Зруйнувати стереотипи: Іноземні студенти, які навчаються на Закарпатті розповіли про свій шлях та за що полюбили Ужгород (ФОТО, ВІДЕО)

Дехто – за природу та їжу, дехто за привітних людей, які турбуються про те, хоч ти і «не свій».

Це відео було створено редакцію Varosh у рамках підготовки спецпроекту про іноземних студентів Ужгорода, яких за останні кілька років стало в рази більше саме в обласному центрі Закарпаття.

Ідея відео полягає в тому, аби ближче познайомити закарпатців з іноземними студентами та зруйнувати стереотипи про них.

Ойману Еммануелю у серпні виповниться 25 років. Він приїхав до Ужгорода з Нігерії у 2017 році. Майбутній лікар навчається на інтернатурі, а точніше – на клінічній ординатурі, вивчає радіологію (ред. – розділ клінічної медицини про застосування рентгенівського випромінювання для дослідження органів і систем організму і діагностики захворювань).

Його бос, як називає свого керівника сам Ойман, лікар-радіолог Віталій Мигович, каже, що має доволі багато інтернів, але цей – чи не найздібніший. В нього є бажання вчитися та працювати, допомагати людям, а також багато нових та хороший ідей з вдосконалення робочого процесу.

Ойман закінчив медичну школу у своїй країні, склав іспити і отримав медичну ліцензію. Якось його друзі, які навчалися в Одесі, порекомендували йому повчитися в Україні.

– Я обрав Україну, тому що вона мирна, і тут можна отримати хорошу практику. Якщо порівнювати навчання в Америці, Азії і європейських країнах, то добре, що Україна дозволяє вчитися всім. Включаючи і практику у медичних закладах, – каже Ойман.

На батьківщині у Оймана ще кілька братів та сестер. Утім, він перший лікар у сім’ї. Сестра – юристка, молодший брат – програміст, тато – підприємець, а мама щойно вийшла на пенсію.

Полюючи за сенсаціями, місцеві ЗМІ часто подають інформацію про неприємні ситуації, пов’язані з хуліганством, ДТП чи проявом сексизму.  На жаль, і такі випадки є, однак їх кількість не більша і не менша, ніж середньостатистичний показник серед місцевих мешканців. Натомість поза увагою преси залишаються неймовірно цікаві історії про інші народи, їх традиції, культуру, звички.

Сьогодні в Ужгородському національному університеті навчаються студенти із 60 країн світу. Усі – офіційно зареєстровані. Переважна більшість – з Індії.

Іноземці приїжджають до Ужгорода і живуть тут 5-6 років, допоки триває навчання. Потім повертаються додому. Одиниці залишилися на Закарпатті, одружившись чи знайшовши собі роботу. Протягом цього періоду мало кому вдається вивчити українську мову. Навчання в університеті для іноземців ведеться англійською, нею ж між собою спілкуються студенти. Завести легку розмову на вулиці не завжди вдається, тому що рівень володіння англійською в Україні, особливо серед старшого покоління, не надто високий. Тому приїжджі гості заводять знайомства серед місцевих ровесників або ж, якщо за характером сором’язливі чи не комунікабельні, тримаються купи і живуть у своєму мікросвіті.

При цьому кожен із них – окрема цікава особистість. Багато хто наділений творчими талантами. Вони – вихідці із великих чи маленьких родин, заможних чи бідних, з власними неповторними долями, планами і перспективами на майбутнє. Вони пишуть музику і знімають кліпи, здобувають перемоги в спортивних змаганнях, проявляють професійні здібності, асистують ужгородським хірургам під час складних операцій, смачно готують, займаються розписом на тілі, вміють проводити старовинні чайні церемонії.

Яким вони бачать Ужгород? Що думають про нас? Легко чи непросто їм тут живеться? Що люблять? До чого не можуть звикнути? За чим сумуватимуть, повернувшись додому? Саме про це ми спілкувалися з ними.

За столиком на терасі «Панорами» жвава розмова. Тайванець Ендрю навчає ужгородку Ірину англійської. Вони познайомилися в одному з англомовних клубів і домовилися про приватні уроки.

– Я приїхав сюди з Тайбею навчатися на медичному факультеті. Тут я третій рік із 6-ти і це досить довга пригода. Я студент, але паралельно навчаю місцевих людей англійської, китайської і музиці.

Едрю наймолодший із трьох дітей в родині Янг. Мама викладає в національному оркестрі, тато має кілька дипломів – архітектора, ветеринара і лікаря.

Ендрю любить допомагати людям і також вирішив стати медиком. Обирав навчання між чотирма країнами: США, Фінляндією, Росією і Україною. Штати відпали відразу, бо занадто дорого – 60 тисяч доларів на рік. Фінське навчання безкоштовне, але по закінченні університету ти можеш працювати лише медбратом і треба вступати на вищий рівень. В особистому конкурсі Ендрю між Україною і Росією виграла перша. Серед критеріїв, які переважили, були викладання англійською. Державний курс на Захід і європейські цінності, а також дешеве навчання.

Іноземні студенти в Україні стипендії не отримують. Оплачує навчання хлопця в УжНУ мама. Це 3,5 тисячі доларів на рік. Тому у вільний час Ендрю підробляє. Але часто дає уроки і безкоштовно – просто, аби комунікувати з людьми.

– В Ужгороді найбільше люблю погоду і їжу. Тому що їжа тут дуже справжня, все органічне. Навіть якщо ти не хочеш, щоб воно було органічне, воно все одно органічне.

Ендрю обожнює готувати. Для проживання обрав приватний будинок і на городі йому дозволяють вирощувати овочі і фрукти. З них він робить здорові салати і рагу. Улюблена страва – чізкейк.

– Найнеулюбленіша річ в Ужгороді – це, напевно, водії таксі. Оскільки я погано розмовляю українською, то дуже-дуже важко їм пояснити, куди потрібно їхати, щоб вони не змінили ціни. 

Ужгородці по-різному реагують на зовнішність хлопця. Він каже, що жити тут досить важко, але цікаво.

Повернувшись до Тайваню, Ендрю доведеться підтвердити диплом УжНУ, додатково склавши національні іспити. Тільки після цього він зможе працювати лікарем. Найулюбленішою згадкою про Україну залишиться природа: річки, сакури, ліси, добрі люди.

– Українці дуже щирі люди. І якщо вони одного разу подбають про тебе, то вони це ще будуть робити дуже довго.

Моя сестра навчалася в Україні і запропонувала мені приїхати сюди здобувати освіту. Скоро я повернуся додому, бо закінчую навчання в університеті.

Я займаюся музикою, спортом, граю баскетбол.

Що б я сказав про Ужгород – це те, що погода тут краща. Але особисто я все одно не дуже її люблю, тому що вона волога. Тут часто іде дощ взимку, і влітку. Тому я водночас люблю і ненавиджу цю погоду.

Переважно люди добре ставляться до мене. Питають чи я з Африки, чи з Америки. Але деякі люди неприємно реагують і питають, що я тут роблю.

Коли я повернуся назад в свою країну, то розповідатиму про те, як я вчив українську. Я спромігся вивчити тільки «добрий день», але насолоджувався проведеним тут часом. Були різні моменти, але переважно мені подобається.

Мені здається, що українці, як старі люди – дуже теплі, домашні і добрі. Вони мені нагадують мою маму. Наприклад, коли я тільки приїхав, то забув одягнути шапку, і якась жінка мені каже: «Що з тобою? Де твій головний убір?».

Я приїхав в Україну для навчання, щоб стати медиком. Моє основне хобі – фотографувати, але згодом воно стало професією.

Мені подобається в Україні те, що тут дуже довгі дні, є літо і зима. В Індії ми ближче до екватора, тож нам без різниці – зима це чи літо.

Не дуже подобається місцева їжа. Я з Індії, у нас дуже люблять спеції і гостру їжу, а тут цього нема.

Поки я не знав мови, то мені було важко, а потім стало легше.

Україна – це країна, яка має дуже великий потенціал. Я вважаю, що у найближчому майбутньому люди почнуть це все реалізовувати і Україна стане однією з найкращих країн світу. Це країна, де я реалізував і знайшов себе. Тому вона мені дуже близько до серця. Можливо, я тут залишуся, але це ще не точно.

Мені подобається спілкуватися з цікавими творчими українцями. Такі люди є всюди у світі і треба з ними знаходити спільну мову, розмовляти, дружити.

Моє хобі – слухати музику, танцювати, готувати, проводити час з моїми друзями, сім’єю і досліджувати це місто. Я тут тільки перший рік, друзів серед місцевих мешканців поки що не маю.

Тут мені подобається річка, вона чарівна. Взагалі все подобається. Я дуже пишаюся, що я тут.

Ужгород – дуже мирне місто, тут багато культур. А українці – чудові люди. Мені подобається, що вони посміхаються.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Varosh