Про що мовчать винні підвали у Середньому?

Таємничий замок тамплієрів, винні підвали, з яких колись постачали п’янкий  нектар европейським королям та російському цареві, а ще повноводні  рибні озера. Це все про Середнє. Село, яке має багату історію, та не менш цікаве сьогодення. 

                                                     Скарби Тамплієрів

Під’їжджаємо до Середнянського замку. Довкола, ані звуку. Тихо. Весняні птахи-щебетухи, і ті змовкли, немов засоромились гостей. Натомість, неподалік замку у воді купаються чиїсь домашні гуси та качки. З місцевих, чи туристів, крім нас, ні душі. Замок, який колись належав найбагатшому ордену в цілій Європі — тамплієрам, стоїть руїнами. У 20-30 роках історичну цінність місцеві розбирали на шматки, використовували для власного будівництва. Зараз замок руйнується сам – вже без чужої допомоги.

Історія його виникнення датується ХІІ століттям. Головну історичну цінність Середнього, легендарний орден побудував для того, щоб використовувати, як митний пост. Щоправда, іноді Середнянський замок використовували і як місце стояння  невеликих гарнізонів війська. Про Середнянський замок ходить легенда, в якій говориться  про те,  що лицарі тамплієри тут сховали свої скарби. Питання, чи має ця легенда логічне підгрунтя, залишається відкритим. Натомість постає інше, чи ведуться на території замку, який колись належав найбагатшому ордену в Європі, незаконні розкопки. Голова селищної ради Емеріх Крицкій запевняє, що чорних археологів, тут  не має. «Якщо б тут хтось вдарив киркою, ми б про це дізналися й негайно відреагували».

Перше, що одразу привертає увагу у замку, ні, це не його велич, чи вишуканість архітектурних форм, а номер мобільного телефону прикріплений із зовнішньої стіни замку. Наш новий знайомий, заступник селищного голови Середнього, Віталій Плеша набирає вказаний номер. У тому кінці не розуміють з якого приводу їм телефонують. На стінах замку старовинні знаки, яким, ймовірно, не одна сотня літ.

Хоча, замок зараз переживає не найкращі часи, занедбаним його не можна назвати. «Ми зараз судимося, щоб замок визнати за територіальної громадою, щоб знайти кошти на консервацію стін. Ми розчистили навколишню територію, два роки тому з церквою біля замку зробили фестиваль духовної пісні, провели День матері. Ми всіма силами намагаємося  привернути увагу громадськості до цієї проблеми», – коментує селищний голова.

                              «Було відчуття,  ніби тебе захоронили заживо»

Середнянські винні підвали є візитною карткою села. Кожен поважаючий себе турист мусить відвідати це культове місце, аби прогулятися кількасотрічними вулицями винниць, або, у крайньому випадку, просто відвідати келих вина. Сонячні напої з місцевих підвалів  були відомі багатьом монархам Європи, їх постачали до двору російського царя  Петра I. У радянські часи підвали були націоналізовані, на їх основі був створений радгосп-завод «Середнянський», що прославився знаменитими марочними винами «Середнянське», «Перлина Карпат», «Троянда Закарпаття».

Зараз тут діє підприємство «Леанка»,  створене ще у 1946 році. Тривалий час вхід постороннім сюди був заборонений. Вся справа  в тому, що вино дуже «капризний» продукт, який любить тишу, напівтемряву та відсутність зайвих запахів. Але зараз, підприємство, щоб звести кінці з кінцями, змушено робити тут екскурсії. Чехи, французи, німці вже давно відкрили для себе Середнянські винні підвали.

Одразу, як спускаєшся вниз до винниці, відчуваєш солодкий, аж приторний аромат молодого вина. Стеля тут висока, проходи досить широкі. Але, все-рівно, якщо тут довго знаходитись, відчувається дискомфорт. Напівтемрява, незворушна тишина та вологість роблять своє. Головний інженер промисловості Лариса Большакова розповідає, що  кілька років тому, коли без попередження виключали світло, було відчуття  ніби тебе захоронили заживо.

                       «Тут багато таємниць, які ніхто не досліджував»

 «У 16-му столітті ці землі відносилися до Австро-Угорщини, яка в цей час воювала з турками. Піч час битви за місто Еган прославився Іштван Добо – народний угорський герой. Він з невеликою кількістю людей, 38 днів тримав облогу від 120-ти тисячної армії Алі- паші. Полонених відправляв сюди. У Середньому вони зробили реставрацію замку, побудували й ці підвали, – говорить Лариса Большакова – .Середнянські виннні підвали, як маленьке підземне місто зі своїми вулицями. Ми зараз знаходимось на глибині вісімнадцяти  метрів, це найглибше місце. Коли подивитеся  на стелю, то побачите, що її довбали вручну. Протягом  довгих десяти років нещасні турки боролися з каменем до останнього подиху. Місця  їх захоронення й досі є невідомими».

За словами інженера, загальна протяжність ходів, які побудували турки, становить чотири з половиною кілометри. Підприємство має право використовувати з них тільки два  кілометри тридцять вісім метрів. У підвалі є дванадцять стін, але вони замуровані. Що знаходиться за цими стінами, працівники підприємства запевняють, що не знають. Тут багато таємниць, які ніхто не досліджував.

Російський цар Петро Перший ночував у Середньому

З часом середнянські вина набули такої популярності, що їх почали замовляти собі європейські монархи. Також  історичні документи розповідають про те, що бочки з вином відправляли аж  до  далекого Санкт-Петербургу у двір Петра Першого. Під час Пруського походу російський можновладець переночував у Середньому.

Поважного гостя провели на дегустацію у підвали, там він спробував вино. Солодко-терпкуватий напій, виготовлений місцевими виноробами, йому настільки припав до душі, що цар захотів його куштувати не тільки в гостях. Він дав указ купити землю під виноградники, в цих підвалах виготовлялося вино до царського столу. Потім його везли в Санкт-Петербург.

До речі, з цим пов’язана одна досить цікава , але драматична історія.  Сухі білі вина швидко псуються від тепла, тому їх перевозили тільки в холодну пору року. Зими тоді були дуже сніжні та морозні, а дороги далекі і довгі. На одному з перевалів по дорозі в Санкт-Петербург сталася поломка. Поки люди її ремонтували, почали замерзати. Тоді начальник обозу взяв на себе відповідальність, порушив царську печатку однієї бочки. Вино грів та поїв ним змерзлих та змучений важкою дорогою людей. Цим він врятував людей від вірної смерті. Але так як було холодно, дорога дальня, а в дорозі п’ється дуже добре, поки приїхали до місця, бочка стала пустою. Тоді Петро Перший наказав стратити начальника обозу, щоб у всіх інших не було спокуси пити царські вина. Ось така історія пов’язана середнянськими винами. А нам пора рушати далі. На нас чекають Середнянські озера.

Кажуть, тут водиться багато риби, саме тому це місце  облюбували закарпатські рибалки. «Дивіться, яку тут рибу зловили», − показує на мобільному фото величезної рибини заступник селищного голови Середнього Віталій Плеша.

Йдемо ближче до води. Під ногами свіжа зелена трава. Вода тихо гойдається м’якими хвилями. Спокій порушують хіба, що галасливі жаби та дикі качки, яких тут теж багато.

…Посеред дороги між Ужгород та Мукачевом розташоване село, про яке є, що розповідати.  Сюди хочеться повернутися, бо за один раз розумієш, що збагнув його не повністю, не розгадав його смак. Як  розгадують смак місцевого терпкого вина.  Одного ковтка мало…