Ужгород туристичний: вулиця Вовняна

У другій частині спецтеми 0312.ua,  Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття та «Турінформ Закарпаття» –  знайомство з вулицею Духновича, яка колись носила назву Вовняної. Про найцікавіші факти, пов'язані з нею, розповідає голова асоціації Олександр Шершун. 

Одна з найстаріших вулиць Ужгорода, яка згадується у описі міста 1691 року. Тоді на ній знаходилося 8 будинків, розташованих з однієї сторони. Назва вулиці Вовняної походить від того, що тут, починаючи з XVII століття аж до 30-х років ХХ століття, торгували вовною.

Із другої половини ХVІІ століття сюди починають прибувати греки –  фахівці в цій сфері. Зазвичай це були вихідці з північної Сербії, Угорщини.

Ужгородські греки,  крім того,  що торгували вовною, тримали дрібні крамнички й займалися лихварством. Опис 1691 року свідчить  про 6 грецьких крамничок у місті. На початку ХХ століття грецької общини майже не залишилося, оскільки вона частково була асимільована іншими національностями, а частково витіснена  євреями. Євреї виявилися більш успішними підприємцями, ніж греки.

Вулицю Вовняну здебільшого населяли жителі, які мали відношення до замку. Взагалі, тут мешкав досить цікавий перелік особистостей. Серед них були головний архітектор замку, гончар, проживала вдова трубача замку. Також мешканцями  вулиці Вовняної були два  кріпосні. 

Проте, найцікавішим представником був Іштван Робар – перший і єдиний ужгородський офіційний жебрак. У середні віки жебрак був чимось на кшталт теперішнього пенсіонера. Якщо людина вірою й правдою відслужила феодалу, єпископу чи королю, то йому офіційно дозволялося  просити милостиню. Дозвіл на жебрацтво сприймався як пенсія. Для всіх інших, хто не мав такого дозволу – жебрацтво було заборонено. 

Тут жив Міхай Фінцицький – відомий ужгородський мер, який керував містом 16 років

Вулиця Вовняна була перейменована в 60 - тих  роках ХІХ століття й отримала назву на  честь відомого громадського й політичного діяча Ласло Телекі. У часи Чехословацької республіки вона була перейменована у вулицю Духновича. Вулиця  гармонійно поєднує будівлі Австро-угорського, Чехословацького та сучасного періодів.

На фасадах декотрих будівель залишились маскарони. Їх встановлювали, як данину моді і для того, щоб вони охороняли будинок. Кожен із символів мав своє значення.  

Тут жив Міхай Фінцицький – відомий ужгородський мер, який керував містом 16 років.  Він чи не найбільше з усіх керманичів Ужгорода зробив для міста. З його ініціативи  з’явилися водогін, електрика, також він почав розширювати дорожнє покриття. Він, власне, й почав перетворювати Ужгород на модерне європейське місто. Більшість важливих інфраструктурних будівель: міст, гімназія, театр, були зведені в часи мерства Міхая Фінцицького. 

Планування будинку мера було типовим для тих часів. Старалися будувати дім так,  щоб всередині залишався дворик. Дім будувався не лише для проживання, а й так, щоб частково господар міг себе забезпечувати. У будинку Міхая Фінцицького по ліву руку було житлове приміщення, де він жив з дружиною й дітьми. Справа у подібній будівлі жила прислуга, а позаду знаходилася  конюшня та приміщення для худоби. 

Перша католицька школа та дитячий садок

Якщо уважно придивитися на  деякі будівлі вулиці Духновича, то можна побачити водостоки у вигляді драконячих пащ. Зараз такі елементи архітектури можна зустріти у Брні (Чехія) та Прибалтиці.  

У приміщенні теперішнього концертного залу музучилища, раніше знаходилася перша католицька школа та перший дитячий садок 18 століття. Ні садок, ні школа не були безкоштовними. Безплатна освіта в Австрійській імперії (Ужгороді)  з’явилася тільки в часи правління Марії Терезії. 

У цій будівлі колись знаходилося перше ужгородське видавництво. Спочатку воно  належало Карлу Єгеру.

В 1861 році він почав видавничу справу, а в 1907 році її придбав Юлій Фелдеші. Фелдеші був депутатом Чехословацького парламенту, і продовжував видавничу справу до 1945 року, аж поки його не заарештувала радянська влада. Він видав літературу на руській, угорській, чеській, словацькій мовах. А ще, крім того, приторговував церковним  убранням.  Варто підкреслити, що Юлій Фелдеші був свого часу досить помітною політичною фігурою, за що й поплатився в часи радянського союзу. У 1945 році відомий ужгородський видавець був заарештований та кинутий до в’язниці. Помер же у неволі в 1947 році. 

Ще один будинок на вулиці Духновича, який заслуговує на окрему увагу – знаходиться сьогодні за номером два. Будівля споруджена за проектом архітектора Ф. Крупки, автора кількох масштабних інфраструктурних проектів. Тут знаходився торговий дім «Легіо», але він значився ще й тим , що тут була знаменита «Пурмова кав’ярня». Саме тут часто збиралися представники Закарпатської школи живопису. Всередині стіни закладу були розписані цими художниками. На жаль, розписи не збереглися, так як у 60-ті роки були забілені й відновленню не підлягають. 

Ужгород місто, яке зачаровує туристів. Чекайте наступної екскурсії по місту на сайті 0312.ua.