День ЗСУ: 22-річний ужгородський військовий Володимир Маді - про «пекло» Луганського аеропорту та «нову» чоловічу дружбу

Неоголошена війна на Донбасі триває вже більше трьох років. Багато молодих українців із Закарпаття пішли захищати Батьківщину.

Як змінюється світогляд військового, наскільки важлива чоловіча дружба та, як залишатись людиною в умовах війни, у День Збройних Сил України сайт міста Ужгорода дізнавався в учасника антитерористичної операції Володимира Маді.

- Володимире, як ти сприйняв звістку про те, що потрібно їхати на Схід?

- У 18 років я пішов в армію. Я служив в Ужгородській військовій частині. Після того, як мені виповнилося 19, я з хлопцями поїхав в АТО. Коли надійшов наказ, страх був лише від невідомості. Мені і моїм друзям, з якими я був там, взагалі унікально пощастило ― ми повернулися додому і от ви зараз берете в мене інтерв’ю. Там багато було людей, які боролись за інтереси держави, за власні цінності. Звичайно, всі відчували на собі велику відповідальність. В багатьох був страх не перед АТО, а перед тим, щоб події на Донбасі можуть поступово перекинутись і ближче до Заходу, де народився я і всі мої близькі.

Постійно в розмові було присутнє ехо, тому я казав коротко, що «все гаразд»

- Як на твоє рішення відправитися в АТО відреагували батьки?

- Більшість наших хлопців своїм рідним спочатку не сказали, куди направляються. Говорили: «Їду на завдання, скоро повернуся». Я теж рідним не сказав. Але потім все ж вони дізнались. Зв'язок старався з ними підтримувати, але розмови були рідко та дуже короткими, бо вся інформація прослуховувалась. Постійно в розмові було присутнє ехо, тому я казав коротко, що «все гаразд», не вдаючись у подробиці. Адже кожна інформація, яка вказувалась по телефону, перевірялась, тому небезпечно було підставляти себе і своїх.

- Які населені пункти чи об’єкти ти захищав у зоні АТО?

- Спочатку – поселення Макарово, потім Лутугіне, Успенці, оборона Луганського аеропорту. В основному за посадою я був стрільцем. У зоні АТО я пробув кілька місяців. У нашому відділенні були хлопці віком від 19 до 25 років. За період оборони Луганського аеропорту нашій бригаді довелось відчути на собі, як це – опинитись у центрі воєнних подій. Раніше постріли, війну, реальні смерті військових мені доводилось бачити лише у фільмах. А там все було. Все і навіть більше. Там кожен день був схожим один на другий і водночас різним. Я же й не дивився, який день на календарі і година, бо термін перебування там був для нас всіх невизначеним.

- Які були перші емоції, коли потрапив на війну?

- Перебуваючи там, від звуку вибухів та пострілів в будь-який час доби закладало вуха. Постійно був страх чути такі звуки. Але ми всі старались не панікувати і сприймати все так, як є, не «накручуючи» себе та інших.

- Чи оснащували вас усією необхідною амуніцією та продуктами харчування? Чи допомагали волонтери?

- Так. Не можу сказати, що в цьому чогось бракувало. Всього вистачало. І волонтери також передавали продукти, солодощі та інші речі.

- Де ви спали? Де брали воду щоб вмитись?

- Спали в спальниках в окопах. Вода була, привозилась в баках. Це була літня пора, і бувало так, що мились ми в річці, або біля якоїсь водойми раз в тиждень.

- Чи були випадки, що здавалось що ось він - кінець?

- Були. Щодня.

Війна закінчиться тоді, коли закінчаться гроші

- Які виникли думки, коли повернувся до цивільного життя, додому на Закарпаття?

Як тільки виїхали із зони бойових дій, я побачив зовсім інший ритм життя. Люди жили, як наче нічого і не відбувається, ніхто не вмирає, нікого не забирають в полон. Мені було якось не по собі бачити такий контраст. Потрібен був час адаптуватись.

- Чи виконуються державою умови, прописані у контракті?

- По-різному буває. Не завжди. Знаю людей, які служать уже довше підписаного контракту. Не знаю, чи це правильно.

- Можливо, пригадаєш випадок в зоні АТО, який перевернув твою свідомість або став для тебе уроком?

- Думаю про це, і часто повертаюся думками туди. Я бачив знайомих, з якими ще пару днів спілкувався, а потім вони загинули. Війна всім змінює свідомість.

- Чи змінився твій характер?

- Мабуть так, я змінився, бо почав більше цінувати життя та справжніх друзів. Можливо, став стійкішим до випробувань.

- Чи зустрів ти в АТО справжніх друзів?

- Так! В таких умовах якось по-іншому починаєш розуміти дружбу. Там друг не той хто, грубо кажучи, може поставити пляшку пива, а той, хто, коли треба, зможе підставити значно більше - своє плече підтримки.

- Коли буде мир?

- Ця війна дуже специфічна. Уявлення про неї дуже різні. Я думаю, вона закінчиться тоді, коли закінчаться гроші. Вона вже давно могла закінчитись. У всьому замішані гроші.

- Що хотів б побажати українцям у День Збройних Сил України ?

- Багато молодих хлопців, таких як я, залишились там, або не повернулись додому. Вони так само, як я, хотіли майбутнього для себе і своєї країни, хотіли повернутись до родини, створити свою сім’ю і бути щасливими. Я б побажав всім цінувати те, що у них є. Бо у багатьох цього всього вже нема.

Нагадаємо, в Ужгороді організували виставку до Дня Збройних Сил України (ВІДЕО).

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати