Контрастний закарпатський уїк-енд: погляд бувалого туриста на Мукачево і Ужгород (ФОТО)

Два найбільших міста крихітної Закарпатської області – Ужгород і Мукачево – нерідко розглядаються туристами як напрямки вихідного дня, куди можна приїхати на день-два неспішно поблукати вузькими вуличками, зазирнути до замків і посидіти в місцевих кафешках. УНІАН.Туризм побував у кожному з них і тепер готовий поділитися з вами їхніми секретами.

***

Зазвичай на Закарпатті в першу чергу мене цікавили гори, однак цього разу я вирішила урізноманітнити затишний відпочинок серед природи екскурсійним туризмом. А тому останні два дні поїздки до Закарпатської області я присвятила двом найбільшим містам регіону – Мукачеву та Ужгороду. Читайте також Львів туристичний: що цікавого подивитися в місті, до якого хочеться повертатися знову і знову

Почала я свою поїздку подалі від цивілізації у гірському Воловці, встигнувши побувати також у Пилипці та на озері Синевир. Вдосталь намилувавшись мальовничою природою, на вихідні я попрямувала вивчати два найбільших міста Закарпаття – Ужгород і Мукачево. Зрозуміло, в першу чергу вони славляться своїми замками. Втім, надто заглиблюватися в енциклопедичні дані не хочеться. Про все це можна почитати у великому матеріалі УНІАН.Туризм про замки Закарпатської області. Я ж зупинюся на особистому досвіді туриста.

З Мукачево у мене чомусь одразу не задалося. По приїзду ми прийшли заселятися в міні-готель «Злата Прага» по вулиці Миру. У нього були непогані відгуки на Booking, він знаходився неподалік від центру міста і як варіант на одну ніч виглядав цілком прийнятно. Тим не менше, коли ми прийшли на заселення, виявилося, що готель вже кілька місяців як здається під постійне проживання робітників з місцевого заводу. Бронювання я робила заздалегідь, але мене ніхто не поінформував про її скасування. Чесно кажучи, це був перший випадок у моєму житті (і сподіваюся останній), коли з бронюванням через Booking щось пішло не так (а їх в моєму житті було ой як багато). Адже в минулому, якщо з якихось причин заброньований заздалегідь готель не міг мене прийняти, то інформували заздалегідь, а часом навіть пропонували щось краще за ту ж ціну.

А тут адміністратор взагалі спочатку відмовлялася якось вирішувати нашу проблему, але потім все ж заворушилася і допомогла влаштуватися нам в VIP Hostel, що нещодавно відкрився неподалік. І нехай провінційно претензійна назва вас не лякає. Насправді хостел дуже навіть непоганий. 

Отже, після трохи нервового заселення місту терміново потрібно було реабілітуватися. Зрозуміло, в першу чергу ми вирішили податися до головної визначної пам'ятки міста – замку «Паланок». З центру міста до нього цілком можна дістатися пішки йти всього 4 кілометри довжелезною вулицею Ілони Зріні. До персони угорської графині Зринської в Мукачеві взагалі доволі поважне ставлення. Колись вона осіла в Мукачівському замку з ще юним сином, майбутнім трансильванським князем Ференцем II Ракоці, чию особу тут також дуже шанують.

Зазвичай я полюбляю більше ходити пішки в поїздках, але з огляду на затримку з поселенням, ми поспішали раніше потрапити до замку, щоб встигнути там нормально погуляти до закриття. Адже з понеділка по суботу замок працює з 9 ранку до 6 вечора, тільки по неділях він працює до 11 вечора.

Добиралася до замку ми маршруткою №3. Вони ходять кожні 10-15 хвилин в інтервалі з 6:00 до 20:00. Їхати приблизно 20 хвилин до зупинки «Замок «Паланок». Ще біля замку проходять автобусні маршрути №13 і №14.

Цікаво, що в Мукачеві всі маршрутні автобуси обладнані туриникетами, потрапити в автобус можна тільки просканувавши квиток, проїзний, картку мукачівця або ж банківську картку Master Card з функцією pay pass. При цьому квитки у водія не продаються, купити їх можна тільки в спеціальних пунктах продажу – кіосках чи магазинах, зазвичай на зупинках вказується, де найближчий пункт продажу.

Перші згадки про фортифікації на місці нинішнього Мукачівського замку датуються 11 століттям, проте, як це траплялося з усіма подібними спорудами в Україні, він кілька разів зазнавав руйнувань і частої зміни господарів. 

Тим не менш, замок «Паланок» в Мукачеві – один з найбільш добре збережених в Україні. Виглядає він як зовні, так і зсередини доглянуто, помітно, що за ним добре доглядають. Єдине, що трохи псують вигляд якісь старі антени, встановлені на дахах замку. 

В цілому територією замкового комплексу гуляти дуже приємно, тим більше, що територія біля нього досить велика. Доступ відкрито практично в усі приміщення замку – а це історичний музей, кілька постійних і тимчасових експозицій, у тому числі катівня, невелика каплиця, сувенірна крамниця і кафе-ресторани, де можна в тому числі скуштувати закарпатські вина.

Прогулюючись по замку, постійно наштовхуєшся на цікаві деталі – то старовинний герб на стіні, то незвичайні ліхтарі, то скульптури.

Особливою визначною пам'яткою вважається замковий колодязь, якому понад 600 років. Він вважається однією з найбільш складних гідротехнічних споруд того часу, а його глибина – аж 76,16 метрів! І, якщо вірити інформації на стенді, вода в ньому придатна до споживання.

А ще Мукачівський замок розташований на невеликому пагорбі, а тому краєвиди з його оглядових майданчиків відкриваються дуже мальовничі – десь вдалині видніються гори і ліси.

Вхід на територію замку платний – влітку 2019 року для дорослих квиток коштував 50 гривень. Також можна замовити екскурсію – як на місці, так і заздалегідь на сайті.

До речі, якщо захочете прогулятися в околицях замку, зовсім недалеко від нього по вулиці Тимерязівській знаходиться стара німецька церква. Насправді, інформації про неї катастрофічно мало, але за написами німецькою мовою можна припустити, що вона католицька. Як я зрозуміла, вона працює не завжди, а тільки під конкретні події, хоча виглядає доглянутою.

Стара німецька церква біля замку "Паланок"

Після знайомства з замком «Паланок» саме час ознайомитися з містом. В принципі, місто невелике, тому з центром Мукачева можна ознайомитися доволі швидко. Отже, виходимо на зупинці біля Костелу святого Мартина по вулиці Миру. Це одна з найбільш відомих історичних пам'яток міста, хоча побудований він не так вже й давно – у 1904 році на місці спаленого великого католицького храму. Особливої уваги тут заслуговує капела 14 століття в готичному стилі – єдине, що залишилося від першого храму.

Костел святого Мартина в Мукачеві

Ну а далі йдемо по вулиці Миру та через Площу Кирила і Мефодія до Мукачівської ратуші. Відстань не більш 500 метрів. Вулиця ця досить непогано облагороджена, багато будинків тут відреставровано, посаджені молоді дерева, скрізь бруківка.

Тут же знаходиться пам'ятник Сажотрусу. До представників цієї давньої професії в Мукачеві взагалі особливе ставлення. Тут навіть щорічно проходить парад сажотрусів. Ну а найбільш знаменитим в місті є сажотрус Берталон Товт, який не зраджує своїй професії більше 40 років. Саме йому і присвячений встановлений пам'ятник.

Мукачівський сажотрус

Дорогою можна ще звернути у провулок до художньої школи імені Михея Мункачі, що знаходиться в історичній будівлі колишнього Палацу Ракоці, побудованого в 17-18 століттях.

В самому кінці маршруту ви потрапите до пам'ятника творцям старослов'янської азбуки Кирилу та Мефодію, місцевого театру і міської ратуші. Останню важко не помітити – у неї доволі яскравий бірюзово-блакитний колір.

Мукачівська ратуша

Ще можна пройти трохи далі в сторону торгового дому Меркурій, теж доволі симпатична історична будівля, а далі вийти на набережну місцевої річки Латориця. У цьому ж районі є кілька церков різних конфесій, це так, для загального уявлення. Ще десь на маршруті нам попалася стіна з барельєфами в дусі «Історія Мукачева в картинках». Вийшло досить цікаво.

Історія Мукачева в картинках

Ще однією «фішечкою» Мукачева претендують стати гусаки, точніше, їх невеличкі скульптурки. Поки що в місті їх троє – гусак-фотограф біля ратуші, гусак-турист на вулиці Достоєвського і гусак-пивовар біля ринку. Однак згодом у місті планують організувати справжній «великий гусячий туристичний маршрут» з більш ніж десятком скульптурок. До речі, гусаки обрані не випадково – адже саме цей птах зображений на гербі міста і саме він є символом Святого Мартина – покровителя Мукачева.

Гусак-фотограф в Мукачеві

Що дуже кидається в очі в Мукачеві – це сусідство старовинних красивих будиночків з грубими радянськими будівлями в кращих провінційних традиціях – з «тарілками», антенами, цар-балконами, білизною на мотузочці та, зрозуміло, вульгарними рекламними вивісками. Мукачево в принципі місцями здавався мені доволі пошарпаним. За деякі історичні будівлі правда прикро. І хоча видно, що місто потихеньку намагаються приводити до ладу, зрозуміло, що зробити це швидко не вийде. Особливо це помітно завдяки рясній посадці молодих дерев у центрі міста.

А що дійсно складно в Мукачево – так це поїсти. Звичайно, тут є свої піцерії і точки з хот-догами, але вони більше схожі на студентське громадське харчування. Тим, кому дуже хочеться покуштувати національної кухні, так щоб в тематичному оформленні, рекомендують ресторан «Бограч». Проте мені особисто не хотілося чогось такого, мені хотілося просто нормально поїсти, щоб не зовсім фаст-фуд, але й не занадто «по-багатому». І ось саме з цим, як на мене, в Мукачеві проблема. У підсумку ми осіли біля ратуші у такому класичному ресторанчику для невеликого міста з пафосним оформленням і повним набором їжі – піца, суші, бургери, національна кухня і так далі. З цінами не так вже й нижче київських.

За іронією долі, вже дорогою в хостел в центрі ми натрапили на магазин Сільпо. Варто відзначити, мукачівський Сільпо дуже непоганий. З великим відділом кулінарії, піцерією та кондитерською. А тому, якщо хочете поїсти смачно і бюджетно, саме туди вам дорога.

Вердикт по Мукачеву. В місто цілком достатньо заїхати вранці на день, зайти в замок і пройтися центром, щоб ввечері сісти на потяг додому або ж поїхати далі за маршрутом. І ще один момент, який варто врахувати. В Мукачеві, як кажуть, одна з найбільших ромських груп в Україні, й, на жаль, далеко не всі з них хочуть жити мирно і за законом. В цілому, у мене особисто якихось неприємних ситуацій в Мукачеві з ними не виникало, хоча водного разу нам трапилася невелика групка, яка доволі уважно нас розглядала. Може, у них і не було якогось злого наміру, однак не для всіх туристів це комфортно. Те ж можна сказати про місцеві залізничний і автобусний вокзали. Краще бути постійно напоготові.

Ужгородський недільний ранок

До Ужгороду ми прибули з твердим наміром прогулятися містом, заглянути до замку і ввечері відправитися додому в Київ. Місцевий залізничний вокзал приємно здивував. Очевидно, його зовсім нещодавно відремонтували, а тому там ще все чисто і охайно.

Від вокзалу до однієї з головних визначних пам'яток Ужгорода – місцевого замку йти близько 2,5 кілометрів, без особливого петляння. Цю відстань легко можна подолати пішки. Особливих пам'яток на шляху немає, проте в цілому маршрут приємний.

Далі ви упретеся в річку Уж, а коли перейдете черезнеї – потрібно буде повернути ліворуч. І тут варто обов'язково триматися спочатку лівої сторони, щоб не пропустити ботанічний сад при місцевому університеті. Ботсад досить невеликий, але затишний. Якщо опинитеся в Ужгороді в спекотний день – тут цілком можна пересидіти у затінку. Тут досить багато зелені, багато квіткових рослин – азалії, магнолії і так далі, скачуть білочки, пташки співають – краса. Ще з цікавого – невеликий освітній модуль зі стендами і лавками, де влаштовуються лекції для дітей і студентів.

Табличка на вході до ботсаду каже, що він відкритий тільки по буднях з 8:00 до 16:00, також з 10:00 до 14:00 можна домовитися про екскурсію, включаючи візит до теплиці. У вихідні парк не працює, проте цілком можна потрапити на його територію через ворота, закриті тільки для вигляду, що ми і зробили. У своє виправдання скажу, що на місці був сторож, який в принципі не заперечував, щоб ми все роздивились, тільки щоб поводилися добре.

Окрему увагу в Ужгороді варто приділити міні-скульптуркам, полювання за якими часом цілеспрямовано влаштовують деякі туристи. Почали вони з'являтися в місті в 2010 році і тепер їх тут кілька десятків, переважно в центрі. Для тих, кому ліньки шукати самому, навіть цілі екскурсії влаштовують!

Одну з них – «Микола Шугай» – можна зустріти біля кафе «Музей під замком» трохи далі за ботсадом. Це правда, майже справжній музей старовини – тут зібрані всілякі таблички, предмети побуту, старі книги та інші цікаві дрібнички. Сама по собі кафешка також досить непогана. Відмінно підійде, щоб випити каву і злегка перекусити після дороги перед екскурсією, працює вона з 10:00 до 23:00. Ціни на каву – від 20 гривень, латте від 35 гривень. Тортики від 35 гривень, яєчня з беконом - 50 гривень, вареники від 60 гривень, основні страви від 70 гривень.

До речі, зверніть увагу на високу рожево-сіру історичну будівлю з елементами готики навпроти – це місцевий зоологічний музей при університеті.

Будівля зоологічного музею в Ужгороді

Ще трохи – і ви нарешті потрапите в Ужгородський замок. Ще на шляху вам зустрінеться дитяча залізниця, Музей архітектури і побуту та безліч кафешек. Так що не пропадете.

Прогулянка по Ужгородському замку

І ось ми нарешті в замку міста Ужгорода, який, як і його мукачівський родич, підтримується в гарному стані та є доволі популярною пам'яткою. Кам'яний замок на цьому місці з'явився ще в 10 столітті, побачив чимало історичних подій і в підсумку перетворився на краєзнавчий музей.

Відкривається для відвідувачів він о 9:00, а закривається о 18:00, понеділок – вихідний. Влітку 2019 року вхідний квиток для дорослих коштував 45 гривень, для студентів 35 гривень, для школярів 20 гривень, для дошкільнят та окремих пільгових категорій вхід безкоштовний. За квитком можна також зайти подивитися основну експозицію замкового музею. Вхід на додаткові локації всередині замку платний – 15 гривень для дорослих, 7 гривень для дітей. Вартість екскурсій від 150 до 200 гривень.

Стіни Ужгородського замку

До речі, прямо на вході знаходиться ресторан «Ужгородський замок» з доволі непоганим меню за цілком доступними як для киян цінами. І тут лайфхак: це місце дуже популярне серед туристів і екскурсоводи по завершенню програми запрошують туристів саме сюди. А тому якщо хочете пообідати тут – краще зайдіть одразу на вході та забронюйте місце заздалегідь. Але врахуйте також, що на території замку є ще й винний дегустаційний зал. Влітку 2019 року можна було спробувати 7 сортів крафтового закарпатського вина за 120 гривень. Тож правильно розраховуйте свої сили.

Сам по собі Ужгородський замок здався мені трішки менше Мукачівського, але тут трохи більше паркова територія з великою кількістю зелені, квітів, скульптурами і затишними лавками. Тут дійсно приємно погуляти. І не забувайте звертати увагу на деталі. Наприклад, шукайте зображення чотирьох воронів.

Шукайте воронів

Також на території замкового комплексу в Ужгороді є руїни римо-католицького храму 14 століття і бастіон, з оглядових майданчиків якого відкриваються краєвиди на Ужгород і на Музей архітектури і побуту. Вхід до останнього, до речі, знаходиться поруч з виходом з замку, а тому якщо захочете розширити екскурсійну програму, далеко йти не доведеться. Музей досить великий, працює з 10:00 до 18:00, вхід платний – для дорослих 35 гривень, для дітей 15 гривень, можна замовити екскурсію за 80-120 гривень.

Коли закінчимо з екскурсіями, час вирушити на набережну. Саме там зібрано найбільше ужгородських міні-скульптурок. Але спочатку нам по дорозі попадеться ще кілька цікавих місць.

Наприклад, греко-католицький Хрестовоздвиженський собор – він же головний собор Мукачівської єпархії. Будівля справді красива і незвичайна – як всередині, так і зовні. Ви її точно не пройдете – його легко впізнати завдяки двом високим вежам з куполами, а сам він яскраво жовтий. Тільки варто врахувати, що по неділях тут можуть проводитися різні релігійні заходи, під час яких туристам краще не заходити всередину.

Хрестовоздвиженський собор в Ужгороді

Навпроти знаходиться пам'ятник ерцгерцогині Австрії, імператриці Священної Римської імперії Марії Терезії з династії Габсбургів. В Ужгороді до неї взагалі мають досить теплі почуття, їй тут присвячено ще кілька місць.

Затишні вулички Ужгорода

Звідси до набережної буде вже зовсім близько – залишиться тільки пройти мимо Собору святого Франциска, він набагато скромніше свого «сусіда». А далі ви потрапите в історичну частину міста – таку типову для західних містечок, з затишними красивими будиночками, охайними вуличками, різними цікавими об'єктами і кав'ярнями. Головне, не надто поспішайте, а насолоджуйтесь. Тим більше, що ця частина Ужгорода підтримується в гарному стані.

Туристичний центр Ужгорода

До речі, тут же на вулиці Корзо знаходиться, можна сказати, максимально канонічна філія крафтової броварні «Ципа», батьківщиною якої є Закарпаття. Тут можна смачно поїсти і вдосталь надегустуватися пива. Запам'ятайте це місце на вечір.

На набережній річки Уж найбільше міні-скульптурок

Тільки спочатку зайдіть на набережну. Пройдіть через липову алею вздовж Набережної Незалежності, перейдіть міст і поверніться в центр через каштанову алею вздовж Набережної Київська. Дерева на обох сторонах набережної дійсно величезні! Каштани, червоні та білі, цвітуть тут на початку травня, до слова. І виглядає це дуже красиво!

Ужгородська набережна

Вердикт по Ужгороду. До Ужгорода цілком можна приїхати і на цілий вікенд з ночівлею. За бажанні всі пам'ятки можна оббігти і за день, але водночас тут досить затишно гуляти вздовж набережної і вузьких вуличках, та й закладів всяких вистачає. А по вихідних ще і ярмарки часом бувають з місцевим вином, медом та іншими смаколиками. Для туриста Ужгород також дуже зручний – є різні екскурсійні програми, мультимедійні інформаційні стенди та екскурсійні маршрути з QR-кодами.

***

Підіб'ємо підсумки. В принципі, якщо вам достатньо поверхневого знайомства, двох днів цілком вистачить на поїздку в Мукачево і Ужгород. Єдине, я б радила внести корективи в мій маршрут. Ми вирішили приїхати вранці до Мукачева, переночувати там і вранці вирушити до Ужгорода, звідки ввечері виїхати додому на потязі. Однак у підсумку я зрозуміла, що краще було приїхати вранці до Мукачева, погуляти там, переїхати до Ужгорода, прогулятися там ввечері по набережній, повечеряти там в одному з численних кафе, переночувати і вранці влаштувати собі масштабну екскурсію по місту.

Ті самі загадкові закарпатські квіти гліцінії

P.S.: До речі, рослинність на Закарпатті помітно відрізняється від київської. По-перше, навесні тут все квітне дещо раніше. Чого варті тільки сакури, які в Ужгороді вже цвітуть на повну в середині квітня, а в Києві їх черга приходить тільки в травні. По-друге, тут є кілька нетипових для нас квітучих дерев. Наприклад, ліани з фіолетовими квітками – гліцінії.