Професія «Ужгородець»: продавець книг Джульєтта Феськова

Довгий час просто продавати книги не можливо, ними треба жити. Про це говорить    героїня  спецтеми 0312.ua Джульєтта Феськова. Джульєтту  знають всі ужгородські книголюби, у її книжковій крамниці на Льва Толстого завжди свіжі новинки, як місцевої, так  і світової літератури.

Традиційно зустрічаємось з героями на їхніх робочих місцях. За час нашої бесіди  в книжковому магазині до Джульєтти звертаються за допомогою кілька разів, або ж знайомі приходять просто привітатися.  «Ми без вас не впораємось, шукаємо «Аптекаря». Жінка просить вибачення, й швидко переключається на інше: «Юрій Винничук є, але не впевнена, що в цьому форматі».

Книжковий магазин з 50-х років минулого століття

− З чого все починалося? Чому книги?

- Свого часу я закінчила київський книготорговий технікум, зараз він називається  коледжем.  Колись  моя спеціальність називалася товарознавець книг, зараз це − менеджер з продажу книг. Те чим я займаюся −  не робота,  а спосіб життя. Можливо, це звучить  не скромно,  але  мені приносить задоволення відчуття, що я ужгородцям потрібна. Можливо, й тому, що зберегла тут книжковий магазин, який тут з п’ятдесятого року минулого століття. До нас приходять старші люди й кажуть: «Я тут у шістдесятому році був, а можна сфотографуватися?».

− Є клієнти, відвідувачі, які приходять до Вас роками?

Їх можна назвати і клієнтами, і відвідувачами. В радянські часи робота з книгами була частиною торгівлі. Це була частина ідеології комунізму. Після того, як Україна стала незалежною книги стали частиною торгівлі. Я з цим не згідна. Мені не все-рівно за скільки продавати  книжку. Мені не всі-рівно, чи я продам сто любовних романів, чи одну хорошу книжку, хоча вона буде менше коштувати, ніж ці сто. Мені не кількість проданих книг важлива, мені якість цікава. Мені цікаво, щоб дитина, якій 5 років, прийшла, до нас, запам’ятала магазин, і прийшла через двадцять років. Це задоволення, як моральне, так і фінансове. Я не маю права, жалітися, які ми бідні, тому що, безумовно, за свою роботу ми беремо кошти.

− Як вважаєте, електронні  пристрої зможуть замінити друковані традиційні книги?

− Ми живемо в цікавий час, не можемо сказати, що паперова книги - це добре, а комп’ютер, планшет - це погано. Просто прийшов такий час, коли більше людей читають електронні книги. Все рівно вони читають, все-рівно, вони черпають інформацію. Єдине, чи можете ви у колиску малесенької дитини поставити не отаку малесеньку книжку (бере в руки дитячу книжку), яку можна погортати, погратись нею, і планшет. Книжка ніколи не буде не потрібною. Інше питання, що нею буде користуватися певна вікова, чи кількісна зміна. Коли я хочу відпочити, то вмикаю не комп’ютер, а все-таки відкриваю книжку. Я відкриває книгу, вдихаю запах, маю від того задоволення. Я не знаю, чи виникають такі відчуття від прочитаного в планшеті.

«Ми перестали видавати книжки. Книги з позначкою Донецьк, робилися в Росії»

− За що саме Ви любите книги?

− Напевно, за те, що… Дуже часто людина приходить до нас, і вона не знає, що саме їй потрібно. Це−ліки на певний момент, відпочинок. Ти стараєшся стати психологом, знаєш що потрібно в цей час покупцю. Я страшенно не люблю радити те, чого я не знаю, в чому не впевнена. Кожна людина – це індивідуальність. Щоразу думаєш, що ж порадити відвідувачу. Мене радує, коли я вгадую.

− Що б Ви мені порадили?

− Ну, я думаю, ви читали багато й зараз багато читаєте. Зрозуміло, що не Ніка Вуйчича.  Автор хороший, але …

− Як українсько-російська війна відобразилася на книжковому бізнесі? Відомо, що більшість книг, які потрапляли до українських книгарень були друковані на території Російської Федерації.

− Так. Навіть україномовні книги там друкувалися. Зле відобразилося... За  роки незалежності в Україні у книговидавництві була купа проблем. Ми казали, що завозимо папір з Росії, дорого тут друкувати. Ми перестали видавати книжки. Книги з позначкою Донецьк, робилися в Росії. За рахунок великих "оптів" у результаті у нас російська книга стала дешевшою, ніж українська. Українська книга  «Гарі Потер» має тираж, наприклад, 100 тисяч. А російське - понад 1 мільйон. Як ви думаєте -  чим більший тираж, тим дешевша книжка. У результаті, наша книжка стала дорогою, від неї відмовились. І видавництвам було не вигідно, і авторські права увійшли в закон. Держава все менше вкладала в цю справу. Видавництва самі по собі, всі недержавні, всі приватні. Якщо я директор приватного видавництва, що я буду видавати? Те, що буде продаватися. Росія купує авторські права зарубіжних авторів, і в них все більше популярності. А ми, українці, не маючи свого ринку книговидання, все більше купуємо у них. І не тільки російських авторів, а зарубіжних. Весь Кінг йде з Росії, вся класика йде звідти. Книги, це що танки? Ми й танки вже навчилися робити. Я за те, щоб ми в Україні друкували зарубіжних авторів не тільки українською а й іншими мовами регіону, оскільки бачу в цьому необхідність. Російську класику вважаю краще читати мовою оригіналу, яку добре всі знаємо.  

                    «Камасутра −  це нормально. Біблія − без варіантів»

− Як Ваша улюблена книга?

− Я не знаю, навіть. Щаслива й рада, що в нас на ринку зараз з’явилося стільки українських авторів. Не може бути улюблених. Я, на жаль, книжки не перечитую. Мені шкода часу. Я така людина. Моя дочка перечитує. Я от нічого не перечитую. «Майн Кампф» відкрила, мені огидно ставити  такі книги на полиці. В людей ще й так не має культури мислення. Інколи, ти мусиш цю людину спрямувати, підсунути їй. Коли людина прийде до тебе, ти маєш їй дати щось хороше.

− Які заборонені книги Ви не продаєте? Книги з чорної магії шукають?

− Колись було багато таких книжок, вони теж були на полицях. А зараз, я думаю, що люди почали менше цим цікавитись, це по-перше. А  по-друге, я вважаю, що такі книги не мають лежати на моїх полицях. Якщо людина хоче купити «заборонену» книгу, це  її власний вибір. А я маю особисте право не мати їх на полицях книгарні.

− Які ще книги не дозволяєте собі поставити на полицю?

− Камасутра − це нормально. Біблія − без варіантів. Росія багато видає пропагандистської літератури. Її не брала десять років тому назад, а зараз точно не візьму. Я нічого не маю проти російських книжок. Але мені не подобається, коли приїжджають гості з Чернівців і кажуть, що там книг українською мовою немає. Коли люди приходять і питають мене: «А у вас єсть книги на русском?». А що я має на це відповісти? Та в нас більшість книг російською. Розумієте? Я б хотіла сказати про наші видавництва. В нас, на Закарпатті, є десять солідних видань, точно. А суб’єктів підприємницької діяльності - всі тридцять. Заходять люди приїжджі, а в нас не має нормального ні буклету, ні путівника, ні календаря. Не кажу вже про якісь супер карти. Нічого нема. Ми нічого не робимо, ми тільки критикуємо. Там помилка, там погано. Хто нам боронить? У нас автори видаються за свій кошт. Приходиш у видавництво, маєш гроші, видаєш книжку. Це ж нонсенс! Розумієте?

− Яка з останніх прочитаних Вами книг, запам’яталися найбільше?

− Я кожен день щось читаю. І запам’ятовую те, що мені страшно і боляче.  Мені не вистачає інформації, а бо я маю знання з радянських часів. Тому зараз читаю багато історичних книжок. Коли люди дивуються: "А що, Закарпаття не в тридцять восьмому році було у складі України?"  "Ні",−  кажу. Якщо і я такого не знатиму, тоді, що буде? В той же час, я рада черпати від моїх постійних відвідувачів цікаві знання.

«Книги − не прибутковий бізнес. Але це те, в що ти зараз вкладаєш душу»

− Які закарпатські письменники користуються найбільшою популярністю?

− Дочинець, Федака, Гаврош. Любка Андрій друкується не в нас. До речі, Андрія Любку останні два роки дуже добре купляють. Недавно в мене були люди з Будапешта, купували за списком книги для приватної бібліотеки. У цей список  потрапив і наш Андрій Любка. Я була приємно вражена.

Із загальноукраїнських - це: Марія Матіос, я її вже називаю класикою, Ірен  Роздобудько, також Світлана Талан, Василь Шкляр, Андрій Кокотюха. Часто автори, щоб виділитися, у тексті вживають багато ненормативної лексики. Недавно до мене приходить один молодий чоловік, він каже мені: «Вы мне не поможете, у меня  есть книга − фантастика, будет  хорошо продаваться. Ну, правда, мне уже в одном месте отказали. Там много матов». Кажу йому: «А  Ви  б своїй дитині дали б почитати книгу таку? Малій, дорослій, не важливо».

На Закарпатті співіснують багато національностей, які компактно проживають. Я шокована, що вони не мають своїх книжок. Коли приходять росіяни та дивуються, чому ж так мало у нас російських дитячих книг. А я собі думаю, уявляєте, що в нас нема книг ні польських, ні словацьких, ні угорських, ні німецьких. Ми просто не думаємо про те, що кожна  родина з малечку хоче читати на рідній мові. Наші всі політики, коли йдуть на вибори такі лозунги мають… Ти надрукуй ту книжку, вона десять гривень коштує.  Книги − не прибутковий бізнес. Але це те, в що ти зараз вкладаєш душу − через 10 років з цього буде результат.

− Ви б хотіли написати книгу?

− Ні, хоча  "по-молодості" писала вірші, і зараз  щось можу. У мене нема стільки таланту, це по перше. Якби вже щось писати, то хотіла б одразу шедевр. А на шедевр одразу неспроможна. Нащо мені мучити своїх читачів? Щоб вони мене з кимось порівнювали? Якби вже щось хотіла робити, то по – максимуму. Я завжди кажу: навіть, якщо мене не буде, але на цьому місці буде книжковий магазин. Будуть люди приходити. Для мене це величезне задоволення.   

− Яка книга у Вашій книгарні є найдорожчою?

− Ви просто не повірите. Якщо я замовляю Біблію, є  цінова політика, і вона  починається з двадцяти тисяч гривень. Звичайно, що я її не закупляю. Ми обмежені у коштах. Ці оборотні кошти мусять бути, щоб зробити закупку. Розумієте, є атлас світу за п’ятдесят гривень, а є за п’ятдесят тисяч. Все залежить від оформлення, матеріалу, ілюстрацій, подарункового формату. Будь-яку книгу можна придбати за п’ятдесят гривень, а можна  й за двісті п’ятдесят.  В Україні середня ціна книжки коштує сто гривень. Я вважаю, що це не є дорого. Коли хтось приходить й каже, що у вас книжка дорожче, ніж пузир. А я собі думаю, звичайно, що вона дорожче, ніж пляшка горілки. Колись книжку робили дешевою якимось чином. Собівартість книги була вісімдесят копійок, а продавали її за двадцять. Партія вкладала гроші, щоб книга була доступною. Днями до мене прийшла дівчина, сказала таку фразу: «Я хочу Кінга російською мовою». «На жаль, у  нас тільки українською». «Я вас питаю, а де її найти?». Я кажу: «Дівчино, справа в тому, якщо я Кінга замовлю з Росії, вона буде коштувати 300 гривень». «Я не питаю, скільки вона буде коштувати, я питаю, де її можна знайти?». Але я точно впевнена, що за Кінга ніхто не буде триста гривень платити. Бо це не Біблія, що один раз купив на все життя. Це все понти, вона просто  доказує, що звикла читати російською мовою.

− І наше останнє питання. За що Ви любите Ужгород?

− Хороше дуже питання. Коли я приїхала на практику в область, я була вражена всім  цим… Як вам сказати… Тут кажуть привітні, працьовиті люди, різні мови, але спільна  культура. Мені це дуже імпонувало. Я не корінна закарпатка, однак полюбила звичаї, традиції цього краю. І вдячна його працьовитим людям. Вони розмовляють різними мовами, але вони толерантні, терплячі, працьовиті та європейські.

Інші випуски спецтеми: Професія «Ужгородець» читайте тут. 

 Цікаві факти про книги 

Найбільша книга у світі знаходиться в одному з голландських музеїв Амстердама. Це - «Збірник морських правил». Висота книги більше зросту середньої дорослої людини, ширина - 1 метр, товщина - близько півметра. А самою маленькою книгою є видання дитячої казки «Старий король Коул». Її розмір - один квадратний міліметр. Вона була видана у 1985 р. тиражем у 85 примірників. 

Найважчою у світі книгою вважається географічний атлас, що зберігається в Британському музеї в Лондоні. Він має у висоту більше одного метра і важить 320 кг

Найдорожчою у світі книгою нині вважається «Біблія» Гутенберга, що була видана у 1455 р. У 1926 р. за один з таких примірників було сплачено 350 тис. доларів. У даний час він зберігається у Бібліотеці Конгресу США.

Дванадцять найменших книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.