День матері: про що зазвичай мовчать закарпатські мами (ФОТО)

Традиційно у День матері ми вітаємо матусь, бабусь, даруємо їм квіти і вважаємо, що на цьому наш обов’язок виконаний. Та насправді материнство таїть у собі стільки іпостасей, стільки проблем і питань, про які у загальному просторі майже не говориться, що квіти у День матері – найменше, що можна зробити. Сайт міста Ужгорода 0312.ua вирішив хоча б трохи привідкрити завісу материнських буднів –  незалежно від того, працює жінка чи ні, має одну дитину чи кілька, материнська праця є колосальною.

Кажуть, одразу з малюком народжується і почуття страху й провини. За те, що можеш недодати дитині уваги, дати замало обіймів чи навпаки – розбалувати, за те, що губишся в догляді за малюком і втрачаєш саму себе… Переживаєш, що не виконаєш власних сподівань і сподівань дитини (які, звісно, додумовуєш за неї). А ще дуже часто твої очікування від материнства не справджуються, і щось (а іноді - все) іде не так, як планувалося. Втім, жити, насолоджуватися життям і любити можна і треба навіть у непростих випадках. Про це ми поговорили з ужгородками-матусями та перинатальним психологом Тетяною Попович.

«Я не розуміла, як жінки наважуються на другу дитину. Як вони після пологового мають ідеальну форму, спокійне дитя, сидять в кафе з візочками, вдома - чистота, а на кухні - смачно»

Анастасія Соболєва-Цяцько цього року вперше відзначає День матері у якості саме мами. Каже, що відколи сама народила доньку, її власна любов до мами вдвічі посилилася: «День Матері для мене - особливе свято, а тим паче нині, коли я за сотні кілометрів від своєї рідненької. Ми раніше ніколи надовго не розлучалися, максимум на 2 місяці. А нині з моїм переїздом і декретом не бачилися вже півроку. І хоча ми спілкуємося телефоном кілька разів на день, головного чомусь і не кажеш. А День матері - гарна нагода вкотре нагадати, що я її безмежно люблю і дуже сумую. А відтепер, коли народила доньку, ще зрозуміла, - моя любов стала удвічі більшою. Я мрію стати такою ж мамою для своєї донечки! Навчитися так акумулювати, генерувати, віддавати, випромінювати, розповсюджувати, заряджати, примножувати, накопичувати материнське тепло, підтримку, розуміння, любов!».

Анастасія каже, що перші тижні материнства для були важкими. Особливо через те, що вона ставила собі занадто високу планку: «Я не могла повірити і усвідомити, що це маленьке диво - моя дитина, а я - мама. Я намагалася бути відразу мегаправильною, та не все вдавалося. Я не розуміла, як жінки наважуються на другу дитину. Як вони після пологового мають ідеальну форму, спокійне дитя, сидять в кафе з візочками, вдома чистота, а на кухні смачно. Та коли минуло кілька місяців, все стало на свої місця. Я зрозуміла: не треба бути ідеальною для когось, треба бути собою для своєї дитини, адже вона чомусь обрала саме мене своєю мамою. Ми вчимося одна в одної. Я безмежно люблю свою Соломійку, і вона підказує мені, як бути гарною мамою саме для неї. Я вчуся материнству лише 10 місяців, та думаю, буду вчитися усе своє життя».

«Материнство – це зрозуміти, що тепер твоє серце назавжди буде поза тобою»

Даша Діянич - мама двійнят Соні і Єгора – виховує малят сама. Нещодавно їм виповнилося 3 роки. Даша розповідає, що шлях до материнства був непростим: «Дітки мені далися нелегко: завагітніти вдалося тільки на гормонах, носила важко, дітки народилися недоношеними і місяць пролежали в кувезах (апаратах з автоматичною подачею кисню і з підтриманням оптимальної температури та вологості, - авт.). Було важко, але ми це пережили. А на останніх місяцях вагітності я розлучилася. До 1,5 року діток ми жили з нашими найкращими дідусем і бабусею, а зараз ми з Сонею і Єгором живемо одні: разом працюємо, відпочиваємо і робимо все-все-все».

До того, як народити дітей, Даша встигла отримати 2 вищі освіти і підкорити чималі висоти у житті, однак саме своїх дітей вона вважає найбільшим викликом і водночас найбільшим досягненням: «Мені дуже подобається фраза "Материнство - це зрозуміти, що тепер твоє серце назавжди виявилося поза тобою". Зараз діти - все моє життя. Ми ніколи не розлучалися більше, ніж годин на 10. Для мене це і є материнство: те, що хтось потребує тебе 24 години на добу. І коли ти йдеш навіть на годину, твоє серце не на місці.

Ходити кожен день на майданчик біля будинку для мене складніше, ніж взяти дворічок і летіти на інший кінець Європи. В 2,5 роки ми вперше поїхали до Іспанії лише втрьох, на місяць (до цього завжди брала з собою +1 ​​дорослого). Перша поїздка втрьох на авто в 300 км з зупинками була до 2 років. Діти дуже мобілізуються в таких ситуаціях, слухаються, їм цікаво. І лайфхак тут один - не боятися. Адже більшість мам і удома 90% часу проводять одні з дітьми. То в чому різниця? А коли ми вдома, то, як я вже казала, все робимо разом -ходимо в магазин, на ділові зустрічі, в державні установи і навіть на мамині побачення. Я просто спочатку зрозуміла, що діти - мої, і тому вони завжди зі мною, інших варіантів практично не буває».

Достатньо хороша мама для своєї дитини

Ми запитали у психолога Тетяни Попович, чи існує взагалі поняття достатньо хорошої матері і що саме мається на увазі. Пані Тетяна розповіла, що це поняття ввів у психологію англійський психоаналітик, дитячий психолог та психіатр Дональд Вудс Віннікотт. Він зробив це для для того, аби розвінчати казковий, фантазійний, нереалістичний образ «ідеальної мами», що докорінно відрізняється від «реальної»: «Діти досить довго живуть в ідеалізованому світі, і мама, як головний об‘єкт їх уваги, ідеалізується найбільше. І це не проблема насправді. Проблема починається тоді, коли цей образ «ідеальної мами» продовжує жити в дорослому житті. Коли молода жінка змушує себе відповідати образу ідеальності; коли родина чи суспільство пропагує образ ідеальної супер-мами, яка може все.

Доросла особистість розуміє, що всі ми - люди, і матері також. І ніхто не ідеальний. Все, що ми можемо - тільки намагатися бути «достатньо хорошими матерями» для своїх дітей. А це означає робити все, що в наших силах, розуміючи при цьому, що ми можемо помилитися, але частіше таки робимо правильно.

«Достатньо хороша мама» довіряє власній материнській інтуїції та своїй дитині, достатньо обізнана в материнських справах, усвідомлює відповідальність та наслідки своїх дій. Вона вільна від психологічних установок та нав‘язаних «норм». Вона - індивідуальність і діє в ролі матері відповідно до власної життєвої ситуації, темпераменту та стану здоров‘я своїх дітей, інших індивідуальних умов тощо».

«Совість мучить щодня. Що не даю своїй дитині стільки любові й уваги, що не так виховую…»

Крістіну Третяк, закарпатську блогерку, переважна більшість знає як «закарпатську жону». Та попри блогерство і роботу, вона має ще донечку Юлю, яка ще не відвідує дитсадок. «Мені дуже пощастило, адже маю велику підтримку своїх мами і бабусі, яка радо няньчать онуку, поки я займаюся роботою, - каже Крістіна. - І я неймовірно рада, що маю такого чоловіка. Часто всі турботи про дитину падають лише на жіночі плечі, а чоловіки вважають своїм завданням – виключно заробляння грошей. Мій Вася – найкращий батько в світі. З першого дня народження донечки ми все робили разом: перевдягали малечу, змінювали підгузки і так далі. Я завжди можу розраховувати на нього, коли треба владнати якісь справи, зустрітися з подругою чи просто годинку поспати.Для молодих мам неймовірно важлива підтримка коханих!

Совість мучить щодня: що не даю своїй дитині стільки любові й уваги, скільки треба, що не проводжу з нею стільки часу, скільки треба. Що виховую її якось не так, як треба. Знову ж таки, побороти ці думки часто допомагає чоловік: він постійно нагадує, що я хороша мама і даю своїй дитині все, що можу! Але, думаю, батькам інколи треба трохи думати і про себе. Не забувати про те, що вони чоловік із дружиною: проводити час вдвох, відпочивати від рутини. Інакше швидко можна вигоріти, а дитині точно не потрібні знервована мама і злий тато. У щасливих батьків – щаслива дитина!».

«Основне - щоб дитина відчувала маму в спокої, а не в тренді»

Поєднує материнство і роботу, та ще й доволі непросту, лікар-гінеколог Юліанна Кажмір. Це – робота, яка потребує чимало ресурсу – не лише фізичного, а й психологічного. Разом з тим, Юліанна каже, що головне – відчувати внутрішній баланс і відрізняти власні бажання від нав’язаних: «Якщо вам це (поєднання роботи і материнства, - авт.) комфортно, то це буде комфортно і вашій дитині.

Основне - щоб дитина відчувала маму в спокої, а не в тренді. А в кожного свій персональний дзен, і як це буде у вас залежить від того, що для вас означає щастя. Я, наприклад, свято материнства відзначаю щодня, коли приходять фото позитивних тестів на вагітність від моїх пацієнтів або звістка про народження дитини. Для мене вони – наче і мої діти, бо я переживаю за них всією душею.

Головне - бажання і бачення, ким ти хочеш бути. Якщо це все є - знайдеться час та можливість. І обставини будуть ставати на вашу користь».

Коли мама щаслива, спокійна, наповнена та ресурсна - дитина розслаблена, не тривожиться та довіряє світу навколо

Перинатальний психолог Тетяна Попович каже, що діти «зчитують» настрій матері і сприймають навколишній світ через призму її емоційного самопочуття: «Коли мама щаслива, спокійна, наповнена та ресурсна - дитина розслаблена, не тривожиться та довіряє світу навколо. Коли ж мама напружена, агресивна, виснажена та спустошена, дитина також перебуває в напрузі та відчуває страх перед світом, який зробив її маму такою. Тому тут варто розуміти, що саме наповнює молоду жінку. Якщо вона щаслива від того, що періодично відлучається від своїх домашніх обов‘язків; відволікається від сім‘ї, занурюючись в робочі питання, але при цьому таке «переключення» наповнює її, дає «ковток свіжого повітря», і вона відновлена та ресурсна повертається до своєї дитини - це тільки на користь взаємозв‘язку в діаді «мама-дитина». Важлива не кількість проведеного разом часу, а якість.

Звісно, чим старша дитина, тим більшим може бути період розлуки. І навпаки. Стресовими є випадки, коли мама з дитиною постійно разом, її виснаження дійшло піку і вона вирішує раптово щезнути. Раптове довготривале зникнення мами сприймається непідготовленою психікою дитини як зрада та небезпека.Процес відділення дитини від матері є природним процесом дорослішання і його варто робити поетапно, дозовано, безболісно та спокійно».

З усіх екранів на нас просто-таки лізуть ідеали. Від них виснажуєшся і без дітей, а коли вони в тебе є, то життя може стати справді-таки нестерпним. Ось вона, ідеальна, як то кажуть, інста-мама: ніякого тобі післяпологового живота чи, упаси Господи, розтяжок, завжди усміхнена, без жодних проблем з лактацією, несе здорового, доношеного малюка, поруч з нею – двоє старших дітей, завжди причепурених і одягнутих у відповідності до трендів весна-літо 2019. Куди ж вона йде? На роботу, звісно. Що ж вона, в хаті сидітиме, це ж просто діти. Он бабусі наші і без пралок, і без памперсів якось давали собі раду. А тепер маєш такі блага цивілізації – іди, будь добра, гроші заробляй, а не в чоловіка на шиї сиди. Ну і про святі три правила не забувай – ґаздиня на кухні, леді на людях і тигриця в ліжку.

Звісно, цей образ – збірний і гіперболізований, але наше суспільство аж занадто схильне до шеймінгу (осуду) мам з будь-якого приводу. Але цей текст – про те, що кожна з мам заслуговує поваги незалежно від того, чи відповідає вона чиїмсь стандартам. Працювати з дитиною – нормально. Бути вдома з дитиною і насолоджуватися лише нею – нормально. Плакати від безсилля наприкінці дня – нормально. Головне – любити свою дитину понад усе і – головне – попри усе. Зі святом, дорогі мами.

Ірина Сов’як,

cпеціально для сайту 0312.ua