День волонтера: 5 історій про те, як закарпатці змінюють світ на краще (ЕКСКЛЮЗИВ, ФОТО)

Сьогодні увесь світ відзначає День волонтера. На Закарпатті і в Ужгороді зокрема волонтерством займається чимало людей,  - і тішить, що часто це знаходить відгук у серцях краян. Журналісти видання 0312.ua поспілкувалися із кількома закарпатцями, які здійснюють діяльність у абсолютно різних напрямках, охоплюючи таким чином максимальну кількість тих, хто потребує допомоги.

Рух підтримки закарпатських військових

Рух підтримки закарпатських військових – це люди, що займаються підтримкою наших воїнів, які відстоюють територіальну незалежність України. Підтримка має як моральний, так і матеріальний зміст. Як розповіла волонтерка Галина Ярцева, Рух починався в основному з журналістської ініціативи: «До журналістів на той момент довіра у людей була найбільша, і відгуків у душах людей це знайшло найбільше. Видно було, що люди чекали цього моменту, чекали появи волонтерів у місті – бо більшість хотіла допомогти, але не знали, як. Журналісти організувалися, зробили кілька акцій у супермаркетах міста – на той час збирали продукти харчування, речі для побуту (вмивання, гоління тощо). Ми знайшли логістику, переправили їх у Харків, а з Харкова хлопці з бригади їздили і забирали це.

Друга серйозна акція, яка дала поштовх розвитку – поява водички «Сльози сепаратиста». Це було вже в липні 2014 році, коли ми почали думати, як заробляти гроші, тому що продукти – це добре, але була потреба щось купувати, а ми не мали на це живих коштів. Тоді під старт велосезону ми подумали, що продамо водичку нашим велосипедистам – але не просту водичку, а брендовану. Ми кинули «клич» у соцмережах, кілька днів робили опитування стосовно назви бренду, і виграла назва «Сльози сепаратиста». Дизайнер Олег Олашин, з яким я на той момент навіть ще не була знайома, написав, що готовий розробити лого-етикетку. На ній з’явився наш ведмідь, який і досі з нами. Це був старт креативного паралельного напрямку Руху підтримки закарпатських військових – і по сьогоднішній день такий креатив дозволяє нам і веселитися, і заробляти, тому що основне кредо, з яким іде Рух – це не просити гроші, а заробляти.

Якщо ми раніше, у 2014-2015 рр., збирали гроші на індивідуальне спорядження, бо армія була на той час просто знищена, то на сьогоднішній день армія абсолютно самодостатня. Зараз виникають проблеми із ремонтами автомобілів, на який оперативно потрібні гроші, ремонти чи закупівля дизельних генераторів – здавалося б, він один малесенький, але коштує 15-18 тисяч гривень, а одне попадання – і все, весь підрозділ лишається без електрики.  Також кошти збирають на допомогу пораненим і на підтримку ветеранів».

Щасливі діти

Про цю громадську організацію знають уже чи не всі родини з дітьми в Ужгороді – адже «Щасливі діти» вже неодноразово добре зарекомендували себе численними акціями і роботою з дітьми та їхніми батьками.  Волонтер та керівник ГО «Щасливі діти» Ольга Павлова розповідає, що організація офіційно з’явилася у 2014 році: «До цього часу був період декретних відпусток, коли ми, ще не маючи досвіду, інтуїтивно починали цим займатися. А вже згодом зрозуміли, що набагато краще це робити, коли ти не просто «Оля, Люда, Лена, Маша», а коли ти приходиш у міську раду як офіційна юридична особа. Тоді ми подали документи для реєстрації ГО, і так сталося, що ми отримали документи 19 листопада – у переддень Всесвітнього Дня дітей. Це було дуже знаково і круто. і після того почалася більш серйозна робота.

Зараз пройшло уже 4 роки. На початку, звісно, був шлях становлення – ми робили все дуже хаотично, хапалися за все поспіль і хотіли допомогти усім одночасно. Зараз, уже маючи досвід, ми розуміємо, що дуже важливо стратегічно працювати – і тепер, можливо, нас менше видно зовні (менше акцій, менше подій, які висвітлюються), але навіть такі заходи неможливі без ґрунтовної підготовки. і є такі речі, які не афішуються – є такі категорії взаємодії, про які не варто говорити на загал.

Один із головних наших напрямків роботи – це допомога малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, при чому допомога різнопланова: ми намагаємося, як то кажуть, дати людям не рибу, а вудочку. Якщо це малозабезпечені родини, то стараємося підвищити освітній рівень дітей: от зараз, наприклад, ми плануємо створити проект із вивчення англійської мови. Звісно, дитина у межах проекту не вивчить мову досконало, але це буде першим поштовхом до такого розвитку.

Багато у нас і творчих моментів, але важливим напрямком нашої роботи є екологічний. Зрозуміло, що є скептики, які починають казати «От, подумаєш, один пакет не вирішить питання», але насправді, як то кажуть, тиха вода камінь точить: все почнеться тоді, коли у людей буде розуміння важливості цих проблем. Якщо ми вкладемо це дітям у голови  зараз, то це відображатиметься у майбутньому. і те, якою ми будемо бачити  бачити Україну років через 15-20 років, залежить від того, як ми зараз виховаємо наших дітей».

Барбос

Організація «Барбос» займається безпритульними тваринами в Ужгороді уже понад 6 років. Волонтерка Iрина Азізян розповіла, що спочатку це була лише організація, яка допомагала безпритульним тваринам: «Це були перетримки з лікуванням, ми кожен раз думали, куди діти тварину. В 2011 році організація виникла, в 2012 ми її зареєстрували офіційно. Нашому притулку більше 3-ох років, завдяки цьому ми можемо допомогти більшій кількості тварин. Також Ужгородська міська влада побудувала притулок в 2012 і дала нам його на утримання. З того часу ми добудувалися, з’явилися  допоміжні вольєри і дворики.

Ми повністю волонтерська організація, нас ніхто не фінансує. Все за волонтерські кошти: починаючи від комунальних послуг і закінчуючи кормами і лікуванням. В кожного є своя частка волонтерства. Наш лікар також є волонтером, лікує тварин безкоштовно, ми оплачуємо тільки стерилізацію та обробки.  Коли люди забирають тваринку, ми завжди кажемо їм, який характер у цієї собаки чи кота. Бували випадки, що люди брали тварину з притулку, а потім повертали назад, але це трапляється не часто.

Кожна тваринка для нас особлива, бо майже ніхто не потрапляє да нас в дуже доброму стані. Зазвичай це знедолні тварини, які довго живуть на вулиці. Тому для нас кожна тваринка є унікальною, у кожної є своя історія. Ми пам’ятаємо всіх наших тварин, не лише з часу, коли виник притулок, а від тоді, як виникла організація».

Допомога мамам – віддам у дар (Ужгород)

Серед усіх вищезгаданих цей волонтерський рух є наймолодшим, адже створений лише минулого року. Волонтерка і засновниця групи у соцмережі, яка переросла у потужних рух допомоги Яна Зизич-Фединець розповідає, що коли створювала групу, навіть не уявляла, що це переросте у щось серйозне й масштабне: «За трохи більше року у спільноті – 12 500 учасників. Група жива, активна. Це забирає багато часу, за добу потрібно схвалити близько 50 постів - модерувати виходить лише тому, що маю добрих помічниць, які так само загорілися ідеєю групи й підтримують мене і її діяльність - це Тіна Кополове (вона для мене взагалі приклад того, яким повинен бути волонтер) і Маша Бабинець.

Одного разу досить спонтанно я вирішила поїхати у дитячий будинок - побачила фото діток у мережі - загорілася, організували збір у групі, долучилося багато людей. Я поїхала і зрозуміла - цим дітям дуже необхідна увага. Не подарунки, а звичайне спілкування, ігри, бесіди. Їм треба знати, що приїхали саме до них…Після поїздки зрозуміла, що це моє, і я хочу займатися благодійністю. Трохи вільного часу було, і  я як дуже активна людина під час  декретної відпустки, знайшла собі справу до душі.

Потім почалися листи до свята Миколаю - хотіла знову поїхати до діток, то було перед святами. Тому ясно, що їхати треба з подарунками. Попросила, щоб вони написали листи Миколаю, щоб ми з «одногрупниками» могли виконати їх бажання - хоч насправді тоді не знала, чи підтримають акцію, і як я все організую. Було непросто: були ночі з сортуванням речей, пакуванням подарунків, дедлайни. До 1 сиротинця додалися ще 2. Так ми того року виконали близько 150 листів від дітей-сиріт (кожен охочий з учасників групи міг узяти лист однієї дитини і виконати бажання, написані у ньому. Деякі листи ділилися на кількох людей, якщо виконати бажання одній людині матеріально непросто, - авт.).» До речі, така акція триває і цього року.

Займаються волонтери і допомогою конкретним людям у складних обставинах: «Як правило, або особи, що потребують допомоги, звертаються у групу, або небайдужі люди описують нам певну проблему і ми вже розглядаємо ситуацію., - розповідає Яна Зизич-Фединець. - За період існування групи вийшло допомогти досить багатьом сім'ям, найчастіше - мамам, які опинилися у складній життєвій ситуації».

А найкращим подарунком для волонтерів буде прояв піклування про тих, хто цього потребує. А також – благодійний внесок, який зробить світ ще трошечки кращим.

ГО "Бахтале рома - Щасливі роми"

Як розповідає Олена Горняк, вони вже 8 років організовують обіди. ідея організувати щось благодійне прийшла до них з чоловіком ще давніше, але не знали, що корисного можна робити в місті. Жінка приїхала до нас з Росії, росла в неблагополучній сім’ї, тому, як ніхто інший знає, що таке бути голодному, не мати можливості щось купити та що одягти.

«В певний момент я зрозуміла, що не просто так на цій землі, що Бог підготував для мене якусь місію. Моє серце відчуло, що потрібно допомагати бідним дітям та людям, які цього потребують. Наша мета – не просто нагодувати людей, а надати їм необхідну допомогу. Ми побачили конкретну проблему у місті і зрозуміли, що можемо допомогти. Зібралися люди, які підтримали нас. Один з учасників проекту, наприклад, протягом півроку годував людей за власні кошти.

Починати справу було страшно, бо це відповідальність, ми не могли організувати один обід, а потім сказати: «Вибачте, в нас більше нема грошей». Нам вдається збирати різні суми, зараз жалітися гріх. От, коли ми тільки стали на міст, 4 роки тому, було дуже важко, бо люди не розуміли куди давати гроші: на війну, чи годувати людей та і була недовіра до нас. Перед тим, 4 роки гроші на обіди давала церква. Ціни росли, нам не вистачало, часто доводилося докладати власні гроші, але з часом ужгородці зрозуміли, що ми справді це робимо, люди нам вірять, є такі, що приходять на наші обіди, щоб допомогти».

Обіди вони організовують по вівторках, середах, п’ятницях та суботах в різних куточках Ужгорода.

Хочеться від щирого серця подякувати всім волонтерам за ваш величезний труд, вашу добродушність та чуйність. Завдяки таким людям як ви, світ стає кращим!

 Ірина Сов'як та Руслана Паращук спеціально для 0312