Ужгород туристичний: Підвальний ряд

У наступній частині спецтеми 0312.ua, Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття та «Турінформ Закарпаття» - екскурсія вулицею Івана Ольбрахта, яка колись називалася Підвальним рядом. Про найцікавіші факти, пов'язані з нею, розповідає екскурсовод Юліанна Малик.

Вулиця Івана Ольбрахта виникає у другій половині XIX ст. До 1890 року тут було всього 11 будиночків. Її стара назва − Підвальний ряд. По лівій стороні вулиці, у скелі вулканічного походження, видовбано ряд винних підвалів. Відомо, що винні традиції древні для Ужгорода. Не дарма в XVІІ ст. на герб міста потрапляють виноградні грона. Є свідчення, що за часів Другетів, монахів павліканців було наділено виноградниками. У 30-тих роках XVІІст. виноградників було 17, а вже до кінця століття нараховувалося 20.

 Іван Ольбрахт сказав чеському читачеві про Закарпаття більше, ніж усі державницькі газети й журнали

 Довжина та глибина підвалів за різними свідченнями коливається від кількох десятків метрів до кількох сотень. Вони цікаві тим, що влітку і взимку там тримається стабільна температура 11-12 градусів вище нуля. Це якраз оптимальні умови для зберігання вина. Кажуть, вулиця була дуже популярною серед мешканців Ужгорода. Тут можна було продегустувати різні сорти вин. Також користувався шаленим попитом такий напій, як фрич. Він робився з вина та «квасної води» (мінеральної газованої води).

турист9

Свою назву «Підвальний ряд» вулиця зберегла і в міжвоєнний період. Згодом її перейменували в честь відомого чеського письменника Івана Ольбрахта (справжнє ім'я Каміл Земан). У 20−30-х. роках він жив і працював на Закарпатті. Найпопулярнішим твором письменника є роман «Микола Шугай − розбійник». Також на Закарпатті ще добре відомий його твір «Марійка-невірниця». За його мотивами було знято фільм чеською кіностудією, де колочавці зіграли себе ж. Головна героїня фільму не вміла навіть читати й писати. Кажуть, в Колочаві ще живуть сторожили, які Ольбрахта пам'ятають.

Чеський літературознавець Рудольф Гавел писав, що Іван Ольбрахт «сказав чеському читачеві про Закарпаття більше, ніж усі державницькі газети й журнали за попередні понад десять років». Художні твори авторства чеського письменника є актуальними й у теперішній час, а міжгірці й зараз пишаються тим, що відомий письменник Іван Ольбрахт писав та жив у їхньому районі.

 В Ужгороді письменник жив на вулиці, яку згодом назвали в його честь. Тут же, але в протилежному кінці, біля кафе «Під замком» («Снек») встановлена скульптурка Миколі Шугаю.

турист10

Постать Миколи Сюгая є досить неоднозначною. З одного боку він був розбійником, таким собі закарпатським Робін Гудом, як зображував його письменник, а з іншої сторони, був дезертиром, який втік з армії, прихопивши з собою бойову рушницю. Його по черзі переслідувала чеська, угорська та румунська поліція. Микола Сюгай вів розбійницький спосіб життя. Це призвело до того, що 1921 року його з братом вбили.

  Колишній монастир був першою багатоповерхівкою Ужгорода до Першої світової війни

Вулиця бере свій початок від сучасного фізичного факультету. Це будівля 1912 року. Колись тут був монастир ордену святого Василія. Але так, як монастир був українським за духом, доля не пошкодувала василіанців. Орден розпустили, монастир закрили в 1947 році. Тут розмістили фізичний факультет УжНУ.

турист4

Колишній монастир був першою багатоповерхівкою Ужгорода до Першої світової війни. Якщо дивитися з боку вулиці Ольбрахта, то на будівлі можна нарахувати 4 поверхи, а якщо з набережної, то видно 5 повноцінних поверхів. Це все тому, що фізичний факультет знаходиться на схилі Замкової гори.

По праву руку вулиці знаходиться Ботанічний сад – одна з туристичних візитівок міста. Він був закладений після війни у 1945 році. Сад знаходиться на декількох платформах, рослини висаджені за кліматичним принципом. Тут багато рідкісних рослин. На альпійській гірці, наприклад, можна знайти навіть едельвейс. Це справжній рай для любителів квітів.

турист2

Тільки троянд в Ботанічному саду – понад 120 видів. Ще тут ростуть декілька видів сакур, у тому числі, так звана, біла сакура. В саду висаджено декілька видів магнолій, кілька сотень видів кактусів, а в закритій оранжереї ростуть тропічні рослини: банани, папая та інші. Огородження, яке виходить на вулицю Ольбрахта, весною цвіте пишним квітом гліцинії. Її ще називають природнім барометром. Якщо вона зацвіла, значить наступила справжня весна.

турист8

 Родина прем’єр-міністра  щодня бачила свою віллу, але піти туди не мали права

Якщо подивитися на схил Замкової гори, то навпроти Ботсаду над винними підвалами можна побачити Центр гунгарології УжНУ. Колись це була колишня вілла Андрія Бродія − прем'єр міністра першого автономного уряду Підкарпатської Русі. Історія цього будинку така ж незвичайна та трагічна, як і його власника. Цікаво, що це була перша довоєнна вілла, яка мала свій басейн. На жаль, у ньому так ніхто і не скупався. 

Будівництво вілли почалося у 1934 році. Пізніше радянська влада звинуватила Бродія в тому, що він збудував її на не чесно зароблені гроші. Проте, його син, який живе в Угорощині, розповів журналістам в інтерв'ю, що кошти на будівництво давали рідні Андрія Бродія, які працювали в Америці.

турист11

У 1938 році Бродія було вперше заарештовано. В 44-му році, коли вже були на підході радянські війська, через страх потрапити під авіаудари, голова сім'ї вивозить свою родину з Ужгорода. Проте, сам Андрій Броді вирішив повернутися в Ужгород, але додому доїхати йому так і не вдалося. По дорозі він потрапив під обстріли, його було поранено. Політика з вогнепальним пораненням було госпіталізовано до лікарні, а вже звідти він потрапив до в'язниці. У 1945 році Андрія Бродія було заарештовано за зв'язки з Угорщиною. Його було засуджено до смертної кари.

Дружина Бродія не знала про арешт чоловіка, вона прочекала його два дні, а потім вирішила пішки разом з дітьми (відомо тільки те, що це була сучасна Словаччина) прийти до Ужгорода. Коли вони підходили до будинку, жінка побачила страшну картину. В її домі були п'яні військові, які все розгромили. Звісно, що поселитися в будинок матері з дітьми на руках ніхто не дозволив. Нещасна жінка захотіла щоб їй повернули хоча б дитячі речі, проте у цьому їй було відмовлено. Вона попросила притулку в родини на паралельній вулиці. Трохи пізніше, коли події трохи вгамувалися, їм все ж таки виділили будинок. Особливий цинізм цієї ситуації полягав у тому, що з двору нового прихистку вони щодня бачили свою віллу, але піти туди не мали права.

Прем'єр міністр першого автономного уряду Підкарпатської Русі був реабілітований лише в 1991 році. Родина не знала навіть дату його смерті та місце поховання. Розстрілювали Андрія Бровдія в Ужгороді на території сучасного СІЗО. Після реабілітації близьким віддали деякі документи. Між ними був і опис конфіскованого майна. Зі слів сина Андрія Бродія, його «добив» останній пункт конфіскованого майна: дитячі туфлі − 5 пар.

Ходіть щоп'ятниці на екскурсії Ужгородом з сайтом 0312.ua. Нудно не буде!

турист3

турист

турист5