Сліпий лірник зі Львова Лайор Молнар: «Нам треба співати українцям, бо вони забули»

Як інформував 0312.ua, у кінці минулого тижня  в Ужгороді пройшов всеукраїнський фестиваль "Карпатська Україна". Одним з учасників фесту став 63-річний Лайор Молнар, сліпий лірник зі Львова.

Після виступу пана Молнара, кореспонденту Сайту міста Ужгорода вдалося поставити йому декілька запитань.

- Що спонукало Вас взяти до рук ліру?

- Десь 1991 року в Києві на одному з концертів я почув ліру. На ній грав Василь Нечепа. І я поставив собі тоді за мету таку мрію - навчитися грати на лірі. Пройшло багато часу і десь через 10 років у Львові я у одного питаю, де би я міг її купити. А у нього якраз одна в підвалі лежала. То я і купив інструмент у нього за 100 гривень.

- На шляху до мрії Ви не бачили перепон і самотужки змогли освоїти ліру?

- Спочатку я не міг дати інструменту ради, бо ж не знав як його крутити, як з ним поводитися. А воно так сильно кричало, що я не міг його усмирити. Але основне, що тому тоді ніхто не міг навчити: ніде і ніхто не намагався передавати лірницький досвід. Потрошки я собі навчався, замовив велику ліру, згодом перейшов на маленьку, автентичну, в котрій 10 клавіш і 3 струни.

- Це наче Ваше справжнє життєве покликання, вперше почули і одразу відчули, що це воно...

- Так, звичайно. Я потім дістав і бандуру, грав і на кобзі. Ні. Усе відставив, все продав і залишив тільки одну ліру.

- Справжні кобзарі в свій час передавали цю справу у спадок, чи готуєте Ви свого наступника, продовжувача лірницького роду?

- Я у Львівській школі для сліпих дітей відкрив гурток лірників. 11 хлопчиків уже записалося. І от нещодавно у Львові був лірницький фестиваль, на котрому вони виступили, та виконали декілька пісень.

- Колись кобзарі співали про історію України, її побут, тогочасний спосіб життя. Сучасний кобзар створює пісні про сьогодення для майбутнього покоління?

- Є в основному тільки такі, котрі співають лише історію, але ми кобзарі та лірники - пропагандисти. Ми маємо і сьогочасне оспівувати: АТО, війна. Адже це все є в нашій історії.

- Чи прославляєте Ви за кордоном цю нашу національну "професію", чи знають люди про українських лірників за межами України?

- За кордон я не намагаюся їхати, бо це не їхнє, це наше. Нам треба тут, нашим прославляти, бо наші забули. А ми ще їдемо за кордон розповідаєм і хочем, щоб ті знали.

- Як ви доносите до людей свою творчість - це тільки в рамках тематичних фестивалів, чи Ви як справжній лірник мандруєте по Україні, виступаєте на вулицях?

- Я ходжу з тою лірою скрізь, граю в школах, де запрошують, де не запрошують. І на вулицях. Під церквою особливо. Це якраз те, що колись було. Співали - і то вже його оточують пару хлопців, дівчат. Він як почне співати сумне, а вони плачуть, а потім веселе, і вони вже танцюють довкола нього. Ось такі колись були музики!

Тетяна Мендель