Лідер «Карпатської Січі» Тарас Деяк: «Патріотом можна назвати навіть Петра Порошенка. А націоналіст – це людина дії»

Керівник військово-патріотичної організації «Карпатська Січ» Тарас Деяк в  інтерв’ю 0312.ua прокоментував березневу «смолоскипну» ходу, поділився враженнями про можливий арешт Олександра Сачка та розповів про нещодавню розмову із представником угорської партії «Йоббік».

«Карпатська Січ» була створена мною та ще двома побратимами 2010 році, після поїздок Україною та зустрічі з різними патріотичними неформальними організаціями», - розпочинає розмову Тарас Деяк. –  Датою створення організації ми вважаємо 9 листопада, адже у 1938 році у цей самий день нашими предками створена однойменна організація. Вони також боролись за незалежність України».

«Ми ніколи не були політичним проектом»

- Які завдання ставили собі за мету, коли створювали організацію?

- Ми почали займатися пропагандою патріотизму на вулицях нашого міста, адже ми - організація, так би мовити, вуличного типу. Надаємо перевагу живому спілкуванню. Ми не бігаємо у мерію, аби урегулювати певні питання. Ми – антибюрократична й антисистемна організація. Коли у 2010 році президентом став Янукович, а міністром освіти було призначено Табачника, тобто майже весь уряд перетворився у антиукраїнський, ми знали, що все йде до війни з Росією, адже це наш одвічний ворог. Ми бачили, як Кремль хоче керувати нашою державою. Тоді ми й почали готуватися. Основною нашою метою була розбудова та поширення патріотизму по нашому краю та об’єднання усіх патріотично свідомих людей в одну силу. Ми проводили багато військових вишколів, але спочатку самі вчилися, зустрічаючись із військовими, які мали досвід служби у гарячих точках. Займалися ми на простих «бойових» паличках.

Коли ми почали розростатися, багато хто почав говорити, що нас то Балога «кормить», то Ратушняк. Ми ніколи не були політичним проектом, ніколи туди й не лізли. Основним нашим завданням було навчання молоді, виховання нового суспільства. Крім військових вишколів, ми проводимо лекції. Спочатку вони були лише для членів організації. Згодом ми уже почали проводити їх у загальноосвітніх школах. Третя ланка нашої діяльності – спортивна. Ми проводили різні спортивні заходи. Зокрема, футбольні турніри, але тільки для вуличних команд. Ходили усіма районами Ужгорода, де прості хлопці грали на «бетонці» у школах, і пропонували грати на турнірі. У 2012 році запустили проект «Донори Ужгорода». Кожні 2 місяці здаємо кров.

    «Ми зробили той переворот»

- Яка реакція влади на діяльність «Карпатської Січі»?

- Проблеми були завжди. Майже кожна наша акція несе за собою як і плюси, так і мінуси. Десь хтось забуде щось зробити, наприклад. Були проблеми із правоохоронними органами. До проблем призводила четверта ланка нашої роботи – шанування героїв України, карпатських січовиків, політв’язнів, шанування УПА, героїв Крут. Кожного року 15 березня у нас відбуваються марші слави героїв Карпатської України. 9 листопада також проводимо марші з нагоди Дня заснування Карпатської Січі. Завжди вони закінчувались проблемами із правоохоронцями. Однак, до Революції Гідності, усе це було на рівні незначних заяв, що ми неадекватно себе поводимо, а тепер це вже набуває ледь не міжнародного розголосу. Десь навіть журналісти написали про «розпалювання ворожнечі». Давлять просто, давлять… Після Майдану почали відкривати різні кримінальні справи, потім закривали їх, викликали наших хлопців на допити. Вони просто хочуть вибити нас із колії.

- Кому заважає «Карпатська Січ»?

- Коли розпочався Євромайдан, ми зустрілися з декількома іншими ужгородськими організаціями і придумали план, як нам бути солідарними з Києвом. Для нас, націоналістів, Євросоюз чи митний союз, який лобіював Янукович, не відіграє жодної ролі. Ми все-таки боремося за Українську Соборну Незалежну державу. А це держава без різних союзів. Це Україна для українців. Ми не маємо, розумієте, бути у когось на поклонах. Ми ж багата країна. Ми боремося за патріотичну владу, яка, насамперед, буде думати про українців. Тому й заважаємо планам влади.

Коли 29 листопада уже були у Києві, тоді «Карпатська Січ» разом із «Патріотом України», «Тризубом ім. Степана Бандери» та «Білим молотом» створили рух «Правий сектор». Ми базувалися справа від Майдану, і хлопчик тоді написав на білому банері «Правий сектор». Так воно і повелося. Народу набридло слухати цих клоунів зі сцени, які кричали, що швидко все змінять на краще. Тому вірили «Правому сектору». Ми зробили той переворот. Так, на жаль, до влади прийшли не ті, кого хотілося б там бачити, але нам вдалось скинули той важкий антиукраїнський режим Януковича. Коли до лав «Правого сектору» почали вступати незрозумілі обличчя, які за гроші почали все купляти, коли все почало політизуватись, ми звідти, у 2014 році, відійшли. У мене після того була страшна депресія, адже ми вірили до останнього, що реально маємо шанс розбудувати ту омріяну Україну, за яку полягла і Небесна сотня, і люди, які повсякчас боролись за незалежність України.

 «Одного разу ми потрапили у засідку через те, що наші збройні сили люблять випити»

- Як Ви потрапили на війну?

- Коли ми офіційно вийшли із «Правого сектору», розпочалась анексія Криму, конфлікти на Донбасі. Звичайно ж, ми уже навесні 2014 року переформували діяльність нашої організації з спортивно-патріотичної до військово-патріотичної. Ми підписали договір про співпрацю з УжНУ про те, що будемо на території табору «Скалка» упродовж 3 місяців готувати бійців на фронт. На базі нашої організації згодом й сформувався спецпідрозділ з однойменною назвою «Карпатська Січ». На початку серпня 2014 року ми поїхали на війну. Ми розуміли, що не служили в армії, однак хотіли йти на фронт, адже там полягло багато наших побратимів. У той час розгорталась справжня бійня. Ми потрапили у селище Піски біля Донецького аеропорту. Ми були 5 відділенням 1 штурмової роти Добровольчого українського корпусу. Кожного дня, починаючи із 17:00 і до ранку, у нас були запеклі бої. У нас було 3 завдання: захист артилерії, укріплень, де ми проживали і зайняття вишки. Схід – це степ. Той, хто займав цю вишку, мав перевагу. Кожного вечора ми із «сепарами» боролись за неї. Одного разу ми потрапили у засідку через те, що наші збройні сили люблять випити. Були у нас тоді поранені, один хлопець помер. Але не з «Карпатської Січі».

- Що було для Вас найстрашнішим на війні?

- Коли приїхав, то чув, як у нас говорили добровольці, військові, що нічого не боялись, усіх «валили», то, чесно кажучи, не знаю… Там я побачив, що безстрашних не існує. Там страх великий. Перші два дні ти з ним борешся. А от на третій день, це помітив за собою й іншими хлопцями, починаєш звикати. Був випадок, коли вранці пили каву, а по нам почали стріляти. Ми схилились спокійно, почекали. Допили каву і пішли по справам. Це найгірше, що може бути. Коли на війні притупляється відчуття страху. Тоді вже починаються втрати. Солдати починають знімати бронежилети, вважаючи себе героями, ігнорують накази, вживають алкоголь.

- Чим займались після того, як приїхали зі Сходу?

- Приїхавши додому, було дуже важко. Як у якихось американських фільмах, снились жахи. Прокидався, кричав уві сні. Не знаю, як у інших, але у мене було так. Оговтавшись, ми з побратимами вирішили, що потрібно ще більше зосередитись на школах. Кожні два тижні ми проводимо в ужгородських школах уроки. Ведемо уроки військової підготовки, медичної допомоги. Нам комунізм вбив у голову, що українці – хлібороби, а не войовнича нація. Проводячи уроки мужності і патріотичного виховання, ми переконуємо у зворотному.

- Як школярі реагують на це?

- Радує, що більшість школярів позитивно реагують на заняття.

        «Ми реально кормимо і поїмо сепаратистів»

- Ви обмежились заняттями із школярами?

- Ми активно взялись за волонтерську діяльність. Принагідно хочеться подякувати волонтерам, які допомогли нам вперше поїхати у зону бойових дій. Це декілька друзів і підприємців. А коли ми вже з війни повертались додому, нам не вистачало на білети (сміється). Я написав пост у Фейсбуці про те, що нам потрібна допомога. Ніхто не скинув ні копійки. Одна дівчинка, наша подруга, скинула 150 гривень. Наприкінці жовтня «Карпатська Січ» разом із львівськими націоналістами отримала пропозицію від друга Хамера (керівник «Правого сектору» Львівщини – Авт.) про створення у Маріуполі диверсійно-розвідувальної групи. Ми її формували, брали участь у Широкінській операції, боролись із сепаратизмом всередині міста та у селах, котрі поряд.

Після успіхів, досягнутих у роботі з молоддю, ми зрозуміли, що можемо створити свою військову структуру. Повернулися на рідну «Скалку» і з березня до середини травня у нас працював тренувальний табір. Ми оголосили мобілізацію. Приїжджало багато добровольців не лише із Закарпаття, а й з різних куточків України. Кожного дня їх навчали. Мріяли створити свою окрему роту гірсько-піхотного спрямування, але нам відмовили. Частина бійців мала поїхати в зону АТО, решта – мала допомагати в Ужгороді силам СБУ та МВС, ще тоді патріотичним силам, боротися з сепаратизмом, який на Закарпатті є дуже потужним. Тож нам запропонували вступити у якийсь готовий підрозділ. Ми зв’язались із Семенченком. Я зустрівся з ним у Києві. «Донбас» запропонував «Карпатській Січі» хороші умови. Ми мали повністю формувати їхню першу роту з бойовими шевронами "Капатської Січі", адже майже усі хлопці з цієї роти загинули під Іловайськом. Ми мали розбудовувати роту з нашим кістяком та ідеологією. Уже більше року наші хлопціведуть роботу у батальйоні «Донбас». Після Мінських домовленостей, нашій роті було виділено 7 кілометрів території. Головні наші завдання на війні – це боротьба із диверсантами ворога, із проявами сепаратизму у тилу та контрабандою. Неодноразово наші хлопці палили контрабандне м'ясо та горілку. Все це йшло під прикриттям українських спецпризначенців. Ми реально кормимо і поїмо сепаратистів.

- На війні не боялись вбити людину?

- Ми не їхали вбивати і не вбиваємо. Ми не нападали ні на кого, не захоплювали територію чужої держави. Ми поїхали захищати нашу країну. Ми не вбиваємо, а захищаємо.

- Які втрати на війні понесла «Карпатська Січ»?

- Втрат у нас, хвала Богу, не було. Були тільки поранені.

«Польща домовилась з Росією за 400 доларів з фури у разі відкриття кордону»

- Розкажіть про «Ведмежу блокаду». Як це було?

- Сидів я ввечері в Інтернеті і побачив, що Польща закрила транзит Росії. Я не міг зрозуміти, чому Україна не може нічого схожого зробити. Зустрівся з побратимом Миколою Марчишаком, і ми вирішили «перекрити» російські вантажівки десь у Нижніх Воротах. Коли ми приїхали і знайшли підходяще місце для того, щоб зупиняти російські вантажівки, до нас підійшли воловецькі міліціонери і почали говорити, що це неправильно. Я наприкінці розмови з начальником воловецької міліції поставив ключове запитання: «У нас йде війна?» «Ні», - відповів він. Тепер борюсьза те, щоб його зняли з посади.

Знаєте, на  блокаді часто траплялись білоруси, які на «Слава Україні» відповідали «Героям слава» і казали, що повністю солідарні з нами. Тому спокійно розверталися. Росіяни якісь мовчали, якісь казали, що вони «заложники ситуации». Я ж казав, що всі українці страждають через Путіна, що у нас війна і багато хлопців полягло. Тому пропонував їм розвертатись і їхати додому. Так воно й тривало протягом двох тижнів. З нами на зв'язок вийшло керівництво закарпатських правоохоронних органів та ОДА. Це був Князєв, Воєводин, Марценишин та Галас. Вони нас повністю підтримали. Ми хотіли привернути увагу українців до всього російського.

- Ваша акція набула тоді неабиякого розголосу...

- У той час я відчував себе якимось депутатом. Телефон не змовкав: то преса, то погрози (сміється). Вони йшли від закарпатських великих перевізників, які просто рахували гроші. Ми з ними зустрілися, і я сказав: «Дивіться, хлопці. Давайте приведу усіх матерів закарпатських хлопців, які померли на війні або залишились скаліченими. Якщо ти їм поясниш, що твоє збагачення важливіше ситуації в країні, то ми відразу заберемо блокаду». Їм просто не було що сказати. Згодом я мав телефонну розмову з Романом Хмелем. Потім поїхали з Миколою у Київ. Ми домоглись того, що уряд заборонив Росії транзит. Але з’явилась проблема. Багато українців їхали в Азію через Росію, а їх не пропускали. Тому вирішили робити обмін. Створили «дорогу додому». Ми пускаємо одну російську вантажівку, вони – українську. Працювали так до того часу, коли Польща домовилась з Росією за 400 доларів з фури у разі відкриття кордону. Тому були змушені діяти. Домовились, що Росія відкриває повністю кордон українцям. Ми також відкриваємо їм кордон, але вони платять за кожен кілометр 2 центи. Багато хто почав говорити, що ми здалися, що нас купили. Я звертався до цих усіх «патріотів». Казав, що вони лише знали в Інтернеті розмовляти, а коли ми просили допомогу, коли «тітушки» свалявські робили провокації…Я просив їх приїхати – ніхто не приїжджав. Тому, думаю, що ми правильно зробили. Нам відкривають кордон, Росія нам платить. Більше того, було погоджено кожні два місяці накладати санкції на якийсь їхній товар.

«Москаль це обіграв, щоб «стравити» угорське населення на Закарпатті і націоналістів»

 - Чи сприяв Вам під час блокади Геннадій Москаль?

- Ми з ним ще жодного разу не спілкувались. Він відразу ж наступного дня після початку блокади звернувся в уряд з тим, що повністю підтримує наші дії. Нас це дуже здивувало. Москаль у цьому питанні нас підтримав. Але взагалі він більше працює над тим, щоб патріотів «позакривали», вставляє палки в колеса. Скажу чесно: те, що він говорить про контрабанду… Він приїхав, щоб очолити це все, правильно розподілити потоки фінансування. Москаль завжди першим провокує конфлікт замість того, аби вести діалог. Ніхто ж не знає, що у Хусті був розбитий кувалдою камінь на могилах карпатських січовиків. На хресті у с. Оріховиця була намальована свастика, у с. Велика Копаня був порізаний стенд героям Небесної сотні.

Губернатор області 17 березня на сесії ОДА не говорить про ці акти вандалізму, він говорить, що там хтось щось кричав на марші… Ми ж дали офіційну заяву, що нічого не маємо проти угорців. У нас є хлопці, які мають угорське коріння. Багато закарпатців із угорським корінням воювало на сході. Натомість, ми знаємо, що є угорці, які воюють у батальйоні святого Іштвана на боці ДНР.Але офіційно Угорщина підтримує Україну. Це перша держава, яка сказала про анексію Криму. А Москаль це обіграв, щоб «стравити» угорське населення на Закарпатті і націоналістів. Вони думають, що ми їх ледь не різати хочемо. Угорці є різні. Є ті, які нам дійсно допомагають. Але є й ті, які хочуть приєднати Закарпаття до Угорщини.

Я нещодавно зустрічався в Ужгороді із представником партії «Йоббік». Він телефонував мені, чи можу я з ним поспілкуватися. Ерделі Салай його, здається, звати. Зустрілись у скверику Петефі. Він мені говорить прямо: «Я у себе вдома. Ми у вас це заберемо. Я – угорський націоналіст. Ми будемо воювати». Кажу: «Ти думаєш, Угорщина піде збройним конфліктом на Україну?» «Наш президент – хиляк, ми його викинемо. Ми, партія «Йоббік», маємо друге місце в Угорщині, нас підтримує молодь. Ми ростемо й заберемо у вас ту територію, яку хочемо». Він мені прямо це говорив, провокував. Я не реагував, а він продовжував: «Ви воюєте з Росією і програєте цю війну. У вас ведуть неправильну політику. Ви залежні від Європи з тими кредитами. У вас слабий уряд і президент. Це для нас шанс претендувати на наші землі». Це його слова.

«Я не «мадярський пес», я – угорець, воював за Україну, підтримую хлопців»

- Деякі ЗМІ подали інформацію про смолоскипну ходу «Карпатської Січі», як залякування угорського населення на території Закарпаття…

- Під час маршу лунають різні «заряди» -  за Україну, за Небесну сотню, за воїнів АТО. Щоб ви знали, наші предки називали окупантів армії адмірала Хорті «мадяронами» і «мадярськими псами». Було декілька викриків «мадярські пси прижміть хвости». На марші йшло багато військових саме угорців. Вони розуміли, що є угорцями, а не «мадярськими псами». Всі нам почали закидати, що ми там таке кричали. А вони відповідали: «Я не «мадярський пес», я – угорець, воював за Україну, підтримую хлопців».

Деякі ЗМІ неправильно трактували подію та все, що на ній відбувалось. Ми ж не йдемо нападати на Угорщину. Нам то не треба. У нас є Україна, наше Закарпаття. «Карпатська Січ» віддала честь предкам. Там лозунги не проти угорців Закарпаття, а проти армії адмірала Хорті. Знаєте, але й провокація була. Відео зняли «десятисекундне». Хтось вибіг наперед і щось прокричав у сторону угорців.  Зрозумів, що це провокація, тому що марш вів я і двоє моїх побратимів. Тільки ми мали право «заряджати». А то відео майже відразу з’явилось у мережі. А чому весь марш не зняли, а тільки те, що потрібно? Це просто шанс нас дискредитувати. Ми свою офіційну позицію стосовно цього дали. Я пояснив ситуацію угорцям. Там вони уже можуть думати, що хочуть.

«Нещодавно тут хотіла зареєструватися комуністична партія «Зубр». Ми заявили, що якщо побачимо, то будемо нищити»

- Яка ситуація із сепаратизмом на Закарпатті?

- Закарпаття – це тил. У нас по селах ситуація із сепаратизмом дуже нестабільна. Ми також співпрацюємо із СБУ України у боротьбі із сепаратизмом. Я говорю про це відкрито. Проводили навіть декілька акцій у Сваляві. Туди приїжджали так звані підкарпатські русини. Вони заявляли про те, що вони нація, що хочуть отримати незалежність. Ми дали їм зрозуміти, що їх сепаратизм не пройде. Так само відбувається із партією «Йоббік», які навідуються до нас у прикордонні села. Спілкуються із людьми. Ми знаємо, що Угорщина допомагає тамтешнім школам. Це добре, але це треба контролювати. Я радий, що нам допомагають, але не радує те, що цю «допомогу» можуть перекрутити зовсім по-іншому. У нас є декілька хлопців, які навчаються у тих школах. Їх викликав директор школи. Казав, що вони – сепаратисти відносно угорців. Йому прийшла рознарядка, але не хотів казати звідки. Там пише про націоналізм-сепаратизм. Їм показали марш «Карпатської Січі» і сказали, що там були їхні учні. Казали, що вони готуються до війни на Закарпатті. Це у школі, розумієте? Ми передали інформацію СБУ. Мають займатися. Тут нюанс полягає у тому, що прийшов «папірець». Це Шишлівська школа. Нещодавно тут також хотіла зареєструватися комуністична партія «Зубр» - За Україну, Росію, Білорусь. Ми дали серйозну заяву, що якщо побачимо, то будемо нищити. Вони й побоялися їхати сюди. Тепер маємо заяву партії «Йоббік» з акцією «Повернення додому на Вереський перевал». Я не маю нічого проти. Але я боюся, що будуть провокації.

- Як можете прокоментувати ситуацію, яка склалася із Олександром Сачком?

- Що я можу сказати? Знаю його більш-менш давно. Ми разом і Майдан пройшли. У «Правий сектор» свого часу прийшли доволі незрозумілі особи, Олександр з цим не боровся. Вони закарпатський «Правий сектор», як то кажуть, заплямували своїми діями. Сачко, як керівник, мав би нести відповідальність. Так, він десь потім відмежувався від них. З точки зору людяності ми його підтримали.Вчора дали колективне звернення більше, ніж 20 громадських організацій. Читаючи те, що йому інкримінують… Це такий абсурд написаний. По деяким справам він навіть в області не був. Мені здається, що це більше свого роду залякування. Насправді, це якийсь «Камеді клаб» - те, що вони там йому інкримінують.

«Патріотом можна назвати навіть Петра Порошенка. А націоналіст – це людина дії»

- Крім матеріальної підтримки волонтерів, «Карпатська Січ» має ще якісь фінансові джерела?

- У нас бійці підрозділу мають офіційну зарплату. З тих грошей вони віддають певний відсоток у спільний бюджет «Карпатської Січі». Щоб нас хтось фінансував – такого нема. Щоб я до когось біг і просив – такого нема. Є акція, ми розраховуємо її приблизний бюджет і, якщо чогось не вистачає, можемо попросити у знайомих. Більшість хлопців і працює тут десь, завжди допомагають хто чим може.

- Скільки послідовників і у яких містах має «Карпатська Січ» сьогодні?

- Ми відкрили осередок у Івано-Франківську та по області. У Львові є хлопці, які хочуть цим займатись. У Тернополі так само. На Закарпатті у нас сильний осередок у Іршаві, Великому Березному, Перечині, Рахові. У Сваляві є осередок, у Мукачеві. Все ми робимо згуртовано, разом. Про кількість важко говорити та й сенсу нема. Ми працюємо над якістю, а не кількістю.

- Які плани у «Карпатської Січі» на майбутнє?

- Робити сильнішою нашу організацію. Основна мета: створення і розбудова УССД. Ми не говоримо, що це «Карпатська Січ» зробить, а доєднається до усіх тих, хто дійсно буде це робити. Це має бути не якась людина, не президент, а провід національної ідеї.

- На Вашу думку, що таке «націоналізм»?

- Наша ідеологія націоналізму – це розквіт української нації та культури. Це вірність традиціям. Це розбудова всього українського, що є. Патріотом можна назвати навіть Петра Порошенка. А націоналіст – це людина дії. Це не те, що людина скаже, а те, що вона зробить. Інколи викинутий недопалок від цигарки коштує більше, аніж сказати «Слава України».