Казкове Закарпаття: У які легенди вірять місцеві мешканці та чому двічі відзначають кожне свято

"Почливі люди ай жони! Кідь ісьте не були щи на Закарпатті, кивайтеся шіковно!", - такою фразою вас можуть зустріти на Закарпатті. Означає ця фраза: "Шановні пані та панове, якщо ви ще не були на Закарпатті, то покваптеся!", йдеться у сюжеті ТСН.

Запрошує яскравим діалектом та захоплює своїм колоритом: казкове Закарпаття – домівка сотні різних національностей. Цей край, як машина часу, що завжди готова перенести до старовинного замку. Найдревніший – Ужгородський, найнеприступніший – Мукачівський, найрозкішніший – палац Шенборнів. Кожен зі своїми таємницями та легендами.

Закарпаття – це шум водоспадів, містичне озеро Синевир, що досі притягує не лише туристів, а й мольфарів та екстрасенсів. Гуляти на самоті тут небезпечно, впевнені місцеві: недосвідчених мандрівників може вчепити блуд. І дорогу назад вже ніколи не вдасться знайти.

Ужгород - місто пам’ятників та скульптур. А точніше - скульптурок. Тут можна зустріти Моцарта чи Швейка, розгледіти Статую свободи чи Ейфелеву вежу і погуляти найдовшою в Європі липовою алеєю, аромат від якої відчутно на кілометри. А ще - проїхатись найстарішим в Україні ліфтом. Заходити і вистрибувати тут треба на ходу.

На Закарпатті у кожного доброго господаря є свій виноградник. Та навіть старовинні катакомби використовують, аби зберігати діжки із винами.

Є ще як мінімум 5 причин обов’язково навідатись у ці краї: банош, кремзлики, лоці, шовдар та бограч. Ну і нарешті, Закарпаття – це ворота України. Кордони з чотирма сусідами і столітні зв’язки, що навіки сплелись у долях людей.

25 кілометрів від Ужгорода і лише півтора від західного кордону – найзахідніше село України Соломонове. Біля сільради і український, і угорський прапори. Назви вулиць теж двома мовами. Василь Мага - вчитель історії і директор школи у сусідньому місті Чоп. Історію найзахіднішого українського села знає досконало, бо сам народився в Соломонові.

"Це в честь того Соломона - онука Ярослава Мудрого. Світ бачте який, Київ і село пов'язане, ви б, мабуть, і не подумали", - каже Василь Мага.

Залізнична колія розділяє Соломонове на дві частини. Колись розподіл був чітким: по один бік жили родини українського походження, по інший - угорського. Тепер тут усі розуміють обидві мови. Коли святкують угорці - українці уникають важкої праці, і навпаки.

"Моя мати угорка, а батько українець, я в дитинстві думав, шо то нормальне явище, що Святий Миколай двічі на рік приходить. Коли угорський Миколай - Міколаш - угорська бабка приносила свої подарунки, а коли український - українська бабка", - каже місцевий мешканець.

У селі дві школи - угорська та українська. Остання, щоправда, цього року не працювала і відчиниться після ремонту лише у вересні. Є дві церкви - православна та протестантська. А ще плита з іменами десятків молодих угорців. Після другої світової їх замордували у таборах. Тоді українців та угорців об'єднало спільне лихо.

"Сталінський режим для нас страхіття, як для всієї України. Спільна біда. Ми жили в складі різних країн, жили в різних суспільствах, але завжди намагались найти спільну мову з людьми, які проживають поруч з нами", - ділиться історик.

Неподалік Соломонова - унікальна ділянка кордону, адже в одному місці сходяться три держави: Україна, Угорщина та Словаччина. Аби потрапити туди, потрібен спеціальний дозвіл і супровід. І саме там - найзахідніша частина найзахіднішої частини нашої держави.

Пан Василь каже, що можливість виїхати за кордон сьогодні - порятунок для багатьох. Бо брак роботи - це головна проблема. І не лише Соломонова із його тисячним населенням. У Соломонові, де казкове Закарпаття закінчується, сподіваються на краще і вірять у добрі прикмети. Одна з них - кажуть, допоки лелеки повертатимуться з теплих країв на місцевий височенний стовп, все має бути добре.