• Головна
  • На Закарпатті відновили водяний млин, який дістався у спадок від колгоспу
15:15, 12 березня 2012 р.

На Закарпатті відновили водяний млин, який дістався у спадок від колгоспу

Дружина отримала у придане. Так пан Денис пояснює появу старого млина у родині на Закарпатті. Щоправда, не у весільне, а від… колишнього колгоспу, якому пані Олена віддала 32 роки. Коли колгосп розвалювався, місцеві забирали на паї грунт і техніку. Поламаного млина тоді ніхто не хотів.

Як розповіла тележурналістам ZIK власниця млина Олена Сенинець «Млин зіпсувався, він не працював десь років п’ять. І мій газда Денис Іванович зробив колесо, відремонтував його і я йому допомагала».

Головний обов’язок газди –  меліоративно-інженерно-технічне забезпечення роботи млина. Воду з потічка він скеровує на греблю, в лоток. Падаючи з висоти, вода приводить у рух вертикальне колесо-привід. Відповідно, обертається й вал, далі роблять своє одвічне діло жорна. Кожен весняний сезон мірошник відкриває однаковими словами. Мельник Денис Сенинець промовляє : «Ну, весно, весно. Айно. Щоб літом вода не висихалася, щоб багато нам мололося».

У радянські часи біля млина постійно товпилися люди з міхами збіжжя. Охочі змолоти зерно на борошно чи корм худобі записувалися у чергу на тиждень наперед. Одночасно тут діяла олійниця. Робочих рук не вистачало. Тоді 90-річний дідо-мірошник скликав на допомогу усю велику родину.

Нині місяцями колесо на приколі. Запускають його рідко, тоді, коли своє зерно або сусідське треба змолоти. У довколишніх селах послуговуються електричними млинами або своїми домашніми маленькими млинками. Щоправда, перед Великоднем клієнтів більшає, бо борошно з водяного млина благодатне, від самої природи.

Хоча зиску млин майже не дає, Сенинці не збираються його ні зупиняти, ні продавати. Мовляв, буде дітям, онукам, односельцям. Як історична пам’ятка.

0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...