Угорці ніколи не мали автономії в межах Закарпаття

Усе почалося з інтерв’ю посла Угорщини в Україні Міхаля Баєра. У ньому він зізнався, що угорський уряд запропонував підтримку тим ініціативам, які виходили від однієї з двох угорських партій України. (Є й такі). Йшлося про автономію угорців, які компактно проживають на Закарпатті. Отож, уряд Угорщини – «за». Але кому, окрім Будапешта, який марить відновленням Угорщини початку минулого століття, ця автономія потрібна?

Європі? Навряд чи. Великі анклави угорців знаходяться в Сербії, Словаччині, Румунії. Там їхня кількість значно більша за присутність в Україні.  Якщо на Закарпатті мешкає 150 тисяч угорців, то в Сербії – до 300 тисяч, в Словаччині – півмільйона, а в Румунії – півтори. Ніякої автономії вони не мають. Угорщина послідовно критикується в Європі за  ревізіоністські позиції значної частини політичних сил. Якщо Україна надасть угорцям автономію, Будапешт відразу почне апелювати до Братислави, Белграда та Бухареста.  Адже  прецедент буде створений. Якщо Київ це зробить, то чому угорці в інших країнах не можуть мати автономії? Тим паче, що там їх куди більше. Це, ясна річ, напружить і без того непрості стосунки між сусідами, що є членами Євросоюзу.

Не потрібна угорська автономія й Україні. Адже, окрім, угорців,  у нас компактно мешкає чимало національних груп. На Одещині – болгари і молдавани, в Криму – кримські татари, в Буковині – румуни. Якщо створити угорську автономію  в окремо взятому Берегівському районі на Закарпатті, то за якої речі відмовляти в такому ж праві численнішим меншинам:  молдованам, татарам, румунам, болгарам. Про росіян я вже мовчу. Надання автономії будь-якій із цих груп, відразу руйнує всю архітектоніку держави. Змінює її  теперішній стабільний статус.

Тим паче, що угорці в Україні мають куди більше можливостей за інші національні групи. Якщо молдавани, румуни чи болгари здобувають освіту рідною мовою у школах, то угорці мають аж два вищі навчальні заклади, де різні дисципліни викладають угорською мовою – в Берегівському угорському інституті та в Ужгородському національному університеті. Не мають румуни, молдавани та болгари і свого професійного театру, який фінансується державою Україна. А угорці – мають.

Національні права угорців в Україні захищено не тільки абсолютно достатньо, але й куди більше за інші національні меншини. Однак очільнику Партії угорців України Міклошу Ковачу цього мало. Бо насправді йдеться про те, про що зараз вголос не говориться. Спочатку автономія, а далі – й Велика Угорщина.

Саме тому не потрібна угорська автономія й Закарпаттю. Закарпатці добре пам’ятають, як під владою Угорщини півмільйона українців не тільки не мали жодної автономії, але й примусово вводився латинський алфавіт та переводилося богослужіння на григоріанський календар. Змушували змінювати навіть прізвища зі слов’янських на угорські. Тому видатні закарпатські художники Гриць та Король стали Ерделі та Кашшаєм. Про це теж не слід забувати.

А  посол Угорщини потребу автономії бачить в тому, що «в угорськомовних початкових школах підручниками користуються по шість-вісім років». А те, що такими ж підручниками користується всі школярі України – його, мабуть, не вражає. Угорці живуть в державі Україна і не можуть бути кращими чи гіршими від решти громадян.

Міклош Ковач, що сприймає Україну як «ворожу фортецю», висуває ідею автономії не тільки в Берегівському районі, а вимагає створити новий «Притисянський район»: утворення, яке ніколи не існувало.  Треба, мовляв, зібрати докупи всі населенні пукти, що прилягають до кордону з Угорщини. А те, що в багатьох із них живе змішане населення, його не турбує. Що дасть така автономія в межах Закарпаття? Тільки додаткове джерело напруження між українцями та угорцями  і ще радикальніші заклики до угорського сепаратизму. Між іншим, у самому Берегові угорців менше 50%. І референдум про перейменування цього міста на «Берегсас» (угорська назва) провалився, бо не набрав потрібної кількості голосів.

За всю історію угорці ніколи не мали автономії в межах Закарпаття. Ні в цісарській Австрії, ні в демократичній Чехословаччині, ні в безкрайньому СРСР. Не мали, оскільки їхній ревізіонізм, їхнє настійливе бажання прилучитися до Угорщини, видно неозброєним оком. Саме тому різні держави вбачали в цьому загрозу територіальній цілосності.

Риторика угорських політиків змінюється, але суть залишається та сама. Тому угорська автономія на Закарпатті нікому не принесе полегшення. Ця ідея від початку деструктивна. Закарпатські угорці мають всі можливості для задоволення своїх культурних та освітніх запитів. І повинні змиритися з тим, що живуть в Україні, а не в Угорщині.