Торік в Ужгороді мами відмовилися від 9 немовлят

Діти, що не «увійшлив плани» одних батьків, виховуються іншими

9-місячна радість від очікування появи на світ нової людини викликає захоплення далеко не у кожної жінки. Одні з любов’ю переживають кожну хвилину вагітності, інші ж у сльозах картають себе за необережність. А ті, що не бажають народжувати, наважуються перервати вагітність або ж згодом перетворюються на зозуль.

А є й такі, котрим через певні вади зі здоров’ям так ніколи і не вдається пізнати радість материнства. Ці жінки намагаються обійти всі умовності, аби згодом виховувати хоч не рідну, проте свою дитинку…

«Торік в обласному центрі мами покинули 9 дітей. П’ятьох із них жінки вирішили залишити просто у медзакладі, від чотирьох свідомо відмовилися. Покинула малятко мати із Великоберезнянщини, 25-річна жінка, яка не перебуває у шлюбі й самостійно вже виховує 5 дітей. А ще відмовилася від новонароджених двійнят дівчина з Мукачівського району», – розповідає заступник головного лікаря Ужгородського перинатального центру з питань медсестринства Надія Холодняк. І цього року вже  встигла покинути своє немовля одна безпритульна жінка. Доволі часто, за словами заступника головного лікаря, мами відмовляються від своїх діток тільки через те, що їх просто не запланували.

Надія Василівна розповідає, що всі відмовники – здорові, гарні дітки. Шкода тільки, що ніхто не може сказати, як потім складеться їхня доля. Когось можуть забрати у родину, хтось так і не дізнається, що таке батьківське піклування, адже після пологового будинку їх переводять у дитячу лікарню, а звідти – у Свалявський дитячий будинок. Вже там у здорового немовляти є шанси потрапити у сім’ю.

Малюків із певними фізичними чи психічними вадами якщо і всиновлюють, то це здебільшого батьки із-за кордону. Що ж до дітей середнього і старшого віку, котрим так і не поталанило знайти собі родину, то вони здебільшого виховуються в дитбудинку або ж у прийомних сім’ях. Через те, що мають уже сформований характер, можливість повернутися у свою сім’ю або бути усиновленими у них доволі мала.

Після настання повноліття безбатченкам доводиться вирішувати свою долю вже за межами дитбудинку чи шкіл-інтернатів. Відтак шукати житло і роботу, здобувати освіту вони змушені самостійно, адже на вулиці їм уже ніхто не допоможе…

Приємним у цьому всьому залишається лише те, що з роками зменшується кількість діток, від яких відмовляються батьки. Завідувач відділом молодшого дитинства Ужгородської міської дитячої лікарні Яна Янковська пов’язує це здебільшого з тим, що збільшилися виплати матерям при народженні дитини. Та, не зважаючи на це, нині медперсонал цього закладу доглядає 3 немовлят, батьки яких обіцяли повернутися, але…

Якщо за певний час їх так і не буде, то медики змушені будуть скласти акт про те, що дітей покинули, і рішенням міськвиконкому передати їх у дитбудинок. За час медпрактики лікарка пригадує, що бували й такі жінки, які залишали своїх дітей навіть по кілька разів. І не лише ромки.

Яна Олексіївна розповідає, що за законом заклад має право тримати у себе малюка до моменту виписки. Але через батьківські почуття, з надією на те, що мама таки скоро повернеться, лікарі намагаються доглядати за дітками якомога довше. Та минає місяць-два… – і тоді вони все ж змушені оформляти документи для передачі у дитбудинок.