В Ужгороді під час розкопок храму Святої Трійці археологи виявили невідомі раніше артефакти (ФОТО)

Цікаві будівлі, фортечні мури, вулиці й площі древнього Ужгорода та його околиць манять своєю унікальною історією.

Вони наче незримі вартові величного міста, які пам’ятають усіх його правителів і жителів. Сакральні пам’ятки обласного центру заслуговують на особливу увагу. Однією із малодосліджених святинь у межах сучасного міста є Свято-Троїцька церква.

Про Радванку в Ужгороді чув чи не кожен. Усі знають, що це один із мікрорайонів міста, де знаходиться велике поселення ромів.

Утім так було не завжди. Колись, до 1941 року, тут розміщувалося приміське село зі своїм сільським урядом, унікальною архітектурою та неповторним колоритом.

На горі до сих пір зберігаються руїни однієї з найдавніших сакральних пам’яток Радванки – римо-католицького костелу Святої Трійці (1637), відомого ще як каплиця Яна Непомуцького.

Нині ужгородці та гості міста можуть побачити тільки стіни святині, що датується першою половиною ХVІI ст. Аби знайти цікаві артефакти, які дадуть можливість установити точну дату зведення й історію функціонування цієї церкви, факультет історії та міжнародних відносин УжНУ організував археологічні дослідження. Тривали вони до 15 вересня. У них узяли участь кілька студентів та викладачів. Археологічні дослідження проводилися в межах руїн церкви. Площа дослідження становила 15 кв. м.

Як пишуть науковці, зокрема краєзнавець Людвиг Філіп, радванська церква Св. Трійці освячена в 1640 році естергомським архідияконом, кардиналом Георгієм Липпаєм. Вона була вагомою церковною пам’яткою Ужгородщини після Горянської ротонди (XIІІ ст.), але, на жаль, час зробив своє.

Ось так виглядала церква у 1930 році

Уже на початку XIX ст. споруда була напівзруйнованою, однак у 1830-х роках відновлена благодійником Міклошем Ройхом. У 1901 році було проведено капітальний ремонт, але згодом церква знову занепала. Інтенсивний видобуток каміння в радванському кар’єрі в 50-х роках XX ст., застосування динаміту, постійні вибухи завдали святині значної шкоди. Зрештою тоталітарна система закрила каплицю, і про неї вже ніхто не дбав. Тепер від цієї унікальної церковної пам’ятки залишилися стіни, які поступово руйнуються.

Відомо також, що біля церкви, східного її фасаду, в 1937 році з’явилася скульптура Яна Непомуцького. До Радванки вона потрапила з каплиці на горі Кальварія в Ужгороді. Монумент датований 1926 роком і є реплікою старішої пошкодженої роботи 1890-х років авторства відомого ужгородського скульптора Яноша Петрідеса.

– У лівій частині нефа, біля входу, був склеп (крипта), де спочивали вічним сном тлінні останки, можливо, колишніх священиків, а може, й самого дворянина Амбруша Радванція, володаря поселення, від якого воно й отримало свою назву, – пише краєзнавець. – Нині руїни заросли деревами, а поруч могили колишніх жителів Радванки. З правого боку каплиці на постаменті – скульптура Св. Яна Непомуцького, яка з’явилася тут приблизно в 1937 році. До речі, саме тому часто цю пам’ятку називають костелом Яна Непомуцького.

За словами кандидата історичних наук, керівника студентської експедиції Володимира Мойжеса, тут ніколи не проводилися розкопки. Оскільки церковною археологією на Закарпатті займаються не так давно. Адже в радянський час цим не цікавилися й деякою мірою тема була заборонена.

– Це римо-католицька церква Святої Трійці. Достеменно не відомо, хто її зводив. Так, краєзнавець Людвиг Філіп пише, що вона функціонувала з 1640 року. Є думка, що будівництво святині пов’язане з діяльністю єзуїтів на Закарпатті. Деякі науковці, головним чином архітектори, виходячи з деяких архітектурних елементів, відносять цю пам’ятку до ХV ст. Навіть донедавна на стіні церкви була прикріплена табличка, де писалося, що це готичний храм ХІІІ ст.

– Однак поки що археологічні розкопки підтверджують, що це перша половина ХVІI ст. Археологічного матеріалу, який би свідчив про більш раннє зведення церкви, немає. Тут з Людвигом Філіпом у нас думки збігаються. Помітно, що церква кілька разів ремонтувалася.

Однак дивно, що тут присутні елементи готики, коли в архітектурі в XVII ст. поширювалося бароко, – наголошує дослідник.

Наразі стан пам’ятки дійсно плачевний, стіни у великих тріщинах. У вівтарній частині збереглися розетка та арка, яка відділяє неф. Багато хто каже, що це капличка. Хоча тут чітко виділений неф, вівтарна частина та була сигнатурка. Отож можна припускати, що це все-таки маленька церква.

– Під нефом знаходиться крипта, яка була у свій час пограбована. Тепер там досить багато різноманітного сміття. Цілісних поховань ми не виявили. Знайшли залишки від скелетів, які були поховані в крипті, уламки від трун. У вівтарній частині виявили сходи, зведені в першій половині XX ст. Під бетонною стяжкою XX ст. були залишки вівтаря XVII ст. та підлоги. Вона викладена з цегли, яку ми взяли на аналіз, аби встановити її датування, – розповідає Володимир Мойжес. – Основні наші знахідки – це 90% кераміки. Починаючи від XVII і до кінця XIX ст. Це фрагменти мисок та горщики. Цей матеріал після реставрації плануємо передати в Закарпатський обласний краєзнавчий музей. Також нам удалося виявити значну кількість скла від вітражів, які знаходилися в церкві. Є й фрагменти кахлю. Ідентичні ми знаходили і в Горянах, і в замках у Середньому та Королеві. Датуються вони XVII ст.

За словами науковця, цілком очевидно, що церкву неодноразово грабували чорні археологи. Імовірно, ще за радянських часів. Адже в крипті могли знаходитися понад десятка поховань. У свій час ховали знатних мешканців, можливо, ще деяких священнослужителів. Щоправда, археологи не знайшли жодного цілісного поховання, тільки фрагменти. Наразі весь матеріал на етапі обробки та аналізу. Тож попереду в дослідників ще багато роботи. Варто зазначити, що в планах римо-католицької єпархії – зберегти цю пам’ятку архітектури, аби проводити в ній богослужіння.

Тож будемо сподіватися, що костел дійсно вдасться зберегти, аби він ще не одному поколінню ужгородців нагадував про славну історію міста та його околиць.

Джерело