Закарпатський феномен – радіо «Єден»: радіо, яке існує за кошти слухачів (ІНТЕРВ’Ю)

Сьогодні в Україні відзначають День працівників радіо і телебачення. Цього року вперше його святкує і радіо «Єден» - перше і єдине радіо на Закарпатті, яке існує виключно за кошти слухачів. Виданню 0312.ua вдалося поспілкуватися із засновником, ідейним натхненником та й узагалі людиною, завдяки якій це радіо утворилося й існує  - Олексієм Уманським.

- Відколи існує радіо «Єден»? Майже рік?

- Із січня 2018 року. 19 січня ми запустилися. Але вже в цей момент рік тому уже були підготовчі моменти: якраз почався збір коштів, я ходив по вулицях, зустрічав людей, які відкривали гаманець і давали гроші чи закидували на картку… Було дуже багато незрозумілого: я не знав, як це робити, і шукав людей, які б мені допомогли у технічному плані.

- Як взагалі виникла ідея створення «свого» радіо? Ти ж і до того працював на радіо, зокрема, довгий період на «Тиса ФМ».

- Я тривалий час працював на «Тисі ФМ», і мені завжди подобалося те, що я міг втілювати там усе, що хочу. Але потім я почав відчувати певний тиск: що можна казати, що – не можна, і це почало набридати, тому що я там працював від самого початку існування цієї радіостанції (з 2005 року) з певною перервою. І я подумав, що треба щось змінювати. Тобто, такі думки – про те, що треба щось змінювати – були і раніше, але тоді я змінював сам ефір. Наприклад, певний період я вів ефір з 8-ї до 10-ї ранку, а потім – з 10-ї до 12-ї. Але потім я зрозумів, що мені взагалі хочеться щось абсолютно своє.

Ведучі на радіо "Єден"

Олексій Уманський у студії

- Як ти дійшов до концепції саме радіо «Єден»?

- Я подумав, що це б мало бути радіо для однієї людини. Взагалі ідея була така, що це буде радіо лише для однієї людини, тобто його не зможе почути ніхто інший. У мене є такий прилад, радіо-трансміттер, за допомогою якого я міг би налаштувати частоту і робити такі сюрпризи для когось конкретно. От, наприклад, ти збираєшся на роботу, а я приходжу, налаштовую всю техніку десь під домом, і веду ефір. І його чуєш тільки ти. В цьому – вся унікальність.  

Зараз радіо «Єден», хоч і не є масовим, все одно воно працює не для однієї людини, тобто радіо може слухати будь-хто. Хоча у нас є акції, коли ми присвячуємо увагу тільки одній особі: наприклад, «Плейлист однієї людини» - збірник музики від конкретної людини на її власний смак. І це можливо тільки у нас, тому що жодна інша радіостанція не вмикала би плейлист однієї людини. Ми робили перегляд фільму для однієї людини, концерт для однієї людини - є такий хлопець, Артем Голота, він один із тих, хто регулярно підтримує радіо «Єден» - постійно слухає і щомісяця перераховує певну суму, хоч я його навіть жодного разу не бачив. І в знак поваги і для того, щоб привернути увагу до можливості сталого платежу, ми зробили особисто для нього концерт: запросили гурт «Vandor», Вову Щобака, Мирославу Копинець, і вони виконували наживо свої композиції.

Так виглядають посвідчення ведучих на радіо "Єден"

Також хотілося потрапити саме на інтернет-простір. Бо на Закарпатті я працював на різних радіостанціях, які ведуть ефір на ФМ-частотах, а от в інтернеті, тобто виключно в інтернеті, - не було. Були спроби зробити подібне, але жодна із них не проіснувала от майже рік, як «Єден». Хотілося бути в чомусь першим. Тому і взявся за це.

- Як збиралися кошти? Адже потрібна була і апаратура, і приміщення…

- Я відкрив рахунок в одному із банків і написав реквізити на своїй сторінці у мережі Facebook. Зазначив, що є така ідея і кошти потрібні на її реалізацію. Я розробив приблизний кошторис: для радіо потрібні навушники, мікрофони та стойки до них, комп’ютер, мікшерний пульт (в нашому випадку -  цифровий: не дуже зручний в користуванні, але дешевший), підсилювач для навушників, колонки. Плюс, оренда приміщення. У підрахунку вийшло, що потрібно десь 1 тисячу (з гаком) доларів. Ця сума не є супер-страшною. Не знаю, що зіграло ключову роль: те, що ніхто на Закарпатті не збирав коштів на щось подібне, чи те, що люди знають мене… але процес пішов. На початку я думав, що люди кидатимуть по 10-20 гривень, і тоді побачимо: зберу потрібну суму – запустимо, не зберу – ну, окей, роздам назад. Але так сталося, що люди почали давати набагато більші суми. Мене зустрічали на вулиці, або дзвонили мені і давали, наприклад, 100 доларів. З одного боку, це було радісно, а з іншого – я відчув тоді відповідальність. Не міг нормально спати, все думав: «От, взяв я ці 100 доларів, а якщо в мене нічого не вийде? Якщо я не виправдаю сподівань цих людей? Тоді я в їхніх очах завжди буду асоціюватись із чимось поганим».

Ведучі Олексій Уманський і Тудор Кілару на радіо "Єден"

І досі кожен мій день починається і закінчується думками про радіо: прокидаюся – пишу анонс, лягаю спати – готуюсь до ефіру… Думаю про радіо значно більше, ніж раніше, бо, по-перше, це – своє, а по-друге, тут дуже багато моментів залежить саме від мене. Більшість робіт, які зазвичай на радіостанціях виконують різні люди – ведучий, музичний редактор, програмний директор, звукорежисер – я роблю один. Приходить, скажімо, нова людина і хоче вести свою програму. Я ціную цей момент, але поки людина не навчиться, я мушу виводити її в ефір, розказувати, як все працює. Я маю записати ефір, «відрізати» все зайве, завантажити на Mixcloud, зробити картинку для анонсу… І це – лише один ефір, а таких багато.

- Яка зараз ситуація із фінансуванням?

- Люди підтримують нас, але рівно на стільки, скільки треба для існування самого радіо. Я не маю зарплати; інколи буває таке, що ми отримуємо менше коштів, ніж очікувалося, і я мушу докладати власні гроші, зароблені на проведенні весіль, наприклад. У нас усі ведучі проводять ефір лише за власним бажанням, бо наразі ми не маємо змоги заплатити їм за це. Тим не менше, у нас є сітка мовлення, і, я вважаю,  вона може дати фору сітці будь-якої комерційної радіостанції, хоч там люди отримують зарплату за це. 

Ведучі програми "Саші про спорт"

Для мене дуже важливо мати ефір. У моєму житті з 2001 року, як я першокурсником потрапив на радіо, я зрозумів, що це мені подобається. Навіть коли у мене не було можливості виходити в ефір зі студії, я вдома робив подкасти за допомогою пульта і мікрофона, викладав у мережу і дивився на реакцію людей. Але прямий ефір – це значно крутіше. Тим паче, коли бачиш відгуки людей. Є люди, яких я навіть не знаю: вони слухають радіо у Львові, в Одесі, а я з ними навіть не знайомий. Це дає надію і це свого роду винагорода для мене. Це робота, яка приносить задоволення – таке треба цінувати.

- Програми, які є на радіо «Єден»: це все твої ідеї чи люди самі приходять зі своїми проектами і бажанням втілити їх ?

- По суті, будь-хто може прийти і вести ефір, але потрібно мати концепцію. Все, що є в сітці мовлення – це пропозиції від самих людей. У нас є і продукти інших радіостанцій: наприклад, «Радіо Скорбота» - подкаст, який робить Василь Колісник у Львові. Мені настільки сподобалося те, що вони роблять, що я написав їм з проханням видавати ці подкасти в ефірі на радіо «Єден». Вони погодилися; ми з ними дружимо, я був у Львові і спілкувався з автором цих подкастів, бачив, як реагують люди на його творчість, бачив, що через радіо «Єден» в Ужгороді з’явилися поціновувачі «Радіо Скорбота», і автор це, в свою чергу, теж цінує. Ще один приклад - звукорежисер гурту «Воплі Відоплясова» Олександр Желтенко. Він їздить з гуртом по світу і робить разом з дружиною програму «Egoїzm» - вдома записує і надсилає мені, а я вже видаю тут в ефір. Є ужгородець Сергій Савчин, який зараз у Словаччині, який робить джазову підбірку і теж скидає мені.

Анонс до 42-го випуску "Egoїzm-у"

Ну і, звісно, є люди – мешканці міста, які приходять і ведуть ефір у студії. Найчастіше це відбувається раз на тиждень, і я їх  розумію, бо це все тримається на ентузіазмі. Тим не менше, я розумію, що ці люди теж щось отримують від ефіру. Цікаво стежити за реакцією людей: наприклад, у нас є акція «Радіокнига», коли кожен охочий може прийти в студію і почитати щось з літератури на власний розсуд. Люди приходять і я бачу, як вони страшенно хвилюються перед ефіром, а після того, як він завершиться, вони почуваються так, ніби щойно стрибнули з парашутом – такі бурхливі відчуття.

Слухачі радіо "Єден" у Сан-Франциско

- Які найцікавіші проекти, на твою думку, зараз є на радіо «Єден»?

- У нас є програми, які, скажімо, не для всіх. І мені здається, що вони і є найцікавішими. Наприклад, «Ізоляція», яка є практичного з самого початку існування радіо «Єден». Хлопець залишається інкогніто для аудиторії, він не веде ефір в мікрофон, а просто відправляє мені записаний сет. Концепція – повільна електронна музика. Вона набирає мало прослуховувань, але музика справді дуже крута -  вона просто ізолює від зовнішнього світу. Ти наче медитуєш, слухаючи її. Є студент 4-го курсу відділення журналістики Петро Будай, він барабанщик у різних метал-гуртів в Ужгороді, і він робить програму «Enter the metal». Мені подобається той момент, що це свого роду зв’язок із молоддю. Він веде ефір, і його однокурсники знають про це, цікавляться і слухають.

Петро Будай за мікрофоном

Цього року 5 студентів відділення журналістики записалися на практику на радіо «Єден». Така взаємодія з різними верствами і віковими категоріями населення говорить про те, що ми потрібні суспільству. І я б хотів розвивати цю тему: наприклад, запропонувати школярам робити ефіри, або навіть зробити у школах такі радіо-гуртки із можливістю виходу в ефір прямо зі школи. Треба бути на слуху, розширювати аудиторію: можливо, тоді у нас з’являться рекламні пропозиції і я зможу платити гонорари людям.

Коли я запускав радіо, то думав: «Запустимось, ну 100 людей точно буде нас слухати. Але в реальності все не так просто. Оскільки це інтернет-радіо, то його не можна слухати в машині. Якби була ФМ-частота, то нас би слухало дуже багато людей. А для того, щоб слухати інтернет-радіо, треба зайти на сайт і мати постійний зв’язок: в машині, наприклад, це доволі незручно. Тобі можуть подзвонити, може не бути 3G-інтернету. У нас теж у студії інколи пропадає інтернет – це буває в усіх, будь-який зв’язок може давати збій, - і поки перезавантажиш браузер і знову вийдеш в ефір, то видно, як уже кілька слухачів не витримали і відключилися. Втім, я роблю все, що в моїх силах. Якщо комусь це не подобається – є купа інших класних радіостанцій, на які можна переключитися. Але там, щоправда, не почуєш те, що є на «Єден». 

- Одну з програм – «Скадуш» - веде твій син Мартін. Йому подобається?

Мартін - наймолодший ведучий 

- Я запропонував Мартіну (5 років, - авт.) вести програму – він сам придумав назву. У нього нема великого захоплення цим, я думаю, він навіть не до кінця розуміє, що таке радіоефір. Він розуміє, що його можуть чути; люди зустрічають його на вулиці і майже кожен йому говорить «Мартін! Скадуш!», а він не завжди хоче цієї уваги. Через це я намагаюся його не смикати дуже часто, а пропонувати йому ефір раз на тиждень і в той час, коли він вільний, наприклад, після садочка або тоді, коли в садочок не йде; заохочую його до ефіру, пропонуючи йому якусь винагороду. Інколи ми робимо і спонтанний ефір, але переважно намагаємося робити якийсь план: поки добираємось до студії, я його питаю, про що ми говоритимемо – що було в садочку, що ти дивився і тому подібне. Якось ми робили з ним дитячу дискотеку: він запрошував сюди, у студію, друзів із садочка – це був цікавий експеримент.  Щоправда, вони тут  ледь не рознесли все, це було важко пережити.

- Як би ти охарактеризував тип радіо? Воно більш розмовне чи музичне?

- Точно не розмовне, бо навіть ті ефіри, де ми запрошуємо гостей і ведемо бесіду, все одно розбавляються музикою. Радіо «Єден» - це розважально-музичне радіо, яке разом з тим має певний просвітницький контекст, пов’язаний з культурою, з історичною спадщиною. Наприклад, програма Тетяни Літераті «Втрачений Ужгород» - це те, чому мають вчити в ужгородських школах.

Тетяна Літераті в ефірі читає "Втрачений Ужгород"

Я читав цю книгу, і подумав, чому б не зробити із цього радіопередачу – бо є люди, які не хочуть чи не можуть читати з певних причин, а от слухати – можуть. Є програма «Музичний Ба Бах» Ольги Беци, де вона розповідає про академічну музику такими доступними словами, що це теж є цікавим і розвивальним для слухачів. Мені видається, що люди, які ведуть ефір на радіо «Єден», мають повну свободу. Я нікому нічого не забороняю.

Для того, аби нести в маси ідею радіо, ми влаштовуємо заходи на вулиці: ми робили вінілову дискотеку на Набережній Незалежності, в рамках проекту Save Nabka, робили дискотеку посеред Ужа, коли річка обміліла і можна було влаштувати танцпол на камінні, виступав у нас Олег Каданов з Оркестру Че. Нещодавно ми вели ефір прямо з площі Петефі, і це було Silent Disco: охочі слухали радіо в навушниках, і збоку це виглядає доволі дивно – люди танцюють, а навколо – тиша. Людей було небагато, але експеримент відбувся. Найцікавіше було спостерігати за тими, хто проходить повз. Були й такі перехожі, які підходили і просили навушники, аби почути, що ж там відбувається.

Перша вечірка від радіо "Єден" з Олегом Кадановим (Оркестр Че)

- Якщо у людини є ідея, яку вона б хотіла втілити в ефірі радіо «Єден», що їй потрібно зробити?

- Написати мені у Facebook – або на особисту сторінку, або на сторінку радіо «Єден» - сюди пишуть найчастіше. Далі ми узгоджуємо зручний для ефіру час, я приходжу разом з людиною, виводжу її в ефір. Якщо люди кажуть, що хочуть вести ще – я вже вимагаю від них певної стабільності, періодичності. Обираєш день, час, якщо не виходить – попередь завчасно. Якщо все вдається, то через певний час я роблю ведучому дублікат ключа від студії, показую, як вмикати мікрофон, виводити себе в ефір і «перетягувати» пісні, і – працюємо. Якщо людина через певний час розуміє, що більше це робити не хоче – жодних претензій.

Послухати радіо «Єден» можна тут. Також дізнатися більше про проект та знайти записи попередніх програм можна на сторінці радіо у мережі Facebook. А якщо вам сподобалося – підтримайте проект, бо такі ініціативи цього варті.

Розмовляла Ірина Сов’як спеціально для 0312.ua

Усі світлини, використані у матеріалі, запозичені зі сторінки радіо "Єден" у соцмережі Facebook