Пан Микола, водій снігозбиральної машини в Ужгороді: «Не бачу себе на іншій роботі» (Фоторепортаж)

В Ужгороді уже упродовж другої доби сильно сніжить. Та не усі городяни радіють справжній зимі. Скрутно, насамперед, місцевим водіям, які ризикують втрапити у халепу, кермуючи у непогоду.

Аби звести ризики до мінімуму, зробити дороги безпечними, в Ужгороді, не покладаючи коліс, працюють снігозбиральні машини.

Тож кореспондент Сайту міста Ужгорода вирішив дізнатись, як проходить день людини, яка рятує місцевих водіїв від снігових пасток та у чому полягають складнощі роботи керманича снігозбиральної машини.

Збираємось біля готелю «Закарпаття». Там уже стоїть припаркований наш «радянський кабріолет». Підходжу. Старі засніжені дверцята відчиняє сивий чоловік.

Говорю: «Я сьогодні з Вами сніг прибиратиму». «Влізайте. Нема питань» - відповідає чоловік – Головне, щоб ви помістились – тут салон невеликий».

Правдами-неправдами я таки влізаю у кабіну «олдскульного» ЗІЛу. Там, і справді, тісно. Аби зробити фото, доводилось притискатись до дверцят. Однак, у салоні снігозбиральної машини своя ретро-атмосфера. Велике кермо, пошарпана панель, два хрестики біля дзеркала та довжелезний перемикач передач.

Гармонійно вписується у цю атмосферу пан Микола: «Ну що, їдемо?» - перемикає передачу чоловік, а його перстень ніби блищить, радіючи цим словам.

Їдемо у бік Петефі, де рух авто найбільш інтенсивний у час-пік. Питаюся у чоловіка, як довго він працює за цією професією:

«Уже й не згадаю відразу, - посміхається він – Довго. Дуже довго. Десь із 1982 року».

Звичайно, не можна відволікати водія, коли він за кермом, однак пан Микола, наче герой славетного порівняння, справляється із декількома справами одночасно.

Тож продовжуємо «сипати» питаннями.

«Що для мене означає ця робота? Ну, не знаю. Мене все влаштовує. Не бачу себе на іншій роботі».

Ледь договоривши, чоловік починає кивати на водіїв-невігласів, які заважають повноцінно виконувати роботу:

«Уже скільки разів попереджали, а до них і так не доходить… Вони так паркуються, що ми потім не можемо повноцінно розчистити дорогу. А винуваті у результаті хто? Звичайно, що ми, комунальники. Усі думають лише про себе, а не про те, щоб дороги були розчищені. Завтра, упевнений, десь прочитаю, що комунальники погано працюють».

Їдемо Швабською. Пан Микола вказує рукою на ті самі автівки, які заважають. Підтверджую. «Каменів спотикання» чимало.

«Це багатотонна машина. Їй потрібен простір, аби повноцінно працювати…» - продовжує чоловік.

Пан Микола різко "б'є" по гальмам. У недозволеному місці переходить дорогу чоловік.

«І так буває часто. Взагалі ми встаємо близько третьої ранку, щоб підготувати техніку, а вже о п’ятій годині виїжджаємо на дороги. Буває, по 2-3 рази за день потрібно чистити, як от сьогодні».

Заїжджаємо на Петефі, справжній «вулик» машин.

«От як тут проїхати? Більшість машин неправильно запарковані. А якщо випадково «чухну» когось? Будуть винуваті комунальники. Ми ж робимо у першу чергу для людей», - бідкається Микола.

Поговоривши із водієм, виходжу із авто. Йду у бік зупинки на Петефі. А там уже працює евакуатор. Хотіли забрати неправильно запарковане авто, однак вчасно прийшов горе-водій, який у результаті визнав провину і обмежився штрафом від патрульним.

А пан Микола на багатотонній "машині-щітці" поїхав далі боротися зі снігом на дорогах.

Нагадаємо, Снігопад очима комунальників: «Хто, як не цигани, прибиратимуть Ужгород?»