В Ужгороді — мікрорайонні «революції» (ФОТО)

Сумне враження справляє інтенсивна забудова вічно переляканого від місцевого чиновництва прикордонного Ужгорода — обласного центру Закарпаття. Вона, вочевидь, має піратський характер із боку міських «верхів».

Це видно, скажімо, на прикладі побудови нового, так званого елітного, житла. Тут інвестори найперше думають про повернення вкладених коштів і прибуток після продажу квартир. Хоча якщо ціни на первинному і вторинному ринках будуть дуже різнитися — про дивіденди годі й мріяти. Адже житель гуртожитку, який наскладав у торбину достатньо грошей, ліпше купить «хрущовку», ніж «нове елітне житло». Але будови вряди-годи з’являються при тому, що владі та депутатському корпусу не вдається реалізовувати передвиборні популістські обіцянки, чи хоча б дотримуватися букви закону та державних будівельних норм. Тому ми і є свідками численних мікрорайонних революцій, викликаних ущільненням житлової території.

Якщо раніше захоплення  території школи чи громадського  закладу під автостоянку та для великого торгового комплексу сприймалося громадянами байдуже — то нині є певна активізація. Ще б пак! Інвестор у нас національний, тобто нахабний, він без докорів совісті залізає не тільки на дитячий майданчик, але й безпосередньо під вікна обивателів. Тому останні активізувалися, відстоюючи свої права.

Чому за Боздоським мостом, де раніше планувалась обласна лікарня, території роздані під індивідуальну забудову? На вулиці Венеліна-Гуци (мікрорайон «Шахта») чомусь надали місцину під споруду для підземних гаражів. Жителі довго вимучували себе протестами, чогось трохи добились, але фундамент так і стоїть дотепер. Досі не зняте питання навпроти готелю «Закарпаття», де до «хрущовки» ззаду хочуть «приліпити» торговельний комплекс. Або ж чого варта горезвісна боротьба за площу Богдана Хмельницького, де то саджають сакури, то ламають їх?
Має населення певні перемоги. Відстояли, скажімо, від окупанта-забудовника своє прибудинкове довкілля мешканці будови гуртожиткового типу на розі вулиць Джамбула і Минайської. Вони дружно виходили на протестантські  акції, і ноги об себе витерти не дали. Не дозволили будуватися на дитячому майданчику і жителі будинку на вулиці Минайській, 27.

Але зовсім не так сталось із забудовою 20-квартирного житлового будинку з індивідуальним опаленням і ліфтом за адресою — вулиця 8 Березня, 30а. Він утиснутий між угорськомовною гімназією ім.. Другетів, що на вулиці Грушевського, 39 «А», і тридцятим будинком вул.. 8 Березня. Давно вивішені номери телефонів, за якими в третьому кварталі цього року (час здачі в експлуатацію) почали торгуватися за споруджені квартири (хід будівництва так і не вдалося загальмувати). Бажаючі можуть придбати або двокімнатну площею 67,27 кв.м, або однокімнатну (42,39 кв.м) квартири. Забудовником було ТОВ «Будкеш», технічний нагляд здійснював С.Петровцій, авторський — Т.Паш. Тепер у питанні «посадки» цього дому нова влада киває на стару, а проблема лишається відкритою. Саме біля цієї сумнівної новобудови кандидат у мери Віктор Погорєлов говорив про справедливість і щасливе майбутнє для всіх ужгородців, якщо він прийде до влади. Зараз же протести жителів заблукали в лабіринтах наших правоохоронних джунглів — судах і прокуратурах. Утім, наші аборигени на справедливе рішення не сподіваються, імена свої називати остерігаються, бо, мовляв, до нової споруди щодня під’їжджають чолов’яги на джипах і «крутих» іномарках, нахабно говорять невдоволеним, що про прибудинкові території їм нічого й згадувати, адже їх місце — на… асфальтовій смужці під стіною будинку. Звичайно, годі буде й сподіватися, що залишиться в недалекому  майбутньому цілим футбольний майданчик, до якого щільно примикає новобудова (жителі її навряд чи вдовольняться одним метром під своїм будинком, щоб ходити до входу, прилипнувши до стіни). Вже відрізана частина території угорської гімназії, понівечені тополі.

Все було спочатку, як завжди в Ужгороді — лагідно й підло. Землю брали немовби в оренду для зведення такого собі невеличкого одноповерхового приміщення. Під шумок щезла металева будка для проведення дозвілля «Малятко», де юнь грала в шашки і пінг-понг. Замість неї, згідно з рясними обіцянками мінливих представників забудовника, мав постати перед зіницями вражених мешканців новий дитячий майданчик. Але потім усі, хто повірив у небилиці, схаменулися — його ж будувати фактично немає де. Та поверхова будівля вже ставилася «на всіх парах». Потім, коли посилилися протести, представники будівельного пролетаріату будували взагалі вдень і вночі. Прямо з вікон викидали будівельне сміття, не думаючи про здоров’я жителів п’ятиповерхівки на вулиці 8 Березня, 30. Хоч останній будинок і так не мав нормальної каналізації, але з нової споруди підвели і свою сюди. Тепер  обом будинкам загрожують фекальні потопи. Уже є проблеми з паркуванням автотранспорту в дворі. Нема де пройти. Прагнуть ставити десь свої автівки і нові жителі. Які після цього дитячі майданчики, які зони прибудинкового відпочинку?

Де ж поділися депутати від тих округів, де чиняться містобудівельні неподобства, де наша «завзята» громадськість, голови і члени постійних комісій виконкому? Пригадайте, будь ласка, за кого ви голосували, спитайте: «Чому не захищаєте нас?»

Наразі, постійно зменшується територія озеленення. Скажімо, простора яма під парк Слави за спорткомплексом «Юність» вже дана частково під греко-католицький собор і молитовню євангельських християян-баптистів. Ми ще не знаємо, що в цій ямі великої площі роздано під забудову — «громадські» обговорення цих питань мають виключно кулуарний характер. Тому чи не буде раціонального зерна в тому, щоб назвати місто на порозі в Європу «зоною вільного грабунку»? Адже кожна з «найбільш справедливих влад» поки що діє за принципом: «Опісля нас — хоч потоп!» Недарма ж, скажемо ще на підтвердження цього, «козирні» ділянки на Слов’янській набережній, де наприкінці радянської доби були намічені за індивідуальними проектами три п’ятиповерхових будинки з гаражами, частково роздані під індивідуальне житло. Якщо почати з початку незалежності, то прикладів таких знайдеться значно більше. На жаль, з’являються і нові в подібній інтерпретації.

ПРИБУДИНКОВИЙ ОАЗИС НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ,28

може перестати існувати через комерсантів, яких «благословляє» Ужгородська міська влада.

Дійсно, невеликий приємний дворик, що був у забудованому ближньому довкіллі приємним оазисом для ужгородців, вирішили забудувати. І зовсім не на території колишнього м’ясокомбінату поставити комерційну споруду, хоч вони роками нагадують руїни Сталінграда, навіть не на не використовуваних багато років, але огороджених, площах «Будапешт-імпекс» на Слов’янській набережній, а ось тут. Люди так і зіщулилися від такого свавілля.

Колишня заступниця директора будівельного тресту Оршуля Яблонська та інші мешканці вказаного будинку повідомили, що Ужгородська рада без їхньої згоди, відповідного громадського обговорення виділила та передала у приватну власність прибудинкову територію для будівництва і комерційної діяльності.

Прибудинкова територія складається всього лише з дитячого майданчика площею 0,09 га.«Для нього, до речі, при будівництві нашого будинку спеціально був викуплений і знесений приватний будинок, — розповідає колишній працівник облвиконкому Федір Кирлик. — Там коштами жителів встановлені спортивні споруди, гойдалки, пісочниці для дітей, висаджено черешні, горіхи, айви, вишні, сакури. Поставлена і металева огорожа.»

Та не вселяє поки що великих надій в серця жителів Володимирської позиція Ужгородської міської прокуратури, яка дала відповідь на запит депутату Ужгородської міської ради С.О.Горбаню, котрий проживає тут. Але сумнів, бачимо, виник і у прокурора І.Штефанюка:«Прокуратурою міста Ужгорода направлена вимога Головному управлінню Держкомзему в Закарпатській області щодо проведення перевірки правочинності надання Коціпак М.М. земельної ділянки площею 0,920 га по вул.. Володимирській, б/н для облаштування будівельного майданчика строком до 29.12.2012 року. За результатами перевірки буде вирішене питання про подальше реагування.»

І далі: «Відповідно до ч.2 ст.158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб…»

Поки що те, — що апріорі належало будинкові, тобто його прибудинкова законна територія площею 0,06 га, — передане у приватну власність фізичній особі. Ділянка кілька разів перепродувалась і останнім власником стала  М.В.Гутич із  Перечина. У свою чергу, громадянка передала зазначену ділянку на підставі договору громадянину М.М.Коціпаку, якого згадує у своїй відповіді наш міський прокурор.

«Далі ж, — пишуть жителі, — поспішно, 30 грудня 2011 року (Новий рік на носі і не всі вникають у деталі) мер В.Погорєлов надає дозвіл на оренду частини земельної ділянки площею 0,03 га, що залишилась від 0,09га, на один рік для використання під будівельний майданчик. А вже 5 січня 2012 року начальник ДАБК В.Коблик надає дозвіл на будівництво на прибудинковій території не якогось кіоску, а… багатоповерхового будинку з підземними стоянками, зробивши це, на нашу думку, в порушення діючих будівельних, санітарних та протипожежних норм і вимог. Заручившись такою підтримкою та оперативністю чиновників, 16 січня цього року будівельники під керівництвом О.Комарницького (за нашою інформацією, є похресником В.Погорєлова), без установлення відповідного стенду з належною інформацією про підрядника робіт, призначення об’єкта та відповідної план-схеми, попереджень щодо техніки безпеки почала зводити огорожу навколо дитячого майданчика, складувати на землі різні будівельні матеріали, стверджуючи, що у них на всі ці дії є відповідні дозволи та узгодження. Нами, мешканцями будинку, було проінформовано будівельників, що всі їхні дозволи і рішення викликають сумніви, ми категорично проти зведення тут багатоповерхівки і звертаємося до суду про правочинність виділення земельної ділянки приватній особі та надання відповідних дозволів на будівництво. На наші доводи вони не реагували, і тільки після втручання міліції взяли невелику перерву. Через декілька днів вони повторюють свої дії, а 26 січня, уже знаючи про заборону будівництва рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року, знову намагаються встановити огорожу навколо прибудинкового майданчика, і тільки після повторного втручання міліціонерів, ці роботи були припинені. Поводять себе молодики з викликом, провокують мешканців на конфлікт…»

Люди наразі, щоб не погрузати в наших «проворних» судах, звертаються до міської влади і її очільника В.Погорєлова: «Позиція мешканців нашого будинку на Володимирській,28 та двох багатоповерхівок, які розташовані поруч, а також приватних будинків, що теж прилягають до цього будинку, є одностайною: ми проти будь-якого будівництва на прибудинковій території, оскільки вона є зоною відпочинку для нас та наших дітей. Тільки в нашому будинку проживає понад 120 осіб, серед яких 40 пенсіонерів, 35 дітей, семеро важкохворих, ветерани праці та учасники бойових дій в Афганістані.»

Думається, що в цьому випадку і в подальшому звичайна логіка і соціальна справедливість мають опинитися на поверхні, а не під навалою чергової корупційної схеми, що нищить не тільки в Ужгороді нормальне життя, але і в усій Україні.