Про нарахування ЄСВ на суму лікарняних, виплачених після звільнення

До ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення згідно з п. 5 ст. 40 КЗпП).

Згідно з ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 19 розд. ІV Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці») (далі – Закон № 1105) встановлено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 2.27 розд. ІІ Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зі змінами і доповненнями, днем звільнення вважається останній день роботи.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша ст. 31 розд. ІV Закону № 1105).

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄВ) регулюється виключно Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464). Відповідно до абзацу сьомого пункту першого частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками ЄВ є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Базою нарахування ЄВ для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту першого частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464). Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464 страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати ЄВ.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом № 2464 порядку ЄВ. Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків.

Отже, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, нараховані особам після їх звільнення, не є базою нарахування ЄВ.

Таким чином, якщо страховий випадок настав у період роботи застрахованої особи, але на момент звільнення працівника хвороба ще не закінчилася, то після звільнення при наданні листка непрацездатності роботодавець зобов’язаний нараховувати такій особі (вже колишньому працівнику) лікарняні. Перші п’ять днів хвороби рахуються роботодавцем тільки в межах трудових відносин. Наприклад, працівник захворів 7 вересня, а 9 вересня він був звільнений за згодою сторін. У такому разі за рахунок роботодавця лікарняні оплачуються тільки за 3 календарних дні (7,8 і 9 вересня), а 4-й і 5-й день не оплачують. Далі (за всі дні, що залишилися з 6-го дня згідно з листком непрацездатності) – за рахунок коштів соцфонду. Що стосується сплати ЄСВ, то після звільнення працівника роботодавець уже не виконує обов’язки страхувальника. Тому, якщо після звільнення нараховується допомога по тимчасовій непрацездатності, ЄСВ на її суму не нараховується.

Нагадаємо, Сформовано нові технологічні сертифікати шлюзу приймання та обробки електронної звітності ДФС.