ТОП-6 цікавих фактів про Тараса Шевченка

9 березня в Україні відзначають 204-ту річницю від дня народження відомого українського поета Тараса Шевченка.

9 березня - значна дата в історії України, адже в цей день на світі з'явилася людина, яка відродила українську національну ідею після років занепаду.

На думку багатьох літературознавців "саме Тарас Шевченко засіяв ниву ідей, яка зійшла на початку ХХ століття. Саме на його ідеалах виросло нове покоління українців - творців тієї революції. Його віра в майбутнє України підтримувала їх і підтримує сьогодні нас, забезпечуючи зв'язок поколінь і спадкоємність ідей".

Фігура Тараса Шевченка розділила історію нашої країни на до і після. До нього була остаточна втрата державності і роки знищення української самосвідомості. Після нього - національний підйом, логічним результатом якого стала Українська революція 1917-1921-го років.

Дослідники творчості Шевченка стверджують, що він за життя намалював 1300 картин, портретів, малюнків, офортів, ескізів тощо, з яких дійшли до нас близько 800 робіт.

Українському поетові Тарасу Шевченко встановлено близько 1200 пам’ятників по всьому світу. Більшість із них знаходиться на Західній Україні.

0312.ua підготував для вас підбірку фактів про письменника та діяча, які не всі про нього знають.

Тарас і його жінки

• Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Проте Тарас мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.
• Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.
• У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г.З.».
• Згодом, він покохав Теодосію, доньку кирилівського попа Григорія Кошиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. проте їм не вдалося. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. 
• Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. 
• Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала доКаневаі щодня приходила на могилу Шевченка.

Зовнішність Шевченка

Існує маловідомий факт про зовнішність Тараса, який не претендує на 100% достовірність.

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту (1,64 м), широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад.

Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним.

До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем.

Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім. 

Тарас-простак

Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.

Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало. — Як? Який жупан? — Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас. — Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався? — Аякже. Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

Заборона "писати" і "малювати"

Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата — «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця.

Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпуки: — Ліпше було б, — казав він, — мені не родитися або швидше вмерти.

Сад Шевченка

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську.

Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.

Любов до дітей

Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали: — Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку! По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. — Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік. Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет».

Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: — Оцей старий, певне, божевільний! Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.

Читайте також, як в Ужгороді вшановували Тараса Шевченка