Тортури - близько. Хто і як бореться із катуваннями на Закарпатті? (ФОТО)

«Що значить «катування»? Там що, підвішують за ребро чи встромлюють голки під нігті? Катування не обов'язково повинні бути середньовічними. Коли людині з больовим синдромом не дають знеболювальне - це катування. Коли чоловік зі зламаною шийкою стегна тижнями лежить на ліжку з панцирної сітки і плаче від болю, без огляду хоч якогось лікаря - це катування. Коли літні люди проводять дні, лежачи в ліжку в своїх екскрементах - це, можливо, не тортури, але це принизливо, і так бути не повинно». Про протидію тортурам та роботу Національного превентивного механізму на Закарпатті кореспондент 0312.ua поспілкувався з представником Секретаріату Уповноваженого з прав людини на Закарпатті Діаною Швардак та громадським монітором НПМ Ларисою Романюк.

Спільні туалети без перегородок та тумбочки без дверцят

Катування, тортури – це те, що часто трапляється чи, щонайменше, може трапитися з людьми у місцях, де вони знаходяться не за власною волею. Тобто, туди їх помістили за рішенням певного державного органу. Це називають місцями несвободи.Детальніше про це можна почитати тут, а якщо коротко, то місця несвободи – це психіатричні заклади, будинки дитини, школи-інтернати, геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів та інші, а також - слідчі ізолятори, в’язниці та пункти тимчасового тримання біженців.

Національний превентивний механізм, або ж НПМ - це національний орган (в Україні він діє як складова секретаріату Уповноваженого з прав людини), який спрямований на регулярний моніторинг усіх місць несвободи з метою попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там утримуються. Сам факт обмеження свободи людини (добровільного чи примусового) створює загрозу жорстокого поводження з нею у цих місцях.

Тур'я-Реметівський психоневрологічний інтернат (Перечинщина), 2015 рік

Громадський монітор НПМ на Закарпатті Лариса Романюк розповіла кореспонденту 0312.ua, що таке поводження – це не завждифізичне насильство: «Кожна людина має гідність, і має право на те, аби з нею поводилися належним чином. Приміром, якщо говорити про право на приватність, то ми часто у візитах бачимо, що між душовими кабінками чи туалетами немає перегородок, або, припустімо, на особистих тумбочках немає дверцят, і всі бачать вміст того, можливо, єдиного, малесенького особистого простору, який є в дитини чи дорослого в таких умовах. Здавалося б, дрібничка, але це дуже важливо, особливо в обставинах, коли іншого шансу на якесь усамітнення у тебе може й не бути».

Мукачівський психоневрологічний інтернат, 2017 рік

Як працює система і хто такі громадські монітори НПМ?

Лариса Романюк розповіла, що завжди цікавилася правозахисною тематикою як такою, і у 2013-му році подала заявку на участь в навчально-практичному курсі «Моніторинг дотримання прав людини у місцях несвободи» у рамках Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини». «Пройшла відбір і почала вчитись. Навчання складалося з кількох сесій, зокрема і дистанційних, а також тижневого тренінгу в Чернігові, та завершувалася візитом до одного з місць несвободи. Це було дуже цікаве і, певним чином, надихаюче навчання, власне більшість учасників курсу і донині в той чи інший спосіб займаються правозахисною діяльністю.

А вже восени того ж року пройшла обов’язковий Національний тренінг з моніторингу жорстокого поводження у місцях несвободи в Алушті. Відтак за якийсь час отримала доручення від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, згідно якого й маю можливість та повноваження здійснювати моніторинг місць несвободи. Доручення дійсне рік, і оновлюється на початку кожного року. Тобто я є монітором національного превентивного механізму вже шостий рік. В Україні НПМ діє в рамках моделі «Омбудсмен+», тобто представники секретаріату Омбудсмена здійснюють візити спільно з громадськими моніторами».

«Найважливіше для монітора, як на мене, – це добросовісність і сильна внутрішня мотивація, - розповідає Лариса Романюк. -Ми часто працюємо з дуже конфіденційною інформацією, приватно розмовляємо з людьми, які знаходяться в місцях несвободи тощо. З іншого боку, ще одна обов’язкова складова такої роботи – емоційне, психологічне навантаження. Є місця, в які не кожен може піти, це дуже часто морально важко. Хтось не може йти у хоспіс, хтось в колонію, на мене ж свого часу велике враження справив будинок дитини у Сваляві. Це заклад, який у хорошому стані, діти там у добрих руках, за ними гарно доглядають… Але дуже важко дивитися на дітей-«відмовників» із тяжкими вродженими патологіями і розуміти, що скоріш за все, цю дитину ніхто не візьме в сім’ю. У нас в Україні таких дітей майже ніколи не всиновлюють. І от усвідомлення цього, цієї безвиході– найгірше».

Пункт тимчасового розміщення біженців у Перечині, 2015 рік

Ідеально застелені ліжка з красиво збитими подушками, на які заборонено лягати

Часто також можна зустріти ситуацію, коли персонал понад усе намагається тримати порядок.Настільки, що у спальнях – ідеально застелені ліжка з красиво збитими подушками, але людина не може зайти туди впродовж дня і просто полежати. Вони мають знаходитися де-інде: у гральній кімнаті, у кімнаті для відпочинку, але не на своєму ліжку. І це дико, бо в більшості випадків це – домівка цих людей; вони тут житимуть не день, не тиждень, а іноді – до кінця своїх днів. Не обов’язково бити людину для того, щоб вона почувалася нещасною і приниженою.

«Однак важливо наголосити, що ми не приїжджаємо з метою когось саме покарати, - розповідає пані Лариса. - Це має бути співпраця: ми приїхали, побачили, що не так, підказали персоналу: можливо, вони чогось не знали, можливо, користувалися якимись старими нормами, ми мали б допомагати один одному для того, щоб життя людей у місцях несвободи хоча б не було нестерпним».

Як можна допомогти?


Варіант 1: Стати громадським монітором

Якщо ви готові всерйоз допомагати покращувати ситуацію у місцях несвободи, приділяти свій особистий час на безкоштовній основі для блага інших людей – ви можете спробувати стати громадським монітором Національного превентивного механізму. Однак добре обміркуйте і перечитайте слова монітора зі стажем – це робота для людей зі стійкою психікою. Стежте за новинами з цього приводу на сайті Уповноваженого.

Лариса Романюк розповіла, що моніторів насправді не так і багато. Зараз їх вже трохи більше, понад 170 осіб, але до недавнього часу було десь сотня моніторів на всю Україну. При тому, що місць несвободи в нашій державі – кілька тисяч. Навіть на те, щоб прийти з візитом у кожне місце хоча б 1 раз, не кажучи вже про повторні візити, аби побачити, чи були виправлені недоліки, дуже непросто знайти час. Бо ж це волонтерство і кожен має свою роботу. Окрім того, працівники департаменту з питань реалізації НПМ Секретаріату Уповноваженого з прав людини, мають чимало інших обов’язків.

Є певний географічний поділ щодо такої роботи, тобто громадські монітори, які мешкають на Закарпатті, власне моніторять місця несвободи на місці. Однак чітких обмежень щодо цього немає: Лариса брала участь у низці візитів за межами області. Каже, що це насправді дуже цікавий досвід, який дає можливість порівнювати ситуацію і бачити якісь системні помилки.

Варіант 2: Спілкуватися - головне свято для людей

Вінілова дискотека від Олексія Уманського у психоневрологічному інтернаті Мукачева

Одна з проблем, яка пов’язана насамперед з перебуванням у місцях несвободи маленьких дітей і літніх людей – це відсутність спілкування із людьми поза цим закладом. «Іноді навіть те, що ми приходимо у візит, для них – велика радість, бо комусь цікаво поговорити з ними і вислухати їх проблеми. І це – той варіант, коли змінити ситуацію нібито й легко, а з іншого боку – у нас люди дуже часто не знають, що відбувається за цими зачиненими дверима. От, наприклад, діткам в інтернати до Дня Святого Миколая часто гуртом збирають і привозять подарунки. Це гарно, але насправді у нас таких закладів, крім дитячих, - купа. І часто це – не про подарунки. Передусім це – про спілкування, про відчуття свята. От, до прикладу, те, що зробив нещодавно Олексій Уманський – приїхав в інтернат для людей з психічними розладами у Мукачево і створив для них справжнє свято. Привіз свою апаратуру, платівки і влаштував для жителів інтернату вечірку. Для людей, які вже мабуть і не пам’ятають, що таке дискотека. От саме таких речей не вистачає», - каже Лариса.

Варіант 3: Звертатися до представника Уповноваженого з прав людини

Діана Швардак проводить особистий прийом засуджених в установі відбування покарань в Ужгороді

Звернутися до представника Уповноваженого можна не лише у випадку, якщо вам відомо про тортури у місцях несвободи.Інституція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням усіх конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Регіональні представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наразі діють в 11 областях. Серед них – і Закарпатська; тут представником є Діана Швардак. Вона розповіла кореспонденту 0312.ua, що сфера застосування Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» - це відносини, в першу чергу, між особою і органами державної влади: «Це - відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Дія цього Закону також поширюється на відносини, що виникають між юридичними особами публічного та приватного права».

Найчастіше до Регіонального представника люди звертаються із питаннями порушення їх права на доступ до публічної інформації та порушення Закону «Про звернення громадян». «Якщо питання громадян поза компетенцією Уповноваженого, ми перенаправляємо його в орган за належністю. Якщо питання у нашій компетенції, ми здійснюємо перевірку і за її результатами направляємо матеріали до суду. Втім, буває таке, що особа звертається із питанням про порушення, а ми, приїжджаючи на місце, виявляємо, що порушення насправді не було», - каже пані Діана. Питання, які найчастіше турбують закарпатців – це, наприклад,порушення строків розгляду судових справ, незаконних затримань, щодо земельних ділянок, які громадяни (у тому числі і учасники АТО) не отримують з тих чи інших причин тощо. З часу, коли був підписаний меморандум про співпрацю із безоплатною вторинною правовою допомогою,почалася тісніша співпраця із адвокатами БВПД – разом із Діаною Швардак вони ведуть виїзні прийоми громадян, що дозволяє надавати більш широку та компетентну відповідь просто на місці.

Залишайтеся людьми. І памятайте, що ніхто з нас не знає, де зустріне старість…чи навіть завтрашній день.

Сайт міста Ужгород 0312.ua

Усі світлини, використані в матеріалі, - із сайту Уповноваженого з прав людини, а також зі сторінки Олексія Уманського у соцмережі Фейсбук

уповноважений правозахист права людини нпм місця несвободи інтернат мукачево ужгород закарпаття
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
1778 переглядів в листопаді
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі