Ужгородка Надія Попадюк: «Моє серце розділено на дві частини: Брикет і Дайміо»

Три роки тому захоплення Надії Попадюк кінним спортом переросло у справжню любов до скакунів. Зараз дівчина має двох породистих красенів - Брикета і Дайміо. Останній є одним з найкращих скакунів України, оскільки раніше вигравав вітчизняне Дербі, а нещодавно став бронзовим призером чемпіонату України з триборства. Про свої «скарби» Надія розповіла 0312.ua.

- Як сталося, що Ви вирішили завести коней?

− Я тривалий час займалася міжнародними зв'язками, подорожувала майже по всьому світу. Приблизно три роки тому відвідала і Дубай. В ОАЕ на державному рівні підтримується кінний спорт. Це один з видів доходу держави. Призовий фонд у змаганнях може бути 5 мільйонів доларів. В Еміратах – культ кінного спорту. Я мала можливість познайомитися з представниками тамтешньої олімпійської збірної. Коли повернулася до України, то почала займатися у приватному клубі верховою їздою. Там уперше побачила свого коника Брикета і закохалася у нього з першого погляду (посміхається) . Тривалий час мені не хотіли продавати цього красеня «торійської» породи, але потім мені все-таки вдалося вмовити попереднього власника. І Брикет вже більше року, як мій. А Дайміо мені подарували у травні минулому року. Це один з найкращих подарунків у моєму житті! Його пращури були чемпіонами світу на змаганнях у США та в Ірландії, і коштували мільйони доларів. Це кінь дуже цінної породи – «англійська чистокровна верхова». Це найшвидші скакуни у світі.

1 фото

− Пам'ятаєте першу зустріч із Брикетом та Дайміо? Що тоді відчували?

− З Брикетом познайомилася у перший день, коли почала займатися верховою їздою у кінному клубі. В нього була така позитивна енергетика... Всі коні, як коні, а він особливий: з розумними, ніби людськими очима, енергією, яку неможливо описати словами. Спочатку Брикет не дуже любив людей, оскільки попередня його власниця дуже строго його виховувала. Зараз він перетворився на лагідного плюшевого ведмедика. Навіть зовні він схожий – має темно-рудий окрас.

А коли вперше побачила Дайміо, зрозуміла, що він має чемпіонський норов, характер. До нього неможливо було доторкнутися, він не давав себе погладити. Але потім, у процесі спілкування, він дозволив влюбитися в себе. Зараз, коли я прихожу до нього, він починає стрибати й кричати від щастя. У нас склалися дуже близькі стосунки, він став для мене дуже рідним.

− Якого віку був Дайміо, коли Вам його подарували?

− Йому було на той момент 7 років. Він був вже дорослим. Ця порода передбачає, що до 6 років кінь бере участь у Дербі. Дайміо перемагав в українських Дербі, скакав у Львові на іподромі. Як мені сказали тренери, він був найшвидшим, найпотужнішим вже в той час. Після 6-річного віку визначають, куди коня краще віддати – в конкур, чи в триборство. Ідеальний вік для триборства – 8 років. 1 березня 2016 року, коли Дайміо виповнилося 8, було прийнято рішення про його підготовку до всеукраїнських національних змагань з триборства.

− Яка тривалість спортивної «кар'єри» у коней?

− Якщо мова йде про конкур, чи триборство, то вони можуть виступати до 20 років. Коні за хороших умов можуть прожити до 30-ліття. Після закінчення спортивної кар'єри, коні виконують роль продовжувачів своєї породи.

− Маєте улюбленця?

− Моє серце розділено на дві частини це − Брикет і Дайміо. Я їх однаково люблю, можна сказати – обожнюю (посміхається).

«Кінець дня у Дайміо закінчується SPA-процедурами»

− Який у них розклад дня?

− Якщо говорити про Дайміо, то в нього – кожен день тренування. Це наполеглива й дуже серйозна робота. Спочатку він працює на корді, а потім займається з вершником. Двічі на тиждень – у нього стрибки через бар'єри. Частіше ці вправи робити не можна, оскільки це велике навантаження. Кінець дня у Дайміо закінчується SPA-процедурами. Його миють, масажують. Дівчатка заплітають йому коси, розчісують гриву, хвіст. А Брикет просто гуляє на манежі зранку, а у вечері має тренування. Він теж стрибає через перешкоди, але це трохи інше. Він – не спортивної породи. Таких коней, зазвичай, використовують для маршів, парадів, чи запрягають у королівські карети.

− Чим люблять ласувати Дайміо і Брикет?

− Найбільше їм подобаються: овес, морква, яблука та цукор. Обидва люблять солодке. Дайміо просто пищить від задоволення, коли йому приносять смаколики!

− Чи є у Дайміо конкуренти в Закарпатській області?

− Немає. А в Україні, звичайно, є. У інших областях є меценати, які будують спортивні комплекси, купують коней за кордоном.

Найвідоміший предок Дайміо – це легенда 20 століття – Нозерн Дансер.

− Як проходять змагання з триборства?

− Триборство це −один з найскладніших видів кінного спорту. Змагання проходять упродовж трьох днів, результат зараховується за результатом всіх трьох. У перший день у коня можуть бути найкращі показники, а на третій день він може отримати штрафні бали і спуститися на останнє місце. Перший день − манежна їзда, судді оцінюють, як кінь рухається, як крокує, їздить риссю. Другий день − крос. Це випробування у польових умовах – стрибки через колоди, озера. Третій день − конкур − стрибки через перешкоди в манежі. За результатами першого дня чемпіонату в нас було друге місце, крос ми пробігли перші. Але, зважаючи на те, що Дайміо спочатку виклався на всі 100%, був змучений. Тому на третій день збив бар'єр на конкурі і отримав штрафні бали. У результаті ми посіли третє місце.

− Який родовід у Дайміо?

− Найвідоміший предок – це легенда 20 століття – Нозерн Дансер. Канадський кінь, який перемагав у всіх Дербі, які існували у ХХ столітті. Його історія просто унікальна. Коли власник його купив, всі його запевняли, що з цього коня нічого не вийде, адже він був занизького зросту. Проте, господар вірив у нього і Нозерн згодом став багаторазовим чемпіоном світу.
Батько Дайміо – Лаайек – один з найкращих жеребців своєї породи, привезений з Ірландії. Мама − Аркада. Як по материній, так по батьковій лінії, у Дайміо родичі – світові легенди кінного спорту.

«Коли Дайміо вручали бронзову медаль, бачила його захоплення»

− Чи дороге задоволення тримати в Україні коня?

− На харчування необхідно в середньому 3 тисячі гривень у місяць. Також необхідні добавки, вітаміни, це ще приблизно 1-2 тисячі гривень. Слава богу, що у нас є меценати, які допомагають забезпечити Дайміо та Брикета хорошими умовами.

− Це прибуткова справа?

− Ні. Це скоріше благодійництво. Проте, якщо говорити про інші країни світу, то це дуже прибуткова справа, адже приїжджає багато туристів, щоб подивитися на змагання. В Україні, на жаль, кінний спорт тримається на окремих людях, які не шкодують своїх коштів на розвиток цієї справи.

− Як налаштовуєте Дайміо перед змаганням? Говорите з ним?

− Він розуміє те, що я йому кажу. Звичайно, він отримує велику порцію морковки, обіймів поцілунків та переконань у тому, що він справжній чемпіон, що він переможе. Я дивилася на нього, коли йому вручали бронзову медаль, бачила його захоплення. Таке враження, що він все розуміє.

− Дайміо зараз у Львові. Сумуєте без нього?

− Дуже сумую. Але й дуже часто його навідую. Один раз у два тижні обов'язково. Він має відчувати увагу та мою любов, для нього це дуже важливо. Коні дуже потребують ласки, відчуття того, що комусь потрібні.

− Хто тренує Дайміо?

− У Дайміо – ціла команда помічників. У нього два тренери, обидва майстри спорту це: Ігор Щербатюк та Юрій Дуля, який є також його вершником. Мені пощастило, що в Дайміо – одні з найкращих наставників в Україні. Також є команда юних вершниць, які допомагають його чистити, мити. Вони заплітають йому кіски. Є ще також ветеринарні фахівці, які акредитовані в федерації кінного спорту. Вони слідкують за його станом здоров'я. Забезпечують необхідними медикаментами, роблять щеплення. Також є люди, які відповідальні за його харчування, за кількість продуктів та вітамінів, які він має отримувати в день. Є і людина, яка робить розчистку копит, перековує його кожні півтора місяці. Загалом це з-десяток осіб, які допомагають його доглядати.

− Розкажіть про плани на майбутнє. Не хочете взяти участь у міжнародних змаганнях?

− Хочемо і шукаємо спонсорів. Це досить дорогий вид спорту. Для того, щоб вивезти коня за кордон, заплатити внесок, а також за його перебування, необхідні великі гроші. Мені б хотілося побажати, щоб наша влада більше звернула увагу на цей вид спорту, адже він корисний як для дітей, так і для дорослих. З дітками із фізичними вадами відбуваються фантастичні зміни. Дітки, які не могли ходити, починають ходити після занять з кінного спорту. Хотілося б, щоб була муніципальна база кінного спорту, де безкоштовно могли б оздоровлюватися дітки.

− Дякую Вам за розмову та бажаю перемоги у наступних змаганнях!