До маленького Мартіна, якого на Закарпатті мати залишила в під'їзді будинку, досі приходять волонтери з подарунками

Звiстка про пiдкинуте у пiд’їздi багатоповерхiвки в Хустi немовля швидко набула широкого резонансу – про малюка заговорили у всiй областi. Волонтери почали збирати допомогу i звозити її до пологового будинку, куди помiстили хлопчика, а багато закарпатських родин зголосилися його всиновити.

Що вiдомо про Мартiна  та про його матiр

Пiсля скандалiв, пов’язаних iз Хустським пологовим будинком, зливи рiзного негативу, ми їхали туди з думкою, що натрапимо на обшарпане примiщення з тарганами та лiкарями-монстрами. Однак побачене одразу нас здивувало. Причому приємно. Персонал виявився дуже люб’язним i ввiчливим, а сам пологовий не таким, як про нього казали. Всюди було чисто, палати гарнi, манiпуляцiйнi оснащенi сучасним обладнанням, серед якого багато справдi хорошого i якiсного.

Коли ми зайшли у вiддiлення, де в лiжечку лежав Мартiн, бiля нього сидiла привiтна жiнка, яка дивилася на дитину з любов’ю, наче на рiдного сина. Медсестра Ельвiра ГУШКА працює у пологовому бiльше 35 рокiв – вiдколи вiдкрилося вiддiлення для недоношених немовлят. У неї самої троє дiтей, має вже й онукiв. Каже, що одного з них також звати Мартiном.

%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D0%BD2.jpg

«Хлопчика назвали на честь святого Мартiна, адже знайшли його саме в день, коли вiдзначалося це свято, – розповiдає жiнка i бере малюка на руки, нiжно пригортає до грудей…

Стискається серце вiд думки про те, якою турботою може надiлити дитину абсолютно чужа людина, а рiдна мати цiєї крихiтки її зреклася.

Тим часом наша спiврозмовниця продовжує.

«Його люблю не лише я, а весь колектив. У нас працюють 5 медсестер i двi молодшi медсестри, – наголошує вона. – Ви не уявляєте, як вiн плакав першi два днi. Вiн чекав на маму. Вiн кликав її. Це природно для немовлят. Тепер нарештi зрозумiв, що чекати на неї марно, став бiльш спокiйним, бiльше спить, набирає вагу, їсть добре. Дитина здорова i добре розвивається. Вiн пробуде в нас може мiсяць, може два, поки визначиться його подальша доля. Сама я дуже мрiю, аби ця крихiтка потрапила до люблячої родини i стала щасливою».

Жiнка також стверджує, що до Мартiна постiйно приходять волонтери. Люди приносять йому памперси, засоби для гiгiєни, одяг, iграшки, ковдри. Багато хто хоче забрати його собi, але пiсля прояснень люди розумiють, що процедура довга i складна.

«Ось лише годину тому до вас була родина з Ужгорода. Принесли багато речей. Їм дуже хотiлося всиновити нашого красеня. Загалом найбiльше подарункiв Мартiн має вiд хустян та ужгородцiв, – запевняє вона i веде нас показувати, скiльки всього принесли хлопчику.

Справдi, кiлькiсть вражає. У Марiтна, як у маленького короля, зараз найбiльше всього з усiх дiтей, що перебувають у Хустському пологовому будинку. Та як буде далi… вiд думки про невiдомiсть стискається серце.

За словами Ельвiри ГУШКИ у медичному закладi є «Вiкно життя», тож мати могла вiднести дитину туди, але, очевидно, вона боялася, що там є камери спостереження. Утiм таким чином вона б уникнула кримiнальної вiдповiдальностi за вчинок.

Скорiш за все, народила хлопчика не дiвчина, а жiнка, у якої були не першi пологи. Важив малюк 3 кiлограми 100 грамiв.

Крiм того, у нього була правильно перев’язана пуповина, замотана шовковою ниткою, як це робилося ранiше в лiкарських установах. Хоча в пологових зараз немовлятам встановлюють спецiальнi затискачi.

Тож вiрогiдно навiть, що народжувала мама-зозуля сина не одна, а їй хтось допомагав.

Що ще вiдомо про неї. Як розповiла одна з жiнок, що живе на Київськiй набережнiй, де й було знайдено Мартiна, вона бачила через вiкно жiнку з чорною дорожньою сумкою у темному пальто з капюшоном. Вона була високого зросту i йшла важко. Тож мати це чи її «помiчниця» – мають  з’ясувати полiцейськi.

Крiм того, списати на те, що мати дуже бiдна i зреклася сина через те, що не зможе його утримувати, теж не можна, бо очевидцi кажуть, що замотано було хлопчина не в дешевi речi.

І ще. Як поiнформували у вiддiлi комунiкацiї Закарпатської полiцiї, повiдомлення вiд мешканки Київської набережної  про дивну знахiдку до вiддiлку надiйшло 25 грудня о 06.41 ранку. Вона розповiла, що близько 06.30 виявила в пiд’їздi будинку, де проживає, мiж першим та другим поверхом дорожню сумку з новонародженою дитинкою, загорнутою в ковдру.

Оскiльки подiя трапилася о такiй раннiй порi, це наводить на думку, що принести малюка могла лише хустянка, якщо ж нi – то жiнка приїхала власним автомобiлем, бо маршрутки так рано ще не їздять.

На жаль, наразi це все, що вiдомо про людину, яка народила Мартiна.

Правоохоронцi також попросили всiх, кому щось бiльше вiдомо  про цей випадок, телефонувати за номером 068-50-76-172 до чергової частини. Якщо матiр вдасться вiдшукати, їй «свiтить» обмеження або позбавлення волi на строк до 3 рокiв.

Якi ще цiкавi випадки трапляються в Хустському пологовому

Ще перед приїздом до лiкарської установи на нас чекав лiкар-неонатолог, в.о. начальника вiддiлу материнства i дитинства Хустської райлiкарнi Михайло Вакару. Саме вiн виходжував Мартiна, якого доставили до пологового з переохолодженням, його температура тiла була всього 32 градуси. Тож хлопчика довелося помiстити до кювезу, утiм його стан швидко стабiлiзувався i зараз iз ним усе добре.

Питаємо в медика, чи часто в Хустi трапляються подiбнi випадки.

«Нi, – запевняє вiн. – Одного разу до нас прийшла жiнка, яка тут народила дитину. Утiм поведiнка в неї була дивною. Спочатку пiсля пологiв їй не хотiлося, аби малюка поклали їй на живiт, як зараз це робиться, щоб дитя обсiменилося маминою мiкрофлорою, зiгрiлося теплом  її тiла. Потiм вона вiдмовлялася годувати немовля груддю. Ми не розумiли, чому. Потiм стало вiдомо, що жiнка планувала залишити дитину у пологовому вiддiленнi. Ми цiлу нiч переконували її не зрiкатися малюка. Потiм прийшли до неї родичi, чоловiк i вона врештi-решт наступного дня, коли її виписали, дитя забрала. Такi випадки у нас трапляються, але дуже рiдко. Також якось народила студентка. Приїхала до нас iз Мукачева. Вона назвала iнше прiзвище, невiрну адресу, народила дитинку i через добу втекла. Але таке, щоб просто пiдкинули немовля, це взагалi – майже вдруге, вiдколи я тут працюю. Зараз, в принципi, мами не вiдмовляються вiд своїх дiтей. Навпаки, до мене багато хто звертався з проханням всиновити Мартiна. Людей розчулила iсторiя, i вони готовi були дати йому все для його щасливого життя. Мене питали не менше 8 людей про те, як би хлопчика взяти в родину. Були навiть сiм’ї з Ужгорода. Однак у пологовому будинку усиновлення не проводиться, лише через соцiальнi служби. А скiльки телефонують  бажаючих принести йому допомогу!!! А скiльки приносять!»

%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D0%BD1.jpg

Про Мартiна лiкар розповiв, що вiн спокiйний, не плаче, добре харчується.

«Думаю, що мама була не якась соцiально неадаптована, а в фiнансовому планi забезпечена жiнка, що проживала в нормальних побутових умовах. Дитинка при поступленнi була доглянутою, не брудною, закутана в гарну ковдру», – запевнив вiн.

Питаємо також, чи є позитивнi зрушення в роботi Хустського пологового.

«За останнi пiвроку у нас з’явився новий аудiометр – апарат, який перевiряє наявнiсть слуху у дiтей. Його нам подарували угорцi. Таких апаратiв на Закарпаття вони привезли декiлька. Також на початку цього року ми отримали два кювези. Вони не новi, привезенi з-за кордону, але в хорошому станi, ми ними активно користуємось», – розповiдає Михайло Вакару.

На запитання, якi в основному пiсля пологiв виникають проблеми з дiтьми, лiкар стверджує, що бувають патологiї пiд час самих пологiв, наприклад, коли дитина не дихає, тож їй потрiбно надати реанiмацiйну допомогу, пiдключити її до апарату штучної вентиляцiї легенiв, коли немовля дихати самостiйно не може.

«У такому випадку прямо в операцiйнiй палатi вживаємо реанiмацiйнi заходи. Якщо потрiбно, викликаємо реанiмацiйну бригаду з Мукачева. Хоча в нас багато хороших лiкарiв, якi добре знають свою справу, чудових спецiалiстiв. Але розумiю, що потрiбно вчитися й надалi, вивчати новiтнi технологiї, постiйно вдосконалюватися, тому плануємо незабаром зробити для наших спецiалiстiв виїзнi курси на базi обласної дитячої клiнiчної лiкарнi, аби вони бiльше вдосконалили себе в реанiмацiйнiй роботi, – наголосив вiн. – Якщо говорити про вродженi патологiї, то їх небагато. Торiк таких було всього 5 дiтей. Зате бiльше дiтей з’являються на свiт з гiпоксiєю (кисневим голодуванням плоду). У той же час абсолютно здорових дiтей також досить мало, вiдсоткiв 70-80».

У палатi разом iз Мартiном у кювезi ми помiтили двох маленьких дiвчат. Смаглявих з чорним волоссям. Тож не зацiкавитись крихiтками ми не змогли. Тому попросили Михайла Вакару розповiсти про них бiльше.

«То – недоношена двiйня, народжена на 34-35-ому тижнi. Одна дiвчинка мала вагу 2 кг 100 г, друга – 1 кг 950 г. Мама в них – ромка з Вишкова i може собi пiти погуляти. Вiд дiтей не вiдмовились, але поки що вони будуть знаходитись у нас, їм потрiбен спецiальний догляд», – зазначив вiн.

Тож ми повертаємося знову до Мартiна. Лiкар стверджує, що волонтери почали приносити йому допомогу одразу пiсля того, як лише дiзналися про хлопчика.

«iнформацiя швидко розповсюдилася в iнтернетi. Тож того ж дня, як малюк поступив, мами почали групуватися, радитися i збирати хто що може. Першi речi йому принесли вже пiсля обiду. Пропонували нам навiть грошi, аби ми купили необхiдне самi. Але ми вiдмовилися. Тож жiнки вирiшили купити лiки. Для Мартiна в нас є безкоштовнi годувальнi сумiшi, а люди йому позносили дуже багато всього. Хтось приносить навiть одежу на бiльший вiк – на 5 мiсяцiв, тобто на вирiст. Загалом пробуде вiн тут ще близько мiсяця, поки оформлятимуть документи i шукатимуть маму», – каже лiкар.

До Мартiна вiн дiйсно ставиться, наче до рiдної дитини, дбайливо оглядає, бере на руки, наче власного сина… та й загалом поводиться, як справжнiй турбот-ливий батько. Тому хочеться дiзнатись про власних дiтей Михайла Вакару.

«У мене є 14-рiчна дочка Данiела та 8-рiчний син Марк. Обоє дiтей люблять малювати, але донька цим займається бiльш серйозно, а син ще грає в футбол. Загалом саме через любов до дiтей я й обрав цю професiю. Менi хочеться не просто дiлитися з ними любов’ю, але й допомагати тим, хто цього потребує. Тож я мрiю, аби в нашого Мартiна все в життi склалося якомога краще, аби вiн рiс здоровим, щасливим, поруч iз людьми, якi про нього пiклуватимуться, оберiгатимуть та любитимуть по-справжньому», – серйозно переконує вiн.

Наостанок ще раз заходимо до Мартiна. i… диво! Вiн посмiхається. Можливо, цьому крихiтному янголятку сниться щось дуже солодке i приємне. Цiкаво, що саме.

Марина АЛДОН, газета «Недiля Закарпатськi новини»