Професія «Ужгородець»: Ватерполіст Геннадій Мордвінцев

Геннадія Олександровича Мордвінцева  знають в Ужгороді як професійного тренера з водного поло, викладача кафедри фізичного виховання ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та як одного з засновників ватерпольного клубу ветеранів «Європа». Для когось Олександрович є вірний другом, для когось – суворим тренером, а для студентів УжНУ – прикольним викладачем. Та мало кому відомо, яка «вольная душа» у пана Геннадія, які дивовижні місця він бачив, мандруючи світом, з яким захопленням розповідає про свої відчуття від побаченого та пережитого. 

Перша локація – не обласний центр Закарпаття, а курортне містечко біля російського берега Чорного моря. Серед 50 тисяч жителів теплого Туапсе був і Геннадій. 

«УСЕ МОЄ ДИТИНСТВО ПРОЙШЛО НА МОРІ»

"Народився я у невеликому російському містечку Туапсе. Воно знаходиться на березі Чорного моря, неподалік курортного міста Сочі.  Улітку тут збиралися команди з усіх куточків Радянського Союзу, тут організовували спортивні табори, інколи проводили навчально-тренувальні збори. Не дивно, що більшість хлопчаків захоплювались  водним поло, навіть мріяли про великі спортивні досягнення. Кожного року з травня по жовтень тренування проводилися у морі. У Туапсе відбувалися всеросійські і всесоюзні змагання.

Увесь день ми були на морі. Між тренуваннями відпочивали під яхтами сусіднього яхт-клубу. Там ми ховалися від спеки. Ловили мідій, крабів, рибу та варили юшку в 5-літровій консервній банці з-під томатної пасти. Іноді ходили під вітрилами на яхтах по акваторії порту, грали всілякі ігри до знемоги. Батьки нас бачили тільки після заходу сонця, перед сном. Їх хвилювало тільки одне – чи ми не голодні".

«МОЄ РІДНЕ МІСТО БУЛО ВАТЕРПОЛЬНОЮ ʺМЕККОЮʺ»

"У часи мого дитинства і юності Туапсе було "Меккою" ватерполо. Завдяки тому, що до нас приїжджали тренватися кращі команди країни, ми набралися досвіду. Згодом команда Туапсе "Нефтянник" стала грозою для авторитетів. Нас поважали навіть такі гранди російського водного поло, як ЦСК ВМФ, «Торпедо» Москва, АЗЛК-Москва, "Спартак-Волгоград". Мені пощастило грати в рідній команді у роки її розквіту. У 1975-1980 роках "Нефтянник" став  призером чемпіонату РСФСР і двічі  здобував Кубок РСФСР. Я вдячний долі за те, що звела мене з видатними ватерполістами сучасності, із якими і проти яких мені довелося змагатися. Всіх імен не перелічити, але до цих пір ми зустрічаємося і граємо на ветеранських чемпіонатах Європи та світу".

Друга локація - сучасна столиця Татарстану Казань. Саме туди Геннадія привело бажання займатися водним поло.

«МОЇ СТУДЕНТСЬКІ РОКИ ПРОЙШЛИ В КАЗАНІ»

"Після закінчення школи, в 1976 році, переді мною постало питання куди піти вчитися. Була можливість стати штурманом-мореплавцем, про що завжди мріяв. Та все ж вирішив зайнятися водним поло і  поїхав вчитися у далеку Казань – столицю Татарстану. Там вступив у спортивний інститут. На той час Казань була похмурим, сірим, голодним та бандитським містом. На вихідні всі вирушали до Москви за продуктами, одягом та побутовою технікою. Але ми були молодими і всі труднощі намагалися долати з легкістю і радіти життю. У ті роки, в Казані була створена команда «Синтез» і ми були учасниками її становлення. Сьогодні, ця команда є володарем багатьох титулів і є однієї з найкращих команд Росії".

«ПРИЛЕТІВ ДО УЖГОРОДА ЩЕ У 1980-МУ»

"Після закінченню інституту я хотів продовжити спортивну кар’єру, але вже за межами Казані. Тим паче, що були пропозиції грати в Мінську або Алма-Аті. Але мій друг Ісрафіл Василькін, уродженець Баку, переконав мене поїхати з ним в Ужгород. Ми разом з ним грали в Туапсе і Казані, тому я погодився. Першого серпня 1980 року я прилетів на Закарпаття, а вже  четвертого отримав житло, прописку і роботу. Спочатку мені дуже допомагали наш тренер  В’ячеслав Трифонов та голова міськспорткомітету  Микола Зорін, у якого я розпочав свою трудову діяльність як старший інструктор. Потім була служба в армії, служба в СКА м. Львова, то були незабутні часи". 

БАСЕЙН «СПАРТАК»

"За довгі роки ігрової кар'єри я набрався досвіду. Тому вирішив спробувати себе у ролі тренера. І незабаром прийшли перші успіхи. Мої вихованці стали переможцями всеукраїнських та всесоюзних турнірів. Основною базою для тренувань був відкритий басейн «Спартак». Взимку у ньому нагрівали воду, аби ми могли займатися. Тренери стояли на бортиках в кожухах і валянках, а діти плавали у випарах і тумані. Коли басейн не працював, ми тренувалися на Ужі. На каналі готувалися до Всесоюзного турніру в Кишиневі, де потім здобули перемогу. Мої хлопці стали призерами ЦС, РС, а в 1989 році виграли  чемпіонат СРСР серед профспілкових команд.

У кінці 90-х басейн припинив функціонувати і роботи не було. Це був нелегкий період. Тоді я отримав запрошення від професора кафедри фізичного виховання УжНУ Степана Михайловича спробувати себе у ролі викладача. Так вийшло, що викладаю вже 18 років.

Я люблю водне поло і завжди хотів відродити його в Ужгороді знову. У 2012 році басейн реконструювали і там запрацювала секція з ватерполо. Щасливий, що вже 4 рік поспіль треную діток при спортивній школі "Динамо". Ми досить успішно стартували. Це приголомшило моїх українських колег. Минулого року, 2016-го, здійснилося те, чого ми прагнули протягом 40 років. Нарешті команди наших вихованців стали чемпіонами України одразу в двох вікових категоріях. Уже третя за рахунком дитяча команда готується дебютувати на чемпіонаті країни з водного поло. Якби не 15 років перерви нашої діяльності, то я б не здивувався, якби водне поло було найпопулярнішим видом спорту в Ужгороді."

КЛУБ ВЕТЕРАНІВ «ЄВРОПА-УЖГОРОД»

"Звичайно, всі ці роки, коли басейн не працював, водне поло продовжувало своє існування. У 1997 році ми створили клуб ветеранів «Європа». Уперше команда виступила на чемпіонаті Європи з плавання у Празі. Згодом ми прийняли участь у чемпіонаті світу з водного поло у Марокко. Він проходив 1998 році у місті Касабланка. Там ми вибороли бронзу. Знову третіми стали на змаганнях за Кубок світу в Будапешті, а в 2009 році на чемпіонаті Європи в Румунії ми стали вже срібними призерами. Наступного, 2010 року, в Швеції у складі збірної України на чемпіонаті світу  я отримав срібну медаль. У фіналі ми поступилися росіянам. За їхню збірну грали чотири олімпійські чемпіони. Напередодні чемпіонату Європи в Хорватії, у 2016 році, я потрапив в ДТП. Уже без мене команда здобула там срібло. Я у той час лікувався. 

У цьому році нашому клубу ветеранів виповнюється 20 років. Плануємо відсвяткувати це участю у чемпіонаті світу з водного поло. Він пройде влітку в Будапешті. 

Ми знаходимося у хорошій фізичній формі. Якщо немає змоги тренуватися в басейні, то плаваємо на знаменитому ужгородському кар’єрі. Це унікальна водойма.  унікальній водоймі, яка отримала назву серед ветеранів нашого клубу - «Чаша Грааля». Вже декілька років поспіль кар’єр став незамінною базою для підготовки і тренувань та проведення міжнародних турнірів".

«СУПЕРМАРАФОН: ПРОПЛИСТИ 45 КМ ЗА 8 ГОДИН»

"Окрім водного поло займаюся бадмінтоном, снукером, зимовим плаванням. Люблю баню. До речі, у складі збірної Закарпаття ми тричі ставали чемпіонами України із зимового плавання. А в 2000 році я взяв  участь в супермарафоні. Тоді довелося пливли весь день з 10 ранку до 6 вечора, а дистанція була 45 км (між містами  Дніпродзержинськ і Дніпропетровськ). Температура води була +19 С. Нас супроводжували лікар і судді. Вони пливли в човні поруч. Нас поїли гарячим чаєм. А я його не пив, а голову ним поливав, бо її стискав холод. Мені хотілося перевірити себе, віднайти приховані внутрішні можливості.  Тоді здавалося, що нічого для мене немає непереборного".

«МОЇМ НАЙБІЛЬШИМ ДОСЯГНЕННЯМ Є СІМ’Я»

"Я радий, що у нас є можливість передати досвід і майстерність молодому підростаючому поколінню. Та попри все, найбільшим моїм досягненням в житті стали не успіхи в спорті, а моя сім’я, мої діти, якими я пишаюся і яких люблю".

«КОЛИ СТОЮ НА ПІШОХІДНОМУ МОСТІ, ТО МЕНІ ВВИЖАЄТЬСЯ МОРЕ»

"В Ужгород я закохався одразу. Місто вразило мене з першого дня. Воно таке дивовижно затишне і гарне. Хоч я довго сумував за морем. Коли я стояв на пішохідному мості й дивився, як над Ужем кружляють чайки,  то Ужгород завжди починав нагадувати рідне Туапсе. У такі хвилини я заплющував очі і представляв море".

Більше матеріалів зі спецтеми 0312.ua «Професія "Ужгородець"» читайте тут.