ході слідства зібрано докази того, що службовець ДП «Рахівське ЛДГ» погодив кошторисну документацію на проведення поточного ремонту автомобільної дороги, на підставі якої, в подальшому, було здійснено не...
Кримінал
Сьогодні, 22 листопада, близько 01.05 год працівники Управління патрульної поліції у с.Павшино наздогнали велосипедиста у балаклаві, який при появі правоохоронців, намагався втекти. Під час поверхневого огляду поліцейські виявили у чоловіка предмет, схожий на гранату, яку той викинув на чуже подвір’я . Для документування злочину на місце події прибула слідчо-оперативна група Мукачівського районного відділення поліції. Під час слідчих дій, окрім гранати, пр...
Пригоди
22 листопада, на митному посту «Ужгород» працівники Закарпатської митниці ДФС припинили незаконне ввезення в Україну закарпатцями двох «FORD FOCUS» та однієї «SKODA OCTAVIA». Водії везли автомобілі із транзитними номерами в режимі «імпорт» з Німеччини. Згідно з поданими до митного контролю товаросупровідними документами, вартість «FORD FOCUS» 2009 року випуску становила 1000 Євро, вартість «FORD FOCUS» 2011 року випуску – 1600 Євро і вартість «SKODA OCTAVI...
Пригоди
У зоні митного МП «Ужгород» Закарпатської митниці ДФС припинено незаконне ввезення на територію України цукерок та дієтичних добавок. 21 листопада на митний пост заїхав автомобілем «Mercedes Sprinter» громадянин України, заповнив митну декларацію і надав працівникам митниці необхідні документи для проходження кордону. Під час огляду авто та особистих речей громадянина, працівники митниці виявили не вказані у митній декларації, товаросупровідних документах...
Суспільство
20 працівників Ужгородського аеропорту 21 листопада звільнилися. Про це UA:Закарпаття розповів голова профкому летовища, керівнив адміністративно-господарського відділу Дмитро Логін. За його словами, вже кілька місяців їм не виплачують заробітну плату. "Остання заробітна плата, навіть не плата, а аванс був у червні місяці. Нам прийшло на картки по 1400 гривень. У нас постійно затримки із зарплатою, але такої затримки ще ніколи не було. Затримували на міся...
Суспільство
За результатами позапланової перевірки КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода» у жовтні цього року, яка проводилась інспекторами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та протоколів вимірювання показників складу та властивостей проб вод, відібраних 08.10.2019р., інспекція встановила, що КП «Водоканал м.Ужгород» здійснювався скид недостатньо очищених стічних вод, що могло значно погіршити якість води...